У безлюдній зоні пасеться стадо здичавілих корів

Ці тварини адаптувалися до життя в незайманій природі, обходяться без будь-якої під­годівлі та ветеринарного догляду. Щовесни самки народжують гар­них теляток. Теплої пори парноко­питні скубають травичку на зарос­лих навколишніх полях. Зрештою, вдається знаходити корми і взимку. Від холоду рогаті особини ховають­ся у закинутих хлівах та житлових приміщеннях, що давно опустіли.

Одного разу, розповіли пра­цівники заповідника, кілька корів зайшли до однієї з порожніх хат. А двері зачинилися зсередини (за­чепили рогами?). Тож довелося довго перебувати у пастці. Добре, що їх, напівживих, випадково зна­йшли лісники й визволили з по­лону. Знесилені чотириногі бранці ледь доплентались до води і дов­го там стояли, п’ючи маленькими ковтками.

Чигають й інші небезпеки — зо­крема, хижаки, котрих багато роз­велося на спорожнілих після атом­ної катастрофи територіях. Звісно, окремо взяті корова чи навіть бик не здатні протистояти вовчій зграї. Але коли вся череда з кількох десят­ків голів під керівництвом досвідче­ного бугая об’єднається в структу­рований підрозділ, де кожен член чітко знає своє місце й роль, то сі­романці не страшні. Власне, таким чином удається виживати.

Тварини, які опинилися поза ци­вілізацією, не підпускають до себе людей. Побачивши туристів, волі­ють утекти в ліс і заховатися серед гущавини.