«Жоден конкурсант не переконав членів комісії, що саме він може бути головним режисером»

У конкурсі взяли участь Богдан Ревкевич, Олеся Галканова-Лань, Роман Козак, Вадим Сікорський, Орест Огородник, Ігор Матіїв та польський режисер Єжи Маховський. Проте, на жаль, ніхто із учасників не обійняв посади. Чому жоден кандидат не пройшов, журналістка «ВЗ» попросила прокоментувати генерального директора — художнього керівника Театру імені Марії Заньковецької Андрія Мацяка.

— Високодостойні члени комі­сії, яких важко запідозрити у не­фаховості, вирішили, що людини, яка на сьогодні могла б очоли­ти художню частину і стати голо­вним режисером театру, серед кандидатів не було. Це була їхня думка. За їхніми словами, прак­тично жоден з тих, хто подавав­ся на конкурс, не показав кон­кретних програм. Один більше би пасував на голову профкому, ін­ший — згадував про минулі роки театру, ще хтось більше би нада­вався на посаду менеджера, ніж на головного режисера. Жоден із учасників конкурсу не переко­нав членів комісії у тому, що саме він може бути головним режисе­ром. Не намалював перспективу, не показав, яким чином, на його думку, театр буде розвиватися у найближчі 3−5 років. Тому й не об­рали нікого.

— І далі певний час не буде головного режисера?

— Члени комісії мені запропо­нували, щоб на цей час, поки буде оголошено наступний конкурс, обов’язки головного режисера виконував Вадим Сікорський. Як з’ясувалося, навіть не всі знали, що у нашому театрі буде прово­дитися такий конкурс. Я розмов­ляв з відомим актором Богда­ном Бенюком, і він зацікавився, коли ми будемо оголошувати на­ступний конкурс. Бо, за словами пана Богдана, у Києві цікавляться люди, які би хотіли взяти участь у конкурсі.

— А коли плануєте проводи­ти наступний конкурс?

— Наразі не можу назвати дати. Це ж живий організм. Ми ж не завод, що маємо здати про­дукцію до певного числа. Ніхто не міг ще рік тому подумати, що нас чекають якісь локдауни. Але що мене тішить: на сьогодні те­атр має багато роботи. Ще хочу сказати про своє відчуття, якого не міг позбутися протягом усьо­го часу, поки йшла підготовка до конкурсу. За усієї поваги до усіх попередніх режисерів і худож­ніх керівників за останні 30 ро­ків, я постійно думав про світ­лої пам’яті Сергія Данченка. Це був режисер, який залишив не­ймовірний слід у творчості Теа­тру імені Марії Заньковецької. І я, і члени комісії, думали про ре­жисера саме калібру Данченка.