Депутати «Європейської Солідарності» звернулися до СБУ щодо вчинення міністром енергетики Оржелем державної зради та порушення низки законів
- 28.11.2019, 13:11
- 787
Народні депутати від фракції "Європейська Солідарність" звернулися до СБУ із заявою щодо ініціативи міністра енергетики Олексія Оржеля про поновлення закупівлі російського газу, вбачаючи у таких намірах високопосадовця державну зраду.
Відповідний текст заяви оприлюднила пресслужба партії.
Подаємо текст заяви у повному обсязі.
«ЗАЯВА про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 110 КК України
25.11.2019 р. Міністр енергетики та захисту довкілля України Олексій Анатолійович Оржель,
(Інформація отримана з відкритих джерел — ЗМІ за посиланнями:
https://interfax.com.ua/news/economic/626 830.html
www.epravda.com.ua/news/2019/11/26/654 153/
Ще раніше —
(Інформація отримана з відкритих джерел — ЗМІ за посиланнями www.youtube.com/watch?v=0X9D5j6eYEg, https://www.unian.ua/economics/energetics/10 692 801-ukrajina-ne-viklyuchaye-mozhlivist-postavok-gazu-z-rosiji-za-rinkovimi-cinami-ministr-energetiki.html).
Як відомо, на відновленні закупівлі Україною природного газу в Росії наполягає Президент Росії Володимир Путін. (Інформація отримана з відкритих джерел — kremlin.ru/events/president/news/62 122)
Відтак інціативи та заяви
Оржель О.А. призначений на посаду міністра
Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року РФ визнана окупантом та агресором.
20.03.2019 р. Президент України Указом № 82/2019 увів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 березня 2019 року «Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)». За ініціативою Кабінету Міністрів України, Служби безпеки України і Національного банку України було запроваджено санкції щодо 294 юридичних та 848 фізичних осіб. Санкційні списки включають фізичних та юридичних осіб (в т.ч. Газпром), які:
були залучені до процесу будівництва транспортного переходу через Керченську протоку;
причетні до збройного нападу та захоплення українських військових катерів, а також до незаконного утримання українських моряків;
організовували та сприяли проведенню псевдовиборів на тимчасово окупованих територіях Донецької, Луганської областей, кримського півострова;
демонстративно порушували українське законодавство щодо в’їзду/виїзду на тимчасово окуповану територію українського Криму;
поширюють видавничу продукцію антиукраїнського змісту;
незаконно отримали та використовують музейне зібрання, що належить Україні.
Крім того, санкції застосовано до керівників Ради Федерації Федеральних зборів РФ та депутатів Державної
РНБО України також запровадила обмежувальні заходи до окремих фізичних і юридичних осіб, щодо яких застосували санкції ЄС, США та Канада. Також на підставі пропозицій Національного банку України продовжено санкції до 4 банків з капіталом держави-агресора.
Водночас, у зв’язку з досягненням мети запровадження санкцій, за поданням СБУ скасовані обмежувальні заходи щодо 8 юридичних осіб, більшість з яких припинила господарчу діяльність.
Також за ініціативою СБУ внесені технічні правки до ідентифікаційних даних однієї фізичної та двох юридичних осіб.
Відповідно до ст. 1 і 5 Закону України «Про санкції» від 14 серпня 2014 року санкції застосовуються до юридичних осіб — резидентів України, виключно якщо вони причетні до здійснення терористичної діяльності. У зв’язку з цим РНБО України доручила Службі безпеки України завершити перевірку причетності до терористичної діяльності юридичних осіб, перелік яких наведено в додатку 1 Постанови Верховної Ради України від 4 жовтня 2018 року.
Україна протягом чотирьох років не купує газу в Росії. Саме через газовий шантаж Росії у 1997-му році Україна погодилась на розподіл Чорноморського флоту і базування російських кораблів у Севастополі.
Саме у гонитві за газовою знижкою у 2010-му році Україна погодилася на ганебні Харківські угоди і пролонгувала перебування російського флоту у Криму. Це закінчилося анексією Кримського півострова і війною на Донбасі. Залежність від російського газу — це є загроза самій незалежності України.
Це є зрада української Армії і воїнів, які щодня боронять наш суверенітет і територіальну цілісність. Тепер Україну вирішили здати енергетично і економічно.
Здобуття газової незалежності стало одним із найстратегічніших досягнень та ударом по інтересах Москви.
Так званий «дешевий газ» — це механізм російського політичного тиску, руйнування системи нашої національної безпеки, загроза втрати суверенітету. І також це джерело колосальної корупції.
Енергетична безпека — безпосередня складова національної безпеки нашої країни.
