Передплатити Підтримати

По 12 кілометрів в один бік: у Луцьку старенькі щодня пішки ходили на дачу

Бо жити без неї не сила!

Весняне сонечко блиснуло — і затятих дачників Юрія та Здиславу Зуєвих з Луцька потягнуло на природу. Схотілося хоч краєм ока глянути, що робиться у них на ділянці в селі Гарадзжа. І вирушили туди… пішки. Їй 77, йому — 82! В один бік тупцяли понад чотири години.

Карантин вніс свої корективи у життя пенсіонерів. Вони звикли щодня їздити на дачу тролейбусом, адже Гаразджа — приміське село, там, зокрема, розташоване і луцьке кладовище. Але з середини березня перестав у Луцьку ходити весь громадський транспорт. Для них то — справжня біда. Бо в крамницю чи в магазин під боком сходити не проблема. А от на дачу податися наважилися не відразу. Бо це ж добрих дванадцять кілометрів від дому.

Погода не чекала — терміново слід було наглянути, як дерева в садку, чи земелька вже готова до весняних робіт. От і вирушив «у розвідку» дід Юра.

— Маємо дачу років зо тридцять. Оце вперше за стільки літ мусив добиратися туди своїми ногами, — зізнається дідусь. — Три години десь йшов. Дивлюсь, роботи вже трошки є. Дерева пообрізав — і вирушив назад. Повернувся додому ледь живий.
— Але ж дійшов! — хвалить чоловіка дружина. — Ми без дачі жити не можемо, то правда. От наступного разу і я з Юрою йти відважилася.

Вирішили, аби не надірвати здоров`я, сповільнити темп. Бо ж на дачі ще треба відпрацювати. Кажуть, чотири години в один бік — то для них тепер як звичайна прогулянка. Поспішати в дорозі не стали.

Подружжя вирощує на дачі майже всю городину. Кажуть, на пенсію на щось добреньке не розкошелишся, а так мають все своє. «Хімії» у землю не дають, врожай збирають якісний, ароматний — не зрівняти з купованими фруктами-овочами з магазину.

Отак всю весну старенькі пішки на город відходили. А першого червня таки відчули полегшення: громадський транспорт у Луцьку відновив свою роботу! Тож тепер Зуєвим добиратися у Гаразджу легко і швидко.