Передплатити Підтримати

Видання «Вечірня казка»

vk10
Формат: А4, 32 сторінки
Періодичність: 1 раз на місяць
Передплатний індекс: 60078

Добрий Домовичок, що живе на сторінках «Вечірньої казки», запрошує маленького читача у таємничий світ чудес, щоб розказати українську казку — народну, сучасну авторську, казки народів світу. Також, гортаючи сторінки «Вечірньої казки», малеча зможе розмалювати ілюстрацію, розв'язати кросворд, посміятися з коміксу, розгадати загадку, натрапити на забави та інші речі, які дуже подобаються дітям.

Оформити передплату можна у будь-якому поштовому відділенні України. Придбати журнал можна у роздрібній газетно-журнальній торгівлі.

Лимонна трава

Осіння казочка

На краю села, де городи своєю нескінченною лінією прямують до горизонту, жила дівчинка Зорянка.

Росла вона допитливою та слухняною, допомагала мамі по господарству. Любила гуляти в лісі, залюбки малювала чудернацькі дерева, виводила на папері кольоровими олівцями квіти і трави.

Від мами дівчинка навчилась розбиратись у «живій мові рослин, тварин і птахів». Це коли горобці цвірінькають, дерева між собою листочками перешіптуються або квіти дзвінкими голосами перекликаються, хитаючи голівками. А Зорянка все чує, все розуміє.

Ось і зараз стоїть вона у садочку і прислухається, як помаранчеві нагідки з павуком перегукуються:

— І для чого ти нас пов’язав своїм павутинням у сніп?

А павук їм у відповідь:

— Я стулив вас докупи: личко до личка, щічка до щічки, і тепер ви брати та сестрички!

Засміялися з того нагідки, затріпотіли зеленими листочками, поклали одне одному голівоньки на плечі.

Пішла Зорянка огірки на городі вибирати. А зелених нема, все жовті та бурі.

— Ну і для чого розбудила мене? — просопів сонним голосом здоровенний жовтий огірок. — Для насіння мене рвати ще рано, а до салату вживати вже пізно. Я гіркий на смак і шорсткий на дотик. Пошукай у затінку зелененьких! Ось, дивись, за камінчиком мій онучок — молоденький огірочок — на руки проситься!

Аж тут налетіли ворони, повсідались на плечі солом’яного дідька, що стоїть серед огіркової громади. Каркають без упину. А дідько тріпоче довжелезними рукавами маминої сорочки. Хоче скинути птахів додолу. Та сили вже не ті. Постарів за літо дідько, притомився.

Махнула Зорянка рукою на кар-каркушів, заплескала в долоні:

— Гей, ворони-воронята! Годі огірки клювати, шукайте собі поживи в іншому місці!

І піднялася вороняча зграя до самого неба, скаржачись хмарам на голод, на солом’яного дідька, на Зорянку, що не дала поживитися соковитими огірками.

А ввечері, коли сонце пішло спати, дівчинка почула, як мама-миша в сінях колисанку сину заспівала: «Спи, маленьке мишенятко. Принесу тобі зернятко…»

Мишеня потягнулося у ліжечку і заснуло.

Аж тут мама Зорянки закашлялась, спиною до стіни притулилася, голову опустила.

— Занедужала я. Голова болить, ноги не носять. Полежу з годинку.

Занепокоїлася Зорянка, мамі молока зігріла, ложку меду в молоці розмішала, ковдрою прикрила, в’язані шкарпетки подала.

На другий день, коли сонце встало, покликала мама доню:

— Змерзла я дуже. Накрий мене, Зорянко, будь ласка, ще однією ковдрою. А коли сонце підніметься вище твоєї голівки, візьми кошика з сіней, трохи хлібця та води у пляшечку і піди до лісу. Знайди лимонну траву. Хвороба покине мене, коли я чаю з тієї трави нап’юся.

…В лісі дівчинці дихалося надзвичайно добре. Опале листя шурхотіло під ногами. Їжаки вовтузилися біля лісової яблуні, нанизуючи на голки маленькі дикі яблучка. Дятел вистукував азбуку Морзе, повідомляючи про те, що вже зовсім скоро приїде на білій бричці Снігова Королева і повисипає із льодяних мішків снігу, і завіє хуртовинами всі лісові дороги.

Ходить Зорянка між деревами, до трав придивляється, ягоду ожину по одній пережовує, червоною калиною щоки собі підфарбовує. А лимонної трави знайти не може. Та й як виглядає вона, ця лимонна трава, дівчинка також не знає.

Втомилася Зорянка, присіла у затінку високого дуба, хлібця поїла, водичкою запила, оченята її і закрилися, чорною брамою вії зачинилