«Львів'яни відчували потребу в „Карпатах“ так само, як необхідність зранку випити кави…»
На нинішній день, 1 березня, припадає ще один ювілей в історії львівських «Карпат».
30 років тому на хвилі національного піднесення група ентузіастів утворила штаб з відродження цього легендарного клубу, який сім років перед тим директивами радянських чиновників розчинили в армійському клубі. Якби не ці патріоти львівського футболу в скромному офісі на колишній вулиці Лермонтова, 9, про «зелено-білі прапори» ми, напевно, нині співали б у минулому часі…
— Львів'янам, як повітря, бракувало народної футбольної команди, — згадує ті часи один з волонтерів, підприємець Ростислав Заремба, тодішній голова Клубу любителів футболу «Карпати» — Вони відчували у ній потребу так само, як, скажімо, необхідність зранку випити кави. Штучна команда СКА «Карпати» показувала непогану гру, але глядачі на чужий стадіон не дуже ходили. Люди хотіли великого футболу на полі рідної «Дружби». Під тиском львівської громади тодішня московська влада змушена була дати дозвіл на створення уже не відомчої, а міської команди «Карпати». Усвідомлювала, що краще, аби люди «випустили пару» на стадіоні, ніж на мітингах…
— Ми з колегами прийшли на порожнє місце, — розповідає тодішній віце-президент ФК «Карпати» Юрій Дячук-Ставицький. — Я покинув добре оплачувану роботу старшого тренера ФК «Прикарпаття», залишив в Івано-Франківську квартиру, сім’ю і перебрався до Львова. Приніс з дому в офіс друкарську машинку, на якій друкував наші перші документи, іноді ночував на кріслах. Ми з цими незручностями не рахувалися, бо жили ідеєю відродження «Карпат». 1 березня у нас з’явилася клубна печатка і рахунок у банку…
Не тільки Львів, а й уся Україна була одержима прагненням знову побачити на стадіонах самобутню команду у зелено-білих футболках. Завдяки власкору «Спортивної газети» Василю Михайлову було започатковано всенародний рух «Я, мама і тато — за команду „Карпати“!». Крім Ю. Дячука-Ставицького, Р. Заремби, до оргкомітету увійшов популярний коментатор Юліян Кордіяк. Вболівальники збирали кошти на улюблену команду, іноді приносили їх з вулиці в офіс «Карпат» у… капелюхах. Завод «ЛАЗ» подарував автобус, фінансову допомогу надавав «Електрон», інші місцеві підприємства. Ніхто ні з чим не рахувався, не цурався чорнової роботи. Часто самі члени правління клубу розклеювали афіші. З футбольних талантів західного регіону було зібрано перший склад нових «Карпат», тренером призначили Бориса Рассихіна. На стадіон приходило 20−30 тисяч глядачів, на трибунах панувала неймовірна аура. Коли карпатівці виступали на виїзді, фани, аби дізнатися результат (тоді Інтернету ще не було), могли серед ночі прийти в офіс.
Крім вищеназваних патріотів львівського клубу, до відродження «Карпат» доклалися тодішній підполковник міліції Іван Сало, колишні гравці Габор Вайда, Ігор Кульчицький, Ростислав Поточняк, нинішній прес-аташе Юрій Назаркевич, кадровик Ольга Гох. Вони й донині вірою і правдою служать рідному клубу. Частенько згадують, як воно все починалося. І разом з уболівальниками мріють, щоб нинішні «Карпати» повернули колишню славу…