На Львівщині 15-річна учениця організувала «Школу успіху»

Зовсім не поділяю бурчання-ниття людей старшого покоління, які кривим оком дивляться на нашу молодь. Чого тільки не почуєш на її адресу: і малоосвічена, і безініціативна, і лінива, не має моральних чеснот, сидить на шиї у батьків, крім розваг, про ніщо інше не думає. І навіть — «не патріотична».

Гадаю, всі ці песимісти прикусили б язика, якби бодай кілька хвилин поспостерігали за трьома десятками 15-літніх хлопців-дівчат з Розвадова, Дроговижа, Устя, які зголосилися на дводенні заняття у «Школу успіху», що їх організувала ровесниця — учениця Миколаївської гімназії Христина Дмитришин.

У липні Христя успішно закінчила київську «Школу успіху», яку щорічно організовує для талановитої української юні Фонд Кличка. Почерпнуті там знання галичанка вирішила передати своїм одноліткам — щоб вони вчилися бути лідерами, не боялися брати на себе відповідальність, уміли формувати і вести за собою команду, виправляти помилки, продукували цікаві ідеї і втілювали їх. Аби згодом плідно працювати на рідну країну.

Спершу подумав, що ці (трохи «вітряні») підлітки прийшли на проект, аби згаяти час, завести нових дискотечних «корєшів». Але вже з перших хвилин перебування у новому середовищі вони змінилися: в їхніх очах блиснула допитливість, інтерес, жага подискутувати, щось запропонувати. Вони «вмикали» знання, логіку, інтуїцію. На дорослих спікерів, які доносили нові для них істини, дивилися як на партнерів, з якими не боялися поділитися своїми сумнівами, першими досягненнями, мріями.

Зі своїм юнацьким максималізмом щось доводили старшим— але потім разом доходили до оптимального рішення.
З відкритими ротами ці школярики слухали успішну людину — співзасновника Бюро Ігор «Така Мака» Галину Дмитришин. Колись одна з найкращих вчителів у зразковому закладі, вона захотіла повніше реалізувати свої можливості. Попри протест колег, кинула школу і проявила свій креатив у рекламному бізнесі, в організації масових видовищ, концертів зірок, корпоративних вечірок. А коли і цього драйву (не грошей) їй виявилося замало, взялася придумувати… настільні інтелектуальні ігри. І від цього заняття ловить зараз найбільший кайф!

«Слухачам „Школи успіху“ я хотіла донести: не обов’язково треба народитися у багатій сім’ї, щоб батьки тобі дали розкручений бізнес або в конверті — велику суму грошей, — каже Галина Дмитришин. — Я і багато моїх знайомих починали з нуля, з напівпідвальних приміщень — але ми досягли успіху, бо були дуже сміливими, креативними. І були разом. Найголовніше — команда. Без цієї опори лідер не зробить нічого. А ще нині є велика потреба в якісних виконавцях. Людина не обов’язково має бути здібним керівником — вона повинна добросовісно, скрупульозно, виконувати будь-яку роботу — на ринку це дуже ціниться. Приємно, що після лекції у „Школі успіху“ до мене приходили дівчатка і казали: „Якщо ви це зробили, то і ми це зможемо!“».

Гучними оплесками, як і попереднього спікера, юнаки оцінили виступ «тренерів з лідерства» Олени Карнаух, яка представляла львівську «Фундацію Духовного Відродження», керівника громадського об’єднання «Вирій» Романа Стрехалюка, психолога, експерта з організаційного розвитку Дмитра Якимця, викладача Львівської бізнес-школи Андрія Стрехалюка. Вони вчили «безвусу» аудиторію азів життєвого успіху, прищеплювали корисні навички — робили це в ігровій формі, через власні історії, через тести, «домашні завдання», які діти виконували у їхній присутності. Кількагодинні заняття злітали миттєво — бо всім було цікаво. Школярі так захопилися новою і страшенно цікавою для них наукою, що у перший день не помітили, як підкралася ніч.

Дорослі зробили їм перерву на «канапки-пляцки-чай», на енергопідзарядні танці під зорями (зі слухачами танцював один з натхненників цього проекту — устянський священик о. Петро Верхоляк). А потім школярі знову «запоєм» слухали своїх нових наставників.

Пригадую, як Роман Стрехалюк розповідав про одну з акцій свого «Вирію» — відновлення українських могил на території Польщі. «Вітряні» слухачі затамували від почутого подих. А потім одна дівчинка поцікавилася, як можна їй записатися у цю експедицію. А хлопчина запитав у Романа, як йому потрапити на Лемківщину, де поховано його предків. Лідери народжувалися на очах. Уже хоча б для цього варто було Христині Дмитришин проводити у рідному селі «Школу успіху».

Розмовляю із десятикласником Дроговизької школи Олегом Костівим, якого його друзі називають своїм вожаком:

— Сам я люблю бути частиною команди. Після занять у «Школі успіху» зрозумів, що не варто, склавши руки, чекати матеріальних благ. Як правильно казав наш наставник, Бог не може дати тобі лотерейний квиток — треба самому всього добиватися. Ким хочу бути, ще не визначився. Швидше за все, стану ІТ-фахівцем або менеджером у бізнесі.

А ось як оцінила організаторську роботу Христини Дмитришин, своєї колишньої учениці, вчителька Устянської школи Оксана Здебська:

— Не уявляла, що ця маленька, але сильна духом дівчинка зуміє на два дні перетворити невелике приміщення у нашому селі на Сучасний Вищий Навчальний Заклад. Я бачила перед собою молодих, амбітних, готових до змін «майже студентів» УКУ або «Могилянки». Знаю, що так буде! Дякую тобі, за впевненість у завтрашньому дні, адже ти та всі учасники проекту — наше майбутнє. Від вас ми зарядилися позитивом та енергією. Це щастя мати таких учнів, дітей, знайомих. Дякую, Христинко, що «літаєш» та даєш крила іншим!