Приручена білка живе на горищі

У ці морозні дні жителя села Залісся Володимира Топишка звеселяє домашня... білка Сонька. Живе вона у літній кухні, на даху, під коньком — наносила під шифер десь з півмішка всякого клоччя і звила з нього кубелечко...

Точніше, білок у пана Володимира тепер дві - наче руді вогняні м’ячики стрибають по частоколі. Видно, через літо-осінь Сонька знайшла собі друга. Часом господар гукне: “Сонька-Сонька, цок-цок!”. І одна з вивірок, та, що “своя”, зупиняється, махне туди- сюди хвостиком, ніби відповідає на привітання — а потім біжить з напарником/напарницею далі.

Раніше, коли була маленькою, Сонька ночувала у хаті господаря, йшла до рук. А коли стала дорослою, сторонньої допомоги вже не потребує. Тепер за неї є кому подбати...

У травні минулого року крихітне білченя само прибилося до пана Володимира — видряпалося по штанях і вмостилося на руки. Тричі виносив його у сад, щоб там мама-білка підібрала свою згубу. Але маленьке щораз поверталося до хати.

Сонею пан Володимир назвав домашню білку через те, що любила смачно спати у вистеленій вовняними шкарпетками і штучним хутром калоші. Смакувала горішками і пила домашнє молоко. Вгадувала, коли приходив час доїти корову, і з нетерпінням чекала сніданку. Любила бавитися з господарем, а от з котом, який набивався у друзі, компанії не підтримувала. Коли ґазда затримувався на роботі, сердито цокотіла — мовляв, де ти так довго був?

З вдячності за допомогу у дитинстві Сонька і нині живе біля свого рятівника. А не в лісі, де побутує її половинка...

Золочівський район, Львівська область