Передплата 2024 «Добре здоров’я»

Чому прикордонники сусідніх країн годинами «мурижать» українців у чергах?

  • 21.12.2017, 15:00
  • 7 730

Кореспондент «ВЗ» спробував дослідити природу довжелезних черг на деяких кордонах України та ЄС.

Чому прикордонники сусідніх країн годинами «мурижать» українців у чергах?
Чому прикордонники сусідніх країн годинами «мурижать» українців у чергах?

Черги на кордонах України і Європейського Союзу стали звичним явищем. Зазвичай стояти у «колєйці» доводиться щонайменше три години. Спостерігаючи роками за таким станом справ, дійшов висновку, що одна з причин «тягучки» — повільна у рази робота суміжних з Україною прикордонних та митних служб. Оскільки не раз мені доводилось перетинати кордон, бачив, як митники і прикордонники сусідньої країни «мурижать» у чергах наших співвітчизників. І часом видно, що роблять це свідомо. Вкотре переконався у цьому, коли останнього разу перетинав українсько-угорський кордон на КПП «Тиса-Загонь».

На українському боці стояли 15 хвилин, на угорському — чотири години

На КПП «Тиса» приїжджаємо у понеділок близько 10.00. З українського боку у черзі — 5-6 авто. Сьогодні у митників — урожайний день: їде «Італія». Тобто в Україну повертаються перевізники, котрі возять італійські товари, як правило, понад норму. Аби «понаднорми» не помітили, водіям доводиться якось викручуватися… До нас митник підійшов з єдиним запитанням: «Сигарет скільки?». Кажемо, сигарет немає. Зітхнувши, сторож економічних інтересів країни написав на нашому талончикові число 500, що на їхній внутрішній мові означає «порожній». А ще у талончику навколо числа пасажирів було коло. Це означає, що машина їде на «пересічку», або на так зване коло. У кінці дня всі ці талончики підбивають і аналізують, скільки чого, кого і, можливо, за що проїхало через кордон…

Усі процедури на українському боці зайняли максимум 15 хвилин. Тож прямуємо на угорський бік. Метрів за 500 до КПП суміжної країни впираємося у чергу автомобілів. Частина з них стоїть на мості через Тису. Посеред цього мосту і проходить червона лінія українсько-угорського кордону. Тут розвертаються «пересічники», які, згідно з українським митним законодавством, змушені щоп’ять днів перетинати кордон.

Черепашачою ходою нарешті наближаємося до шлагбаума перед угорським КПП «Загонь». На ці кілька сотень метрів витратили дві години! І тут почалося… Угорський прикордонник чомусь скерував наше авто у крайню ліву смугу, в якій оформляють в’їзд українських автобусів. У цій смузі ми простояли ще понад півтори години. За цей час угорці оформили лише чотири авто! Наша і суміжна до неї смуга на цьому КПП, як, власне, і на українсько-словацькому та українсько-польському кордонах, призначені для подорожніх, які не є громадянами Євросоюзу. Для останніх є інші дві смуги, рух у яких йде помітно жвавіше. Там за час нашого очікування оформили близько 15 автомобілів у кожній смузі. Ми ж майже не рухаємося... Нарешті до нас прямує угорський прикордонник. З радістю опускаємо скло дверцят і протягуємо документи. Він усміхнувся, відкрив пляшку з водою, випив і пішов повз нас… Повернувся через 15 хвилин. Але до нас не підходить. Чекаємо ще хвилин з 20. Тоді робимо фото порожнього місця перед нами як доказ того, що два автомобілі, які щойно оформлялися, виїхали. Не розуміємо, чому на нас рух застопорився? Чи це свідоме ігнорування нас і тієї черги, яка вже розтягнулася на 800 метрів аж перед в’їздом?

За запитання — на поглиблений огляд

Тут ще й землячок, який кермував великим пасажирським автобусом з Тернополя, підійшов і почав нас змушувати переїхати в іншу смугу, бо він, бачите, не поміщається. Ми, звісно, відмовили. За що отримали відбірну лайку. Цей спритний чолов’яга, який, мабуть, «порішав» з угорцями в’їзд в Україну по зустрічній смузі, і слухати не хотів, що за перетин суцільної смуги угорці штрафують на 5000 форинтів (близько 500 гривень). Такий штраф загрожує й тим українцям, які насміляться переїхати у смугу для «єесівців» (одного разу і я був змушений цей штраф заплатити). А за запитання, чому так повільно працюють, угорці відправляють українських автомобілістів на поглиблений огляд. Такі ж стягнення загрожують і тим «пересічникам», котрі не встигнуть, перетнувши суцільну смугу за червоною лінією кордону, спритно розвернути авто й дременути в Україну…

Але повернімося до наших пригод. Побачивши, що фотографуємо з автомобіля, до нас таки підійшов прикордонник. Але не наш, а той, що обслуговує суміжну смугу. Тепер чекаємо на митника. Він, як на зло, зі свого робочого місця кудись зник. Чекали на нього ще 15 хвилин. Нарешті повернувся і хвилин 10 балакав зі своїм колегою. Поки він теревенив, на європейській смузі встигли оформити два автомобілі…

В Угорщину ми потрапили о 14.00. Морально і фізично виснажені та знервовані. Жодного бажання їхати далі по цій країні не було... Поверталися утричі швидше. Адже на в’їзді в Україну угорці не проводять митного контролю легкових авто. А на нашому боці митники-контрабандисти (відділ контрабанди), захопившись витрушуванням «італійців», до нас інтере­су не мали.

