Свою злість за програш словакам Шевченко і Ко спробують зігнати на команді Луческу
Футбол з багатьма інтригами, а відтак — з високим градусом емоцій — чекає нас 20 листопада о 19.30 у курортній Анталії, де зійдуться збірні Туреччини та України. Хоча статус матчу — товариський, нудним він точно не буде.
По-перше, господарі поля «рватимуть землю», щоб довести рідній публіці випадковість недавньої домашньої поразки від шведів у Лізі націй, яка понизила їх у класі, вибила з клубу провідних футбольних держав. По-друге, у наставника турків Мірчі Луческу давні особисті порахунки із синьо-жовтими — вони завдали його команді кілька дошкульних поразок, тож екс-керманичу «Шахтаря» захочеться сатисфакції. Це, образно кажучи, буде дуель «старого вовка» і молодого амбітного «гончака», поєдинок старої і нової тренерських шкіл, різних футбольних світоглядів. Додатковий чинник: Луческу добре знає сильні і слабкі сторони ключових гравців української збірної. Якщо не переграє їх під час вівторкового протистояння, то у турецької федерації буде ще один аргумент, аби показати неефективному румунові на двері.
Про особливу зацікавленість Андрія Шевченка у позитивному результаті цієї зустрічі і говорити не варто: нашому коучу і його підлеглим треба реабілітуватися за гучну п'ятничну поразку від словаків — 1:4. І довести, що вміє зробити висновки після невдач.
Фіаско у Трнаві має кілька причин. Шевченко з його бажанням експериментувати з прицілом на майбутнє, не маючи під руками травмованих зірок, ризикнув випробувати нову модель гри і нових виконавців. Затія ця провалилася, але молодий тренер розжився на корисний досвід. Він пересвідчився, що його підопічні не так швидко, як хотілося б, освоюють свіжі схеми і не знаходять спільну мову у свіжих зв’язках. А ще Андрій Миколайович збагнув, що можливості деяких виконавців він сам переоцінив. Ті, кого разом з пресою уже записав у лідери, з цією ношею не впоралися. А значить, треба підтягнути психологію, гартувати характер для майбутніх, складніших битв.
Найбільше питань — до Дениса Бойка. Його провальна гра зі словаками, негатив від якої передався колегам, фактично поставила хрест на перспективах цього голкіпера у головній команді країни. Збитий льотчик! Маючи за спиною величезний багаж виступів на міжнародному рівні, цей воротар не повинен був допускати таких «дитячих» ляпів, які сталися на стадіоні ім. Антона Малатинського. Словацькі журналісти резонно назвали нашого кіпера «українським Каріусом» (екс-воротар «Ліверпуля», який провалив цьогорічний фінал Ліги чемпонів у Києві). Ризикну спрогнозувати: в Анталії Шевченко не відважиться внести Бойка навіть у заявку на матч — дублером П'ятова зробить молодого Луніна.
Неприємно здивували у програному словакам поєдинку і наші молоді таланти Малиновський, Циганков, Зінченко. Перший так і не зумів «зв'язати» гру, як того вимагається від гравця його амплуа, у його діях був вкрай високий відсоток технічного браку. Лише епізодично можна було впізнати цього разу пасивного Циганкова. Зінченко виглядав так, ніби він приїхав не з «Манчестер Сіті», а з прохідної команди вітчизняної другої ліги.
Не схожим на себе був і Караваєв. Пластун, який замінив травмованого Кривцова, теж розгубився, виглядає, що планка збірної для нього зависока. Претензій не було хіба що до дебютанта Борячука, який намагався чіплятися за м'яч, щоб вимотати чуждий захист, і до Коноплянки. Євген майстерно забив важливий гол, який вдихнув надію. Але одного такого «енерджайзера» на всю команду було замало. Бойко надії на прийнятний результат поховав.
«Завести» наших футболістів пробувала майже тисяча українських уболівальників, зокрема, учасники фан-руху «Вірні збірній». Та навіть їхньої енергії, яка гасила емоції словацьких візаві, виявилося недостатньо. А загалом невтомній групі підтримки української збірної треба віддати належне. Того дня своїм запалом вона привнесла додаткових барв у строкате життя Трнави. Місцеві жителі радо вітали гостей з України, фотографувалися з ними, обмінювалися сувенірами. Не мали нічого проти, коли гучне «Слава Україні!» пізно ввечері звучало із 57-метрової вежі міської ратуші. Аплодували кмітливцям. Наші відповідали їм взаємністю. І не відповідали на… політичні провокації. Очевидцем однієї з них став кореспондент «Високого Замку». Коли величезна колона «завжди вірних» у синьо-жовтих строях наблизилася до стадіону, троє якихось типів спортивної зовнішності вискочили з бічної вулички і почали скандувати «Слава Росії!», показували непристойні жести. Словацька поліція відразу блокувала цих тітушок. А наші фани у відповідь своїм великим хором заспівали всесвітньо відому сатиричну пісеньку про Путіна. Під неї, аби зігрітися, на тротуарах підтанцьовували навіть словацькі пенсіонери…
Фото Євгена КРАВСА
