Азбука чи абецадло? В Україні ініціювали опитування про перехід на латинку

Допис опублікували до 130-ї річниці з дня народження письменника Сергія Пилипенка. Він підтримував ідею переведення всіх радянських мов на латинку.

У часописі «Червоний шлях» Пилипенко опублікував статтю Odvertyj lyst do vsih, xto cikavyt'sja cijeju spravoju.

«Авторова аргументація така. Уніфікація алфавітів — справа неминуча. Людство має писати однаково, щоб менше марнувати час на ознайомлення з іншими мовами. Рано чи пізно виникне єдина інтернаціональна мова, а користування відмінним письмом є, по суті, актом національного відгороджування, перешкодою для ознайомлення з інтернаціональною культурою. Саме тому варто запровадити латинський алфавіт, пристосувавши його до специфічних звуків української мови», — ідеться в повідомленні.

Читайте також: Уся справа в алфавіті?

На думку Пилипенка, москвофіли бояться розриву з Росією, тому виступають проти латинізації. Українці Наддніпрянщини бачать у латинці полонізацію української мови.

Ідеї Пилипенка підтримували письменник Майк Йогансен і мовознавець Микола Сулима. Інститут мовознавства вирішив звернутися до українців із питанням, чи потрібна нам латинізація.

Зазначимо, що пропозиції про латинізацію української абетки вже розглядалися у середині 19 століття. Саме вони спровокували так звану «азбучну війну», яка активізувала український національний рух у Галичині.

Перший етап «азбучної війни» розпочався 1834 року після оприлюднення праці Й. Лозинського разом із абецадлом — різновидом латинської абетки, яку він розробив на основі польського алфавіту.

У своїй розвідці мовознавець стверджував, що латинські букви, на відміну від «мертвої» кирилиці, можуть повніше і точніше відобразити характер української мови.

Другий етап «війни» розпочався 1859 року після публікації пропозицій Й. Їречека про введення української писемності на основі чеського алфавіту. Обговорення алфавітного питання тривало аж до 1880-х років, але не завжди публічно.

Конкуренція кирилиці і латиниці набула рис міжнаціональної конфронтації між поляками і українцями, оскільки для останніх кирилиця була символом власної ідентичності ― спочатку релігійної, адже кирилиця пов'язувалася зі східним богослужбовим обрядом, а потім національної. Обидві сторони не враховували той факт, що латиниця значно точніше передавала особливості західноукраїнського мовлення.