«Ніколи не продав би портрети мами, доньки й дружини»

Виставки знаного художника Петра Сипняка — завжди очікувана подія для Львова. І до всіх він готується з особливою відповідальністю, бо такий має характер. А цього разу виставка, яка відкрилася у Національному музеї Андрея Шептицького, мабуть, найособливіша, бо присвячена 60-річному ювілею від дня народження Петра Сипняка і 35-річчю його творчої діяльності.

— Те, що у мене аж два ювілеї, — розповів журналіс­тові «ВЗ» Петро Сипняк, — підказала моя дружина. Це вона мій натхненник і безмежна підтримка. Саме Ві­кторія нагадала, що свої перші роботи я виставив на обласній виставці 35 років тому, коли був студентом ІІ курсу. І відтоді щороку вже робив персональні вистав­ки.

— За яким критерієм відбирали картини для ювілейної виставки?

— Готувався давно і довго. Деякі роботи відкладав і зберігав, бо знав, що покажу їх тільки на 60-річчя. Тут представлено більшість картин, яких люди ще не бачили. Загалом 56 робіт. Дехто запитує, чому не 60. Міг і більше дати, але хотів, щоб картини мали простір і могли дихати. Знаєте, це як одяг на жінці. Припустимо, ви маєте 10 суконь у шафі, але ж не всі будете одягати відразу, щоб показати, скільки їх у вас є.

— Ваші роботи вирізняються серед інших кар­тинами з волами…

— Роблю різні теми, а воли — лише одна з тем. Я не художник однієї теми. Тому на виставці представив і портрети, і пейзажі, і сільські мотиви.

— Чи є серед ваших картин така, яку б ви не про­дали ніколи?

— Ніколи не продаю портретів мами, дочки, дружи­ни. А ще має значення — куди продати. Якби купував музей і я би знав, що моя картина буде в експозиції, — то із задоволенням, бо її бачитимуть люди. Інша річ — приватні колекції. Хто за зачиненими дверима, крім близьких людей, буде бачити ці роботи? Але у мене ні­коли не стоїть питання, щоб продавати картини. Для мене головне — творчість.

Усі фото авторки