Передплатити Підтримати

Галицькі курчата випорожнюються на... російську ФСБ (фото)

В одному із дворів віддаленого села Прикарпаття я угледів дражливу для кожного свідомого українця картину.

На мотузці для сушіння білизни разом із подертою мішковиною теліпалася на вітрі чорна футболка з написом… «ФСБ России». Амуніція путінської спецслужби у галицькій глибинці! Навіть у сні я не міг уявити собі такого ворожого флешмобу…

Цю футболку російського спецназу нині роз’їдають фекалії українських курчат. Фото автора

Зробив про це зауваження пану Миколі, 50-річному ґаз­ді цього обійстя, якого зна­ють у селі як доброго теслю і гро­мадського активіста-майданівця. Мовляв, це — своєрідна москов­ська пропаганда. Для чого воно йому треба? А він, усміхаючись, розповів мені про історію цієї фут­болки і її подальше незвичне при­значення.

Пан Микола — на всі руки май­стер. Особливо добре працює з деревом. У рідному селі обновив всі хатні верхи, будував у районі школи, лікарні. До 2012-го, ще до війни, їздив на заробітки у Росію. Разом із односельцями у лісі під Москвою будував розкішну дачу якомусь російському генералу. Бачили його лише два рази: коли давав наряд на роботу і через чо­тири місяці — коли її приймав. Ра­зом із дружиною був вельми задо­волений тим, як українці оздобили його котедж. Добре заплатив, на прощання накрив «поляну» з усякими делікатесами. А ще на пам’ять подарував кожному тес­лі запаковану у целофан футболку своєї фірми.

Ту одяганку пан Микола роз­крив вже вдома, коли розпакову­вав дорожні валізи. Побачив напис на спині — і ахнув. Навіть не думав одягати. Викинув ту футболку у стодолу, у мішок, де зберігав уся­ке лахміття. І забув про неї.

А цієї прохолодної весни дві квочки у хліві пана Миколи виси­діли чотири десятки курчат. На перших порах, поки надворі не потепліло, його дружина Марія тримала їх у літній кухні. Для під­стилки їм брала всякі ганчірки. Щодня треба їх міняти — курчата активно випорожнювалися. Пан Микола взяв і пустив у роботу ту московську футболку. Щоб його мінікурочки гадили на путінську спецслужбу. І курчата старалися. Доводилося після них через кож­ні два дні прати і сушити генераль­ський сувенір. Щоб курчата знову справляли на них нужду…

Кмітливості пана Миколи мож­на поаплодувати. Але було б ліп­ше, якби такого непотребу у на­ших закамарках не було. Як і не було у наших краян бажання їзди­ти на роботу до путінських посіпак.