Українці як заручники ігор словаків у «западлянку»

Наступного дня їдемо у справах у Словаччину. Заодно вирішуємо перевірити, як швидко нас оформлять інші добрі сусіди, президент яких одразу після прийняття безвізу запрошував українців відвідати Словаччину і відкрити для себе через неї Євросоюз. Вівторок — звичайний день, за логікою, кордон має бути порожній. Але, попікшись на КПП «Тиса»-Загонь, вирішуємо виїхати завчасно. На кордон заїжджаємо близько шостої ранку. КПП «Ужгород» проходимо хвилин за 10-15. Впираємося у словацький шлагбаум перед смугою для всіх, окрім «європейців». Стоїмо годину. За цей час у смугу для громадян ЄС запустили близько 10 автомобілів. Ми ж за годину лише потрапили на територію словацького КПП. Щоправда, це нам не дуже зарадило, наша смуга ніби застигла у часі. Прикордонники нас обходили, збираючи паспорти європейців, серед яких затесалося і кілька українців. Але словаки, на відміну від угорців, не штрафують, обмежуються словами.

Тим часом наша черга трохи зрушила. Перед нами залишилося три авто. І тут прикордонники взагалі припинили виходити до подорожніх. Майже півгодини їх не було видно....

- Це вони роблять «западлянку» наступній зміні, — пояснює мені знаючий товариш, котрий часто перетинає це КПП. — Збирають їм чергу, аби керівництво нарікало, чому так повільно працюють…

Чому від корпоративних ігор у «западлянку» мусять страждати подорожні? Справді, до нас вже вийшли прикордонники з іншої зміни. А хвіст черги за нами помітно зріс.

У кожного прикордонника — власний регламент…

Жінка-прикордонник, котра працювала у нашій смузі, незважаючи на величезну чергу, не квапилася оформляти наші паспорти. Так тривало хвилин 20. І це при тому, що у Шенгенській зоні діє обмеження — не більш ніж 20 хвилин прикордонного і митного контролю на одне авто. Після цього часу митник має або пропустити мандрівника, або обґрунтовано відмовити йому у в’їзді. Тут же, як і на угорському боці, це правило ігнорують… Пововтузившись ще хвилин з 10 із нашим авто, словацький митник нарешті простягнув нам через вікно документи зі словами «Нехсе пачі», що означає: щасливо… Таким чином ми чекали оформлення кількох автомобілів дві години. Повертаючись в Україну ввечері, на тому ж КПП помічаємо, що чимала черга йде значно жвавіше. Цього разу нас скерували в європейський пас. Таке рішення словаки іноді приймають, аби розвантажити смуги. Ми зраділи, але, як пізніше виявилося, завчасно. В європейському пасі нас чекала та ж ситуація, що зранку у загальному. Митники працювали як сонні мухи, ходили навколо нас, неквапливо розмовляли між собою, закривались у кабінках. Про шенгенський регламент у 20 хвилин годі й казати. Таке ставлення до громадян України дружнім назвати язик не повертається.

У черзі — 21 годину!

Подібна ситуація і на українсько-польському кордоні. З єдиною різницею: там стояти у «колєйці» доводиться значно довше. Львівські колеги-автомобілісти розповідали, що простояли на КПП «Грушів» лише в один бік 21 годину!

Аби якось зарадити ситуації, активісти з автоспільноти Закарпаття та Львівщини, серед яких був і автор цих рядків, записали відеозвернення словацькою мовою до словацького президента Андрея Кіски з проханням вплинути на роботу своїх прикордонників на українсько-словацькому кордоні. Словацьке МЗС відповіло, що це, мовляв, не наша справа… Кілька днів тому ми віднесли листи до угорського та словацького генеральних консульств в Ужгороді з проханням звернутися до урядів своїх країн щодо скасування дискримінаційного поділу подорожніх на смуги для власників паспортів ЄС та інших. Аналогічне звернення має отримати і польське Генконсульство у Львові.

Хоча вирішенням цієї проблеми мали би займатися не громадські активісти, а МЗС та народні депутати. Але їм це, як кажуть, не болить, бо мають дипломатичні паспорти, відтак перетинають кордон швидко, поза чергами.

Схожі новини