Шкарпетки Людмили Сидоренко рятують бійців від холоду!
З початку війни дрогобиччанка зв'язала для військових майже 400 пар теплих виробів.
79-річна Людмила Сидоренко з Дрогобича ось уже п'ять років в'яже для наших воїнів теплі шкарпетки. За довгі роки війни cплела уже майже 400 пар! Де бере нитки на цю делікатну справу і чому вирішила в'язати для хлопців саме шкарпетки, журналіст «ВЗ» розпитала у волонтерки.
Пані Людмила родом з Чернігівської області. Та багато років тому переїхала на Львівщину. Через хворобу сина лікарі порадили родині перебратися ближче до Трускавця. Багато років займалася передплатою на підприємстві «Союздрук». Нині пані Людмила має п'ятеро внуків та п'ятеро правнуків! Та коли в Україні почалася війна, серце жінки защемило. Вона згадує, як дворічною дитиною разом з мамою та сестрою утікали від бомбардувань під час війни…
Жінка у щоденних новинах бачила, у яких умовах перебувають хлопці на передовій, як їм холодно в окопах… Тож вирішила, що мусить хоч чимось допомогти фронту.
«Коли діти були малі, то я в'язала їм деякі речі, — каже пані Людмила. — Та коли виросли, уже такої потреби не було. Як плести, я трохи призабула. Тож перші шкарпетки далися мені важкувато. Дві пари в'язала певно півмісяця (усміхається. — Авт.). — Але вже через деякий час справа пішла швидше. Тепер на місяць виходить десять-п'ятнадцять пар».
Пані Людмила розповідає, що йде на секонд-хенд, там підшуковує теплі светри. Приносить їх додому, пере, сушить. Нитки розпускає і в'яже з них «стратегічний» виріб. «Цей процес забирає навіть більше часу, ніж саме в'язання, — веде далі волонтерка. — Є такі в'язки, що нитку дуже важко розпустити. Я стараюся, щоб шкарпетки були не тільки гарні, але й теплі. Шукаю старі светри з ангоркою або мохером. Щоб міцні були! Тому п'ятку треба правильно зв'язати. Бо що це за шкарпетка, два рази одягнув, вона порвалась?».
«А де ви на цю справу берете гроші?» — запитую. «Все роблю зі своєї пенсії, — зізнається пані Людмила. — Ніхто мені не допомагає, а я і не хочу. У харчуванні я не вибаглива… Та коли чую, що нашим хлопцям подобаються мої шкарпетки, і вони рятують їх від холоду, аж на душі стає радісно. Тому полишати цю справу не збираюся».
