Фестиваль тисячі овець…

У закарпатському Горінчові пройшло дводенне свято під назвою «Бринза Хустщини»

Тут зібралися вівчарі краю, які створили одне з наймасовіших гулянь просто неба. Гості фестивалю побачили перші овечі перегони, процес виготовлення сиру та обирали на конкурсі краси «Міс овечку-2019».

Розпочалося свято під звуки трембіт, де всі присутні зустрічали головних героїв — овець та кіз. Сюди пригнали три отари, а це понад тисячу тварин. Вівчарство справа нелегка, адже протягом усього літа вони пасуть свою отару високо на полонині. Там вони перебувають до кінця вересня і заготовляють овечий сир, бринзу та вурду. Будні на полонині звичайні, в їжі вівчарі неперебірливі.

—  Робочий день починається о 5 годині ранку. В отарі маємо 300 овець. Доїння триває більше години тричі на день: рано, в обід, й надвечір. Поміж цим випускаємо овець та кіз на пасовище. Вже пізно вночі вони приходять на шалаш. І так півроку, — розповідає однин з вівчарів Іван Петрина. — З молока виготовляємо сир та бринзу, яку потім реалізуємо.

Як це відбувається показали і на фестивалі. Почали з доїння. Цей процес займає годину. Тварини лізуть одна поперед одну на «процедуру». Опісля молоко зливають у дерев'яну діжку, додають клягу (сироваткова закваска) і виготовляють сир. Після цього його підвішують у марлевій тканині на палицю. З 30 літрів молока виготовляють 6 кілограмів сиру. Бажаючих подивитися на процес доїння отари та варіння сиру зібралось чимало.

—  У фестивалі взяли участь 10 вівчарів. Мета фестивалю зберегти від знищення такого ремесла і популяризувати вівчарство, відродити народні традиції та звичаї, — розповів Федір Шандор, профессор-туризмознавець Ужгородського національного університету. — Найбільше поголів’я овець на території Закарпаття є саме на території Хустщини. Тут є живі вівчарі, які дійсно працюють, тому їхню продукцію та працю треба прославляти.

Продан Василь з Хустщини каже, що вівчарством займається ще з дитинства. З кожним роком у нього зменшується поголів’я, адже тримати їх невигідно. Сьогодні отара налічує 250 тварин і кожна для нього особлива. Ще одна проблема — ніде збувати вовну.

—  Нині цей промисел занепадає, а молодь не хоче цим займатися. За один удій коза може дати 2 літри молока, овечка від 200 грам. Це справа неприбуткова, вовну немає де здати. Сир коштує 100 гривень. Разом з тим держава не допомагає вівчарям, — зізнається пан Василь. — Ми об’єдналися в Асоціацію вівчарів та сироварів і тепер спільно працюємо аби справа дідів та прадідів не занепала.

Нагородили цього дня наймолодшого та найстарішого вівчаря Хустщини. Щодо тварин, то вони мірялися швидкістю і красою. Титул найспритнішої та медаль здобула вівця Малесса, а найкрасивішою визнали овечку Кнессу. Оцінювали їх глядачі за оплесками. Після такого гуляння овечки та кози вирушили на полонину.

До слова, на території фермерства розкинулось ціле наметове містечко, де можна було посмакувати не лише молочною продукцією, але й іншими закарпатськими стравами, покататися на конях і відвідати атракціони.

Анна Перец