Ця Муха працьовита як бджола
Бодай раз відчувши людське тепло, представники дикого світу до кінця віку добром відплачуватимуть своїм добродійникам. Ось вам приклад
Цю собаку за її невеликі габарити і активний непосидючий характер (постійно снує туди-сюди) назвали Мухою. Вона — улюблениця родини Гуменюків і людей, що живуть і працюють біля них. Хоча за породою — двірняжка, за стилем поведінки — аристократка. Любить, щоб із нею поводилися ґречно.
Насамперед Муха — вірний невтомний сторож. Регулярно оббігає-обстежує все чималеньке ґаздівство господарів. Даремно не гавкне. За інтервалом і гучністю її позивних можна визначити, хто наближається до подвір’я: собака, людина чи лис, що занюхав курей у загородці. Хоча сама невеличка, не побоїться більших за себе, сміливо іде в атаку на них, голосно кличе на допомогу.
А три роки тому Муха була на межі життя і смерті. Серед лютої зими невідомі колишні власники викинули цього цуцика у лісі при дорозі. Інакше це песенятко не могло з’явитися у такій глушині. На ніч Муха заховалася у сарайчику із сіном. Нинішні її опікуни почули жалібне скавуління-плач покинутої голодної собаки і взяли нещасну до себе. Нагодували, дали дах над головою (живе у будинку Юрія та Олени Гуменюків). І Муха тепер своєю вірною собачою службою відпрацьовує цю довіру. Більш відповідального песика поблизу не знайти.
Одного разу у поселення, де живе Муха, приїхали із віддаленого села охочі купити поросят. Свинок не придбали (бо ще не народилися), зате кинули оком на енергійного песика. Дуже він їм сподобався. Коли покупці поїхали, господарі із сумом зауважили, що за їхньою Мухою (а вона без команди з рідного обійстя ні на крок) й слід прохолов. Видно, вкрали її.
Лише через два тижні згуба знайшлася. Сама прийшла додому. Судячи з втомленого вигляду собаки, дорога із чужого до рідного дому була далекою. Виснажену Муху відігріли, відгодували. Відтоді вона запам’ятала: на улесливі чужі слова і гостинці не купуватися — вони можуть бути приманкою…