Видання «Життя і жінка»

gg-12-01
Формат: А4. 32 сторінки
Періодичність: 1 раз на місяць
Передплатний індекс: 89889

Журнал-порадник «Життя і жінка» — повноколірне глянцеве видання.

Хто вона, жінка з обкладинки? Це може бути відома артистка або звичайна жінка — берегиня домашнього вогнища. Як стати успішною, про жінок — майстринь своєї справи, а також поради зі салону краси та останні новинки модних тенденцій косметики і одягу у кожному новому журналі «Життя і жінка».

Оформити передплату можна у будь-якому птовому відділенні України. Придбати журнал можна у роздрібній газетно-журнальній торгівлі.

Ірина Доля: «У мене є все, що треба для щастя, — музика, сім’я і люди, з якими можна досягти високих цілей»

Відома львівська співачка Ірина Доля — людина неординарна, талановита і самодостатня. Її пісні вирізняються ліричністю, щирістю, мелодійністю. Учасниця багатьох цікавих проєктів, серед яких «Ремінісценції.UA» Ірини Мазур і «Пісні війни» Галини Гузьо, Ірина постійно в пошуку нових ідей, нових ритмів, нових пісень…

Крім того, Ірина — щаслива мама двох прекрасних дітей і кохана дружина чоловіка, з яким разом ще з дитинства.

— Що цікавого відбувається у вашому творчому житті?

— Розпочала співпрацю з аранжувальником Русланом Талабірою (Київ), котрий взяв у роботу пісню «Не тримай» для юної, втім, дуже талановитої виконавиці Марти Дубравської, моєї учениці ще з «Передвістя». Продовжую роботу над альбомом у вже сталому творчому тандемі з незмінним саунд­продюсером та аранжувальником Віталієм Літягіним. Професійна освіта піаністки дає змогу відкрити ще одну нішу творчості — інструментальні авторські композиції для фортепіано (новий цікавий досвід).

— Де найближчим часом вас можна буде побачити чи почути? Плануються якісь виступи?

— Найближчим часом Різдво, тож, вочевидь, мої авторські колядки, разом з рештою пісень, звучатимуть в ефірах (цьогоріч презентуватиму й нову різдвяну річ), на концертах, приватних вечірках, благочинних заходах тощо. Триває моя співпраця з режисером Іриною Мазур у проєктах танцтеатру «Життя» («Ремінісценції. UA», «Етноеволюція»). Продовжую активно брати участь у концертах проєкту Галини Гузьо «Пісні війни».

— Коли вам найкраще пишеться? Що потрібно, аби народилася нова пісня?

— Переважно вночі. Появі нової пісні передують часом зовсім несподівані речі: слово, враження, світло, чиясь усмішка, миттєва, але гостра емоція, почута чи побачена історія стосунків та почуттів…

— Чи можна вважати початком вашої творчості першу написану пісню у дев’ятирічному віці?

— Мабуть, так. Я писала постійно. У мене багато дитячих пісень, до яких часто повертаюся. Перша моя пісня булла дуже вдалою — відразу виграла Всеукраїнський конкурс. Щоправда, пісня була російськомовна. Я виросла на Київщині, у російськомовному середо­вищі. Та вдома з мамою спілкувалася тільки українською. А щойно виходила за поріг, мене оточувала російська мова, як у пісні Віктора Винника «Я з України».

Я росла двомовною дитиною. Коли підлітком з батьками переїхала до Львова, відразу зустріла свого майбутнього чоловіка і вже повністю перебудувалася на українську. Тепер же дуже гостро реагую на прояви великоруського шовінізму. Коли на Подолі в Києві бачу написи «Трактиръ», а навпроти Золотих Воріт — «Продуктовая лавка», мене це страшенно нервує. І хоча мені однаково легко писати і російською, й українською (до того ж на російських піснях я, як автор, можу більше заробити — багато молодих невідомих виконавців, у яких є «папіки», які вкладають у них гроші, готові записати альбом, «но мне нужны песни на русском языке»…), принципово не пишу пісень російською останні десять років, навіть на замовлення. Це моя позиція. Вважаю, підтримки потребує власне україномовний продукт. Тішуся, що зараз з’явилося багато молодих талановитих колективів, музику яких слухають в усьому світі. Я хотіла б, щоб мої діти слухали «правильну» музику. Син надає перевагу британцям, дочка зазвичай слухає американських виконавців, та час від часу повертаються і до вітчизняних кумирів.

