Передплатити

І для кота свобода - солодке слово

Мурчик подолав майже 300 кілометрів, аби опинитися у рідному монастирі


Вважається, що лише перелітні птахи можуть безпомилково знаходити дорогу додому за тридев'ять земель. Та ні, не тільки вони. У компанію тих, хто, попри всі обставини, повертається у рідні пенати, записано і чотирилапих братів наших менших. Зокрема, ось цього чорного з білою латкою на грудях кота Мурчика.

Протягом трьох років симпатичний мишолов жив на території монастиря, що у селі Лаврові Старосамбірського району на Львівщині. Привіз його сюди фермер з Івано-Франківщини. Мурчик швидко став улюбленцем монахів. Чи не найбільше ласки йому діставалося від отця Теодора Лева. Тож коли духівника послали на службу до Луцька, він узяв зі собою і друга-нявчика.

Життя на новому місці котові не дуже сподобалося — на відміну від Лаврова, де він був «котом, який гуляє сам по собі», на Волині йому встановили певні обмеження. Більшість часу проводив у замкнутій келії, на природу виходив лише увечері, коли отець Теодор, завершивши свої справи, виводив Мурчика на прогулянку.

Така несвобода не сподобалася нявчику. Одного разу священник помітив, що його друг зник. Не було день, два, тиждень. Отець Теодор подумки молився до святого Мартина (покровителя приблудних тварин), аби з Мурчиком не сталося нічого поганого: щоб не збила його на дорозі машина, аби не пошматували собаки чи не помер від голоду…

Майже два місяці про зниклого монастирського кота не було жодної звістки. Отець Теодор подумав, що сталося найгірше. Аж раптом у його луцькому помешканні пролунав телефонний дзвінок від лаврівського монаха Ореста: Мурчик об'явився!

Виснажений, схудлий до неможливого кіт, подолавши майже три сотні кілометрів, за невідомо яким навігатором, повернувся у рідні пенати. Монах Орест відгодував його свіжим бульйоном, відвіз на обстеження до ветеринара. І через декілька днів нещасний котик набрав колишнього аристократичного вигляду.

Повною мірою відчув принади вільного життя. Усі двері перед ним були відчинені. Правильно кажуть: нема ніде так добре, як удома!
Коли розповідав цю історію знайомому юристу, він пригадав і свій трафунок: у його сусідів, вихідців з Вінниці, домашній кіт повернувся додому з Одеси. Загубився там на пляжі, коли господарі приймали сонячні ванни.