У Порошенка — 408 мільйонів, у Насірова — дірка від бублика…

Кандидати на президентську булаву відрапортували про надходження та витрати на виборчу кампанію. Проміжні звіти подали до Центрвиборчкому та Нацагентства з питань запобігання корупції. Та тільки оприлюднені цифри — так, для відчіпного: закон велить — ось вам. Повірити, що подані звіти відображають реальні витрати, можна хіба що у випадку з кандидатами, котрі взагалі не вели кампанії і подали «виборчі декларації» з нулями.

Помиляєтеся, якщо думаєте, що п’ятірка «найвитратніших» кандидатів збігається з п’ятіркою найрейтинговіших. За оприлюдненою сумою витрат з величезним відривом лідирує Петро Порошенко: в його «виборчій декларації» — майже 408 мільйонів гривень (у гривневому еквіваленті це абсолютний рекорд за всю історію президентських виборів в Україні). «Срібло» із результатом 164 мільйони — в Юлії Тимошенко. А замикає трійку Олександр Вілкул (111 мільйонів). Далі у рейтингу — Анатолій Гриценко (103 млн.), Сергій Тарута (97 млн.), Володимир Зеленський (86 млн.), Олег Ляшко (83 млн.) та Олександр Шевченко (60 млн.).

Відзвітували про витрати і кандидати, які зійшли з виборчої дистанції. Найбільше серед них виклався Андрій Садовий (38 млн.), який зняв свою кандидатуру на користь Гриценка. Євген Мураєв, котрий «пожертвував» себе Вілкулу, встиг витратити 16 мільйонів гривень. Дмитро Добродомов відрапортував про шість мільйонів.

У списку тих, хто подав «нульову декларацію», компанію Романові Насірову склали Микола Габер, Олександр Ващенко, Олександр Данилюк і Руслан Ригованов.

Коментар для «ВЗ»

Ярослав Макітра, політтехнолог

— Оприлюднена офіційна бухгалтерія не відповідає дійсності. Реальні витрати на виборчу кампанію у рази, а по деяких кандидатах й у десяток разів вищі. Якщо говорити про лідерів перегонів, то це — сотні мільйонів доларів. Значну частину коштів штаби виплачують необліковано, «налом»: на роботу виборчих комісій, агітацію, так звані мотиваційні проекти (скупку). Занижуються тиражі друкованої продукції: видають брошурку накладом у кількадесят тисяч, а у вихідних даних написано — 500 екземплярів.

Чимало матеріалів виходить у ЗМІ як «джинса», ез вказання, що це політична реклама. Відповідно гроші теж «налом» проходять. Не кажучи вже про витрати на контркампанії проти конкурентів.

Хтось має хороші стосунки чи певні домовленості з власниками ЗМІ, що дає можливість відчутно мінімізувати витрати на кампанію. У когось є креативна команда, яка, по суті, безкоштовно працює на свого кандидата (як у випадку з Зеленським). Хтось здешевлює свої витрати, задіюючи адмінресурс і використовуючи як агітаційні мережі органи державної влади.

— Порошенко вказав у звіті, що сам собі спонсор. У Тимошенко теж один донор — партія. І тут — картинка для «лохторату»?

— Зрозуміло, що на виборчі кампанії залучаються кошти політичних союзників, спонсорів, бізнесу. Але, звісно, ці реальні джерела ніхто не буде світити. Тому кожен шукає свою «заслінку». Доходи Порошенка дозволяють продемонструвати, що він сам фінансує свою кампанію. У Тимошенко спонсором подають партію, хоча є питання до «жертводавців» «Батьківщини». Проблема у тому, що законодавство дозволяє робити такі речі. Немає жорсткого контролю і відповідальності за неправдиві дані щодо фінансування виборчої кампанії і походження спонсорських коштів. Тому кандидати знаходять юридичні лазівки, як відзвітувати про джерела надходжень на вибори для відчіпного.

— Окрема стаття витрат на виборчу кампанію — технічні кандидати. Цих сум теж в офіційній бухгалтерії не побачимо.

— Звісно. При тому що витрати на виборчу кампанію таких кандидатів можна плюсувати до витрат тих, на кого ці кандидати працюють. Суми різняться, залежно від ролі «технарів». Одна річ -відкусити голоси у конкурентів і серйозно вплинути на виборчі розклади. Інша — працювати зливним бачком. У першому випадку сума може стартувати від мільйона доларів. У другому гонорари можуть бути п’ять-десять тисяч доларів на місяць. Але, крім цього, є й інші витрати. Викид інформації потребує тиражування, розгонки — а це також кошти.