Передплатити Підтримати

Як Гітлер, Сталін, Фройд і Троцький у Відні кавували…

Завершальним акордом 26 Форуму видавців у Львові стали презентація книжок Дмитра Корчинського і показ вистави за його п’єсою «Віденська кава» у виконанні Маріїнського театру (м. Київ) на сцені Першого театру.

Переддень Різдва 1913 року. Відень. Звичайна кав’ярня, де кельнеркою працює заробітчанка з Дрогобича. Сюди частенько навідуються випити кави і скуштувати смачних тістечок галичанки Христини (Лідія Семесюк), художник-початківець Адольф (Назар Борушок), психоаналітик Зигмунд (Сергій Федорчук), соціал-демократ Йосип (Віталій Чорний) і теоретик марксизму Лев (Павло Довгань-Левицький).

Кожен з них виголошує сентенції щодо майбутнього (буде чи не буде війна), розмірковує про класову боротьбу і національне питання. А між тим залицяються до симпатичної кельнерки. Коли ж їй вдається спровадити надокучливих відвідувачів, то дівчина бідкається, що ніхто з видатних осіб (мер міста, наприклад, чи головний диригент Віденської опери) ні разу не завітав до її кав’ярні. «І що, нікого з видатних людей я так і не побачу?» — бідкається Христина, не підозрюючи, що щойно до неї залицялися майбутні вершителі долі Європи.

«Віденська кава» — київський театральний дебют режисера Ігоря Марусяка. «Ця п’єса зацікавила мене тому, що приблизно ті ж самі сили, що і понад сто років тому, роздирають сьогодні Україну: проросійські напівкримінальні тенденції, з Європи ідуть або абсолютні крайнощі, або деструктивний розпусний елемент, — розповідає Ігор. — Саме тому мені цікаво показати, що Україна повинна іти своїм шляхом, не орієнтуватися на право чи на ліво. Україна — самодостатня держава. Працювали над виставою чотири місяці. Робота була непростою, акторам довелося пояснювати багато термінології, щоб розуміли, про що вони говорять. До слова, роль Сталіна виконує не професійний актор, а колишній учасник АТО Віталій Чорний».

«Коли я дізнався історичний факт про те, що усі ці персонажі жили в одному місті і в одному році, мені захотілося звести їх і познайомити між собою, — розповідає автор п’єси Дмитро Корчинський. — Це збуджує фантазію. Саме конфлікти між собою і конкуренція в завоюванні симпатії жінки стали рушійною силою сюжету».