На подвір’ї пенсіонера – музей вітряків

Неподалік Дніпра, у селищі Ігрень, є вулиця Відпочинку. Вирізняється з-поміж інших не лише назвою, а й «тематичним» обійстям. На ньому господар Борис Шевченко створив музей вітряків. Усі вироби виготовлені власноруч.

На подвір’ї біля хати пен­сіонера красуються аж 25 незвичних флюгерів. Є у формі квітів і прапорців, як ке­лихи, сонечка, пісочні годинни­ки. Одні схожі на візерунки ка­лейдоскопа, інші — на спіралі чи навіть молекулу ДНК. Є вітряк, присвячений співакові Воло­димиру Висоцькому. Кожен ви­ріб особливий — двох однакових «вертушок» не знайдете.

Усе своє життя Борис Олек­сандрович має справу з меха­нікою. Працював інженером-електромеханіком, а як вийшов на пенсію, вирішив знайти собі захоплення до душі. Перша дум­ка була — спорудити справжню вітрову електростанцію. Однак згодом зрозумів: краще робити вітряки для душі. Адже будино­чок чоловіка в низині, потужний вітер там не розгуляється. А от для казкових виробів навіть не­величкого подиху неба досить.

— Освітлювати хату не ви­йшло, але вдалося осяяти люд­ські душі. Якби ви бачили, як ці вітряки покращують настрій лю­дям! Діють просто магічно, — ра­діє чоловік.

І розповідає, як біля його паркану зупиняються перехожі, милуються, як вітер бавиться з його казковими флюгерами.

— На моє подвір’я виходять вікна стоматологічного кабінету. Лі­карі кажуть, що пацієнти менше нервують, коли дивляться на мої залізячки. Буває, навіть від зне­болювального відмовляються, замість прийому анестезії у вікно заглядають, — говорить чоловік.

У роботі Борис Шевченко, як правило, використовує лист­ки алюмінію. Хоча примудрився майструвати й із підручного ма­теріалу. У хід пішли зламані жа­люзі, старі відра та каструль­ки, які зносять люди. Радіє навіть найменшому шматоч­ку металу… Має ще чимало ці­кавих ідей. Біда тільки, місця на подвір’ї вже бракує. Тож наступ­ні вітряки, обіцяє, встановлю­ватиме просто на вулиці обабіч дороги.