— Були випадки, коли порушували ваше авторське право?

— Найбільш цинічний випадок був, коли Женя Власова в новорічну ніч виступила з моєю піснею «Сипле сніг» на УТ-1, а в титрах було написано «Українська коляда». Так назвати авторську колядку могла тільки людина, яка геть нічого не тямить у музиці! Це робиться для того, щоб не платити справжньому автору. Я би, напевно, пішла у наступ з юристами (всі права на мої пісні запатентовані), але Євгенія тоді хворіла, тож вирішила не здіймати бучі. Так само і з піснями мого вчителя Сергія Петросяна. Людини нема уже п’ять років, а його пісні співають, не вказуючи автора.

— У вас була своя вокальна студія, яка дала шлях у життя багатьом талановитим виконавцям…

— Так, мої учні — Оксана Гриб, Софія Сливка, Мар’яна Ільків, Надія Гасюк, Олекса Прокопович та багато інших — нині сформовані і реалізовані особистості, які творять цікаву музику. Зараз не відчуваю в собі сили й бажання працювати з великим колективом учнів, та декому все ж даю індивідуальні уроки. У якийсь момент відчула, що як виконавець можу багато ще зробити. Довго поєднувала сцену і викладацьку роботу, але сьогодні співачка в мені перемогла вчителя. Зараз працюю як автор і виконавець, пишу музичні треки… Все це в кайф. Можливо, колись і повернуся до викладацької діяльності, бо вчитель — то діагноз.

— Власне, вчителі посідають важливе місце в житті кожної людини…

— Так, у мене були прекрасні вчителі. Людмила Божко — мій педагог у консерваторії, яку я закінчувала по класу вокалу. У Музичному училищі ім. Станіслава Людкевича я вчилася у Лесі Салістри. Це — педагог з великої літери. У неї вчилися Оля Юнакова, Інеса Братущик, Олеся Киричук…

— Ви справляєте враження щасливої людини…

— У мене є все, що треба для щастя, — музика, сім’я і люди, з якими можна досягти високих цілей.

— Знаю, що у вас дуже міцна і щаслива родина. Коли і як ви познайомилися зі своїм майбутнім чоловіком?

— Ми з батьками переїхали у серпні до Львова, і моя однокласниця, познайомивши мене з хлопцем у дворі, сказала: «Це наш Мудрик». Мені було 13 років, йому 14. Андрій зробив мені пропозицію руки і серця через рік, в мої 14. Сказав, що ми одружимося 7 серпня. У той рік, коли мені виповнилося 18 років, 7 серпня припало на суботу — найкращий день для весіль. А ще чоловік переконував, що у нас народиться дочка Анастасія і в неї буде золоте кучеряве волосся. Так і сталося.

— Скільки років вашій сім’ї?

— 7 серпня ми відсвяткували 26 років подружнього життя. Андрій — мій найкращий друг, моя опора, продюсер і коханий чоловік. Хоча ми зовсім різні — з різних середовищ, з різних галактик, та й за гороскопами абсолютно не підходимо одне одному, але про це дізналися, коли вже були одружені. Андрій надзвичайно талановита людина, має чудовий музичний смак, хоч за освітою історик. Займається рекламою в Інтернеті, вебдизайном. Його велика любов — це фотографія, а хобі — кулінарія. Смачнішого грилю, ніж робить мій чоловік, я не їла у жодному ресторані світу. У нас двоє дітей — дочці 13 років, синові 12. Обоє люблять музику. Настя вчиться гри на фортепіано і танців. Дуже багато читає. Юра цікавиться всім, але читати улюблені книги часто просить мене. Син займається на ударних інструментах і легкою атлетикою. Діти наші зовсім різні, та обоє захоплені музикою і не можуть довго одне без одного.

— Чим займаються ваші діти? Мають якісь захоплення, хобі?

