Передплата 2024 «Добрий господар»

«Львів'яни відчували потребу в „Карпатах“ так само, як необхідність зранку випити кави…»

На нинішній день, 1 березня, припадає ще один ювілей в історії львівських «Карпат».

30 років тому на хвилі національного піднесення група ентузіастів утворила штаб з відродження цього легендарного клубу, який сім років перед тим директивами радянських чиновників розчинили в армійському клубі. Якби не ці патріоти львівського футболу в скромному офісі на колишній вулиці Лермонтова, 9, про «зелено-білі прапори» ми, напевно, нині співали б у минулому часі…

— Львів'янам, як повітря, браку­вало народної футбольної коман­ди, — згадує ті часи один з волон­терів, підприємець Ростислав Заремба, тодішній голова Клу­бу любителів футболу «Карпа­ти» — Вони відчували у ній потребу так само, як, скажімо, необхідність зранку випити кави. Штучна ко­манда СКА «Карпати» показувала непогану гру, але глядачі на чужий стадіон не дуже ходили. Люди хо­тіли великого футболу на полі рід­ної «Дружби». Під тиском львів­ської громади тодішня московська влада змушена була дати дозвіл на створення уже не відомчої, а місь­кої команди «Карпати». Усвідом­лювала, що краще, аби люди «ви­пустили пару» на стадіоні, ніж на мітингах…

— Ми з колегами прийшли на порожнє місце, — розпові­дає тодішній віце-президент ФК «Карпати» Юрій Дячук-Ставицький. — Я покинув до­бре оплачувану роботу старшого тренера ФК «Прикарпаття», зали­шив в Івано-Франківську кварти­ру, сім’ю і перебрався до Львова. Приніс з дому в офіс друкарську машинку, на якій друкував наші перші документи, іноді ночував на кріслах. Ми з цими незручнос­тями не рахувалися, бо жили іде­єю відродження «Карпат». 1 бе­резня у нас з’явилася клубна печатка і рахунок у банку…

Не тільки Львів, а й уся Укра­їна була одержима прагненням знову побачити на стадіонах са­мобутню команду у зелено-бі­лих футболках. Завдяки власко­ру «Спортивної газети» Василю Михайлову було започатковано всенародний рух «Я, мама і тато — за команду „Карпати“!». Крім Ю. Дячука-Ставицького, Р. За­ремби, до оргкомітету увійшов популярний коментатор Юліян Кордіяк. Вболівальники збира­ли кошти на улюблену коман­ду, іноді приносили їх з вулиці в офіс «Карпат» у… капелюхах. Завод «ЛАЗ» подарував авто­бус, фінансову допомогу на­давав «Електрон», інші місцеві підприємства. Ніхто ні з чим не рахувався, не цурався чорнової роботи. Часто самі члени прав­ління клубу розклеювали афіші. З футбольних талантів західно­го регіону було зібрано перший склад нових «Карпат», тренером призначили Бориса Рассихіна. На стадіон приходило 20−30 ти­сяч глядачів, на трибунах па­нувала неймовірна аура. Коли карпатівці виступали на виїзді, фани, аби дізнатися результат (тоді Інтернету ще не було), мо­гли серед ночі прийти в офіс.

Крім вищеназваних патріо­тів львівського клубу, до відро­дження «Карпат» доклалися то­дішній підполковник міліції Іван Сало, колишні гравці Габор Вай­да, Ігор Кульчицький, Ростислав Поточняк, нинішній прес-аташе Юрій Назаркевич, кадровик Ольга Гох. Вони й донині вірою і правдою служать рідному клу­бу. Частенько згадують, як воно все починалося. І разом з уболі­вальниками мріють, щоб ниніш­ні «Карпати» повернули колиш­ню славу…

Схожі новини