Передплатити

Музику душі викладає фарбами

У Львівському палаці мистецтв відкрилася виставка живопису Лесі Криворучко-Котюк.

На свою першу персональну виставку, до якої йшла аж сім років, пані Леся представила 24 роботи. Як на мене, це не просто полотна, а яскраво виражений філософський підхід до подання теми: художниця взялася за складну тему чотирьох святих євангелистів. Леся Криворучко-Котюк — яскрава багатогранна особистість. Вона — ініціатор заснування та голова Львівського товариства Ріхарда Вагнера, музикознавець, член Національної Спілки журналістів України. Відзначена Державною нагородою — почесним званням «Заслужений діяч мистецтв України».

— Ще у школі я малювала і займалася музикою, — розповіла журналістові «ВЗ» пані Леся. — А далі було навчання у консерваторії, після якої працювала музикознавцем на телебаченні, як журналіст «вела» класичну музику у телепрограмах. У мене була авторська програма «Каме-Рата». Усе це забирало багато часу, а для малювання його вже не залишалося. Той обсяг роботи, який доводилося виконувати щодня, не давав змоги зайнятися живописом. Коли ж вийшла на пенсію, вирішила, що моя мрія — живопис, це моя душа. Зрозуміла, що мушу цю душу відкрити і догодити сама собі. Так і почала серйозно малювати.

— То ви до цього часу жодного разу не виставлялися?

— Чому ж? Давала свої роботи на всеукраїнські і міжнародні виставки. Мої роботи відзначені Дипломом Міжнародної виставки «Осінній Салон. Львів, 2013». Це були роботи переважно пейзажного плану. Але мені завжди хотілося створити свій стиль, а для цього треба було зайнятися професійно. У цьому мене підтримав заслужений діяч мистецтв Орест Скоп, який став моїм творчим наставником.

— Саме для того, щоб малювати на сакральні теми, вирішили здобути диплом з іконопису?

— Так, це для глибшого пізнання сакрального мистецтва.

— Ваші роботи можна назвати філософськими. Мабуть, своїм стилем хотіли вирізнятися серед інших художників?

— Ніколи не ставила собі цього за мету. Для мене найбільше щастя — жити, тримаючи у руці пензель. Можу малювати 10−12 годин поспіль. Від цього відчуваю такий кайф, що й словами годі переказати. Я багато читаю і справді заглиблююся у філософію, тому і роботи у мене мають філософський зміст.

— Люди різними шляхами приходять у мистецтво, — сказав журналістові «ВЗ» заслужений діяч мистецтв Орест Скоп. — Є такі, що вважають себе професіоналами, закінчивши відповідний навчальний заклад. А це не завжди означає, що, маючи професійну освіту, від душі люблять мистецтво, живуть ним. Та коли, незалежно від віку, запалюється ця іскра любові до мистецтва, тоді виникає незборне бажання викласти на полотно свої роздуми, особливо ті, які мають що передати іншим. У випадку з Лесею, яка все своє життя займалась музикою, що звучить у часі і зникає, в ній жила потреба викласти музику душі фарбами, які залишаться. З перших спроб відразу була поставлена дуже висока планка до цієї мети. Знакова подія — після зустрічі зі мною приснився їй голос тата з висоти, який промовив: «Лесю, малюй! Божий наказ»… Тато був її першим вчителем малювання з ранніх років".

Ще більше новин від «Високого Замку»?
Долучайтеся до нас у Telegram