У відповідності до положень ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно з ч.1 ст. 2
Відповідно до ч.1 ст. 11
Згідно ч. 1 ст. 110
Об’єктом злочину є державна безпека України у будь-якій її сфері,
Відповідно до Концепції (основ державної політики) національної безпеки України національна (у тому числі державна) безпека України передбачає відсутність загрози у сферах: політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній, і полягає зокрема: у безпеці конституційного ладу і державного суверенітету України, невтручанні у внутрішні справи України з боку інших держав, відсутності сепаратистських тенденцій в окремих регіонах та у певних політичних сил в Україні, непорушенні принципу розподілу влади, злагодженості механізмів забезпечення законності і правопорядку (в політичній сфері); у відсутності проблем ресурсної, фінансової та технологічної залежності національної економіки від інших країн, невідпливі за межі України інтелектуальних, матеріальних і фінансових ресурсів (в економічній); у відсутності посягань на державний суверенітет України та її територіальну цілісність (у воєнній); у відсутності науково-технологічного відставання від розвинутих країн (у науковотехнологічній); у невитоку інформації, яка становить державну та іншу передбачену законом таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави (в інформаційній сфері).
Державна безпека — це відсутність загрози, стан захищеності життєво важливих інтересів держави від внутрішніх і зовнішніх загроз в усіх вказаних вище сферах життєдіяльності держави. Серед інших використаних у диспозиції ст. 111 понять, за допомогою яких визначається об’єкт цього злочину, поняття «державна безпека» є найбільш широким, оскільки воно охоплює відсутність загрози суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності держави. Проте воно є вужчим, ніж поняття «національна безпека», яке охоплює, крім безпеки держави, також безпеку суспільства й особи.
Суверенітет держави означає верховенство державної влади, її самостійність усередині країни та незалежність у міжнародних відносинах, яка може бути обмежена лише необхідністю виконувати договори і зобов’язання в галузі міжнародних відносин.
Територіальна цілісність держави передбачає, що всі складові території держави (адміністративно-територіальні одиниці) перебувають в нерозривному взаємозв’язку, характеризуються єдністю і не мають власного суверенітету.
Територіальна недоторканність — це захищеність території країни в існуючих кордонах від будь-яких посягань, що можуть стосуватися незаконної зміни території України, визначеної рішеннями Верховної Ради України і міжнародними договорами України.
Обороноздатність означає підготовленість держави до захисту від зовнішньої збройної агресії або збройного конфлікту. Складовими такої підготовленості є сукупність економічного, політичного, соціального, наукового, морально-психологічного і суто військового потенціалів. Стан обороноздатності України відображають її мобілізаційні можливості, кількість і якість Збройних Сил, їх здатність швидко переходити на військовий стан, організовано вступати у воєнні дії та успішно виконувати завдання по обороні від агресії.
З об’єктивної сторони державна зрада може виявитися у таких формах: 1) перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту; 2) шпигунство; 3) надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Поняття збройний конфлікт має самостійне правове значення для кваліфікації, якщо такий конфлікт відбувається поза межами воєнного стану — у разі фактичного початку воєнних дій, але ще до оголошення воєнного стану, або взагалі у мирний час.
Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду державній безпеці України. Підривною слід визнавати будь-яку діяльність, пов’язану:
— зі спробою зміни системи вищих органів державної влади нелегітимним шляхом (це можуть бути дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, посягання на життя державного діяча тощо);
— з втручанням у міжнародну політику України (наприклад, несанкціоноване відповідними органами державної влади України розірвання дипломатичних чи консульських стосунків з іншою державою, зрив важливих міждержавних переговорів або глобальних міждержавних форумів);
— з втручанням у внутрішню політику (скажімо, організація міжконфесійних, міжетнічних та інших конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів, фінансування, оснащення чи інше забезпечення незаконних збройних формувань на території України, організація інформаційної експансії з боку інших держав);
— зі спробою зміни території України (організація не передбачених Конституцією України референдумів тощо);
— зі спробою знизити обороноздатність України (організація і вчинення диверсій у формі дій, спрямованих на зруйнування об’єктів, які мають важливе оборонне значення, прийняття рішень про згортання наукових досліджень у галузі військової науки і техніки, свідоме гальмування приведення мобілізаційних планів у відповідність до сучасних умов, винахід спеціальних вірусів чи внесення їх у комп’ютерні системи з метою утруднення їхньої роботи або знищення накопиченої на магнітних носіях важливої для виконання завдань оборони інформації тощо);
— зі створенням умов для діяльності на території України іноземних розвідок (вербування агентури серед жителів України, підбір кандидатів для вербування та завчасний підкуп службових осіб, зокрема тих, що допущені до інформації «особливої важливості», підготовка явочних квартир, надання допомоги у придбанні документів прикриття для іноземних розвідників, влаштування їх на посади, пов’язані з можливістю доступу до конфіденційної інформації);
— з ужиттям заходів щодо посилення економічної залежності України від інших держав (ініціювання розірвання торговельних зв’язків України з іншими державами, підписання від імені України явно економічно невигідних для неї зовнішньоекономічних контрактів, вчинення диверсій у формі дій, спрямованих на зруйнування об’єктів, які мають важливе народногосподарське значення) тощо.
Таким чином, види підривної діяльності проти України можуть бути різноманітними. Різний вигляд може мати й допомога у проведенні такої діяльності. Вона може надаватися шляхом організації чи виконання конкретного злочину, схилення до державної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо.
