Зайці кинули оком на городину

На минулих вихідних одного з таких капосників бачив на власному городі. Через вікно на веранді помітив якусь жовтувату пляму на нижній частині ділянки. Подумав, що то з ближнього вільхового гаю вийшло прогулятися дике козеня. Милуватися цією сценкою не випадало: треба було рятувати посіяні у тому місці червоні буряки, квасолю, цибулю, моркву, які могла брати на зуб дика тварина. У сусіда такі пригоди недавно вже були…

Вийшов з хати, плеснув у долоні - але ніхто нікуди з моїх грядок не втікав. Підійшов ближче, метрів за 30 до невідомого суб'єкта — а на мене, піднявши передні лапи, дивився… заєць. Вухами крутив у різні боки, як локаторами, ніби хотів оцінити, хто це заважає його вранішній трапезі. Плеснув я у долоні ще разів три — і тільки після цього вухань якось так неохоче почвалав у високу траву. Зробив кілька лінивих стрибків, зупинився, піднявся — хотів переконатися, чи я нарешті дав йому спокій.

Ради не було. Узяв я кілька міцних тичок, цвяхами збив навхрест, почепив на них використані металеві кришки від банок-закруток і закопав край городу. Легенький подих вітру — і над моїм городом вже було чути «оркестр» звуків-грюків, які повинні б відлякати дичину. Посилювали ефект сонячні зайчики, які блікували від кришок.

Вдоволений зробленим, прийшов на подвір'я, а сусід повідомив ще одну городню новину: у той момент, коли я встановлював опудало, за моєю спиною промчала козуля. І її від моїх овочів відігнала саморобна сигналізація…

Автор: Григорій Швидків