— Мої діти — цікаві й самодостатні люди вже сьогодні: зі своєю думкою, смаками, захопленнями… У них маленька різниця у віці (один рік), тож коло спільних інтересів чимале. Настя закінчує музичну школу по класу фортепіано, абсолютно самостійно записує вокальні кавери (має красивий тембр голосу та вроджену мелізматику), пише пісні, навчається в художньому ліцеї, займається танцями, багато читає. Юрко надзвичайно активний у двох сферах: музика і спорт. Навчається гри на ударних інструментах (цьогоріч разом з викладачем Ольгою Пиріжок став лауреатом престижного міжнародного конкурсу ударних інструментів в Одесі), займається легкою атлетикою, де також робить успіхи. Поєднувати два ці захоплення стає дедалі важче, бо все, чим захоплюється, потребує повної віддачі і часу. Тішить, що син і донька мають хороший музичний смак і їх «плейлист» мені подобається дуже.

— З ким з українських музикантів підтримуєте дружні стосунки?

— Оксанка Муха, Павло Ільницький, Павло Табаков, Віктор Винник, Захар, Назар Савко…

— Які людські якості цінуєте найбільше, а які не сприймаєте?

— Не сприймаю фальші, ціную, коли люди залишаються собою навіть тоді, коли зробити це дуже важко.

— Якби ви не пов’язали своє життя з музикою, то в якій іншій галузі могли б реалізуватися?

— Однозначно журналістика.

— Як ви відпочиваєте?

— Для мене відпочинок — це море. Андрій пляжів не любить, але терпить заради мене. Обожнюю подорожувати. Шалено люблю Відень. Моє улюблене місто — Верона. Посидіти з Бруно Шульцом теж люблю. Дуже хочу, відпочиваючи, вивчити мови — італійську та англійську.

— Маєте хобі?

— Часто катаюся на велосипеді, хоч я людина абсолютно не спортивна. Ні разу в житті не була у спортзалі. Люблю багато ходити пішки.

— Ідеальна фігура — то у вас спадкове?

— Думаю, це подарунок від батьків. Ніколи не дотримувалася жодних дієт. Люблю поїсти, особливо солодощі. Життя таке коротке, а їжа — це прекрасно, навіщо собі відмовляти в задоволенні?

— Що любите читати?

— Я — прихильниця класики. Можу багато разів повертатися до Бальзака, Мопассана, Бокаччо. Люблю наших сучасних поетів — Іздрика, Жадана, Ірванця, Осоку, Ліну Костенко… Часто перечитую Пастернака, Шекспіра… Імпонує мені й творчість Муракамі.

— Що вважаєте найважливішим у своєму житті?

— Цінувати те, що маєш, радіти кожному дню, бо кожен день — прекрасний. Не планувати далі завтрашнього дня. Любити. Вчитися любити — це найскладніше. Будувати взаємини з людьми, з природою, любити себе — це дуже складно, але необхідно.

— Про що мрієте?

— Про мир у душі та навколо, про подорожі, музику, а головне — про здоров’я і щастя для дітей — своїх і чужих.

Розмовляла Людмила ПУЛЯЄВА

Фото з особистого архіву Ірини Долі

Довідка «ЖЖ»

Ірина Доля — українська співачка і авторка пісень. Народилася 7 серпня 1975 року у Буську Львівської області. Свою першу пісню Ірина Доля написала у 9 років. Випускниця Львівського музичного училища ім. С. Людкевича (фортепіано, композиція, вокал) і Львівської музичної академії ім. М. Лисенка (вокальний факультет). Ще студенткою музичного училища Ірина разом зі знаним львівським композитором Сергієм Петросяном заснувала дитячу пісенну майстерню «Передвістя». Ірина — переможниця різноманітних пісенних фестивалів і конкурсів, зокрема «Червона Рута», «Молода Галичина», «Zielona Gоra» (Польща). Співачка співпрацювала з відомими в Україні музикантами Іваном Небесним, Володимиром Панкратовим, Олегом Бараном, Юрієм Антонюком. З 2013 року — у творчому тандемі з аранжувальником Віталієм Літягіним.