Закінченим злочин у цій формі є з моменту вчинення відповідного діяння, яким особа надала допомогу в проведенні підривної діяльності проти України.
У випадках, коли певні дії громадянина України, пов’язані з фактичним наданням допомоги у проведенні підривної діяльності проти України шляхом скоєння інших злочинів, були вчинені за його власною ініціативою з метою продемонструвати свою лояльність до іноземної держави, іноземної організації або їх представника і за допомогою цього встановити зв’язок з ними, їх у разі реальної сукупності злочинів також слід кваліфікувати за ст. 111 та відповідними іншими статтями Особливої частини КК.
Змова винного з іншою особою про насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або про захоплення державної влади кваліфікується тільки за ч. 1 ст. 109, проте змова громадянина України з представником іноземної держави чи іноземної організації, змістом якої є отримане першим від другого завдання вчинити дії по насильницькій зміні чи поваленню конституційного ладу або по захопленню державної влади, кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 109 і ч. 1 ст. 1Ї1.
Іноземна держава — це будь-яка держава, крім України, незалежно від того, чи визнана вона Україною як суверенна і чи має Україна з нею дипломатичні відносини.
Під іноземною організацією, як випливає зі змісту диспозиції ст. 111, слід розуміти будь-яку державну чи недержавну установу, підприємство, об’єднання, орган іншої країни, у тому числі політичну партію, релігійну організацію, комерційне підприємство, а також міждержавну чи міжнародну організацію, у тому числі неофіційну, нелегітимну чи злочинну («тіньовий» уряд у вигнанні, міжнародна терористична організація тощо), крім офіційної міжнародної організації, членом якої є Україна. Іноземною організацією є також військова, політична, економічна, фінансова, прикордонна чи інша розвідка.
Представник іноземної держави або іноземної організації — це особа, яка уповноважена виражати інтереси тієї чи іншої іноземної Держави (іноземної організації) та діє від її імені або представляє її за спеціальним повноваженням, у тому числі таємним (не офіційним). До представників іноземних держав слід, зокрема, відносити глав та членів дипломатичних представництв (послів, посланників, повірених у справах, радників, аташе), консульських установ (генеральних консулів, консулів, віце-консулів, консульських агентів), осіб, що включені до парламентських і урядових делегацій іноземних держав як їх члени, та знаходяться на території України з офіційними чи неофіційними дорученнями. Не має значення, представляє особа державу, яка визнана чи не визнана Україною як суверенна, або організацію, яка є законною чи незаконною. Крім того, іноземною за певних обставин може бути визнана й організація, зареєстрована в Україні, а представником іноземної організації не обов’язково є іноземець чи особа без громадянства.
Суб’єктом державної зради у будь-якій її формі може бути тільки громадянин України, який досяг 16-річного віку.
Якщо під час провадження у справі буде встановлено, що особа, яка обвинувачується у державній зраді, має, крім українського, ще — й громадянство іншої держави, слід виходити із того, що набуття нею іноземного громадянства виключає її із числа громадян України. Тому вчинені нею шпигунські дії слід кваліфікувати за ст. 114, а діяння, вчинені нею в інших формах із числа передбачених ст. 111, — за відповідними іншими статтями Особливої частини КК, якщо фактично вчинене містить склад іншого злочину.
Якщо зраджує державі службова особа, використовуючи при цьому владу чи службове становище, її дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 111 і 364 (423), а якщо вона це робить за хабар, то додатково і за ст. 368.
Суб’єктивна сторона державної зради характеризується виною у вигляді прямого умислу. При вчиненні державної зради винний усвідомлює, що він здійснює перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту (вчинює шпигунські дії, надає іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомогу в проведенні підривної діяльності проти України) і бажає цього.
Слова «на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України» визначають суб’єктивну спрямованість дій винного і не є характеристикою суспільне небезпечних наслідків діяння. Факт заподіяння вказаної шкоди не має значення для кваліфікації діяння за ст. 111. Проте фактичне спричинення діями винного такої шкоди створює підстави для додаткової кваліфікації його діяння за іншою статтею КК (наприклад, за ст. 112). Окремої уваги потребує встановлення мети вчинення відповідних дій при державній зраді. Так, при вчиненні цього злочину у першій його формі мета вчинення відповідних дій має враховуватися для правильної кваліфікації.
Мотивами державної зради можуть бути користь, помста, бажання полегшити виїзд на постійне місце проживання в іншій країні тощо.
Оцінюючи вищевикладені обставини, вбачається, що в діях Оржеля Олексія Анатолійовича наявний склад кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 110 Кримінального кодексу України.
Слід зауважити, що відповідно до ч. 1 ст. 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинення кримінального правопорушення зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 214, 218 КПК України,
ПРОШУ:
1. Прийняти дану заяву та протягом 24 годин внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань; розпочати розслідування кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 110 Кримінального кодексу України.
2. Надати документ, що підтверджує прийняття цієї заяви і її реєстрацію в Єдиному реєстрі досудових розслідувань.
3. По закінченні досудового розслідування матеріали справи направити до суду.
