«Обов’язковість державної мови для всіх громадян є законною і навіть похвальною». Але...

У Брюсселі завершилися гарячі тримісячні дискусії щодо відповідності канонам про права людини і Європейській хартії регіональних мов ухваленого 5 вересня Верховною Радою Закону “Про освіту”. Зокрема, його статті 7, яка визначає українську мовою освітнього процесу у нашій державі, а також регламентує порядок вивчення мов національних меншин. Саме закладені у цій статті норми викликали демарші у наших сусідів, найперше — з боку Угорщини, Румунії, Росії. Попри заперечення Міносвіти, політики і чиновники цих країн угледіли у названому документі дискримінацію представників своїх етносів. Збільшення годин для викладання української назвали “ножем у спину”, погрожували Києву санкціями, уже вдалися до певних блокувальних кроків проти нашої країни у міжнародних інституціях. Крапку у цих суперечках поставила Венеціанська комісія, висновок якої на 25 сторінках оприлюднено у понеділок, 11 грудня.

Нагадаємо, що, виходячи із національних інте­ресів, у Законі “Про освіту” парламент постановив, що освіту на всіх рівнях громадяни України повинні здобувати державною мовою. І це резонно — її захист є питанням національної безпеки. Свого часу міністр освіти і науки Лілія Гриневич наводила вражаючий приклад про те, що торік більше третини випускників шкіл із Закарпаття, де живуть представники різних національностей, не склали іспитів з української мови. А відтак не змогли вступити до вітчизняних вузів. За рівнем складання ЗНО ця область перебуває на останньому місці в Україні...

Передбачаючи обов’язкове вивчення української, законодавці не забули і про гуманітарні потреби національних меншин. Їм гарантовано право навчатися рідною мовою (поряд з державною) у дошкільних установах, у початкових класах комунальних закладів загальної середньої освіти або через національні культурні товариства. Цими мовами можуть викладати кілька предметів. У законі йдеться, що, за бажанням тих, хто отримує професійну та вищу освіту, заклади освіти створюють можливості для вивчення ними мови корінного народу чи національної меншини як окремої дисципліни.

Венеціанська комісія дала позитивну для України відповідь на основний пункт статті 7 освітнього закону. А саме — визнала, що сприяння поширенню державної мови та її обов’язковість для всіх громадян “є законною і навіть похвальною метою держави”. Ця теза стала відповіддю на претензії Угорщини, яку лякало збільшення обсягу вивчення державної мови в Україні. У Будапешті вважали освітній закон таким, що обмежує, звужує права нацменшин, зокрема угорської.

“Венеціанка” погодилася, що закон про освіту є рамковим, спрогнозувала, що певні проблеми з навчанням представників нацменших буде врегульовано, деталізовано в інших документах, зокрема — в Законі “Про загальну середню освіту” (на цьому і наголошували у Міносвіти).

Верховній Раді закинули, що вона лише в останній момент ввела в освітній законопроект положення, які не було погоджено з представниками нацменшин. Однак це не означає, що статтю 7 треба скасовувати. Європейські експерти порадили розтягнути у часі термін запровадження нових мовних правил у системі освіти — щоб ці зміни відбувалися “безболісно і гладко” . Передбачити, що у приватних школах викладати можна буде мовою нацменшин.

Відзначаючи як позитив положення про те, що викладати кілька предметів в українських школах можна офіційними мовами Євросоюзу, Венеціанська комісія звернула увагу, що закон не надає жодних рішень щодо мов, які не є такими. Зокрема, щодо російської, якою після державної в Україні користуються найбільше. Європейці хотіли би більше збалансованості у цьому питанні. Мальтієць Майкл Френдо, один із п’яти членів групи, яка оцінювала український закон, вважає, що положення 7 статті слід підправити таким чином, щоб офіційні мови ЄС в українському освітньому законі були зрівняні у правах з неофіційними мовами нацменшин (читай — з російською).

Міністерство освіти України назвало експертні оцінки свого закону, висловлені Венеціанською комісією, конструктивними, погодилося із зауваженнями, пообіцяло вдосконалити документ. Водночас закликало партнерів-сусідів (йдеться про країни, які критикували закон) до конструктивного діалогу. Запевнило: освітні права нацменшин не буде зменшено.

Вочевидь, свій висновок мають зробити і самі нацменшини: жити в Україні і не знати її державної мови — якось не по-європейськи...

Коментар для «ВЗ»

Євген МАГДА, виконавчий директор Центру суспільних відносин, політолог

Рішення Венеціанської комісії підтвердило правоту української влади, яка взяла курс на посилення позицій державної мови. Показовою виглядає заява спікера Андрія Парубія, який наголосив, що 7 стаття закону, до якої висувала претензії угорська влада, змінюватися не буде. Це важливий факт. Окремі застереження Венеціанської комісії не варто драматизувати, оскільки вона намагається бути рівновіддаленою від усіх членів Ради Європи.

Заяви угорської влади у контексті рішення Венеціанської комісії варто сприймати, насамперед, у передвиборчому контексті. Тому очікувати на відновлення діалогу Києва та Будапешта протягом ближчих місяців не випадає. Втім, це означає, що Україна пройшла випробування на вміння захищати національні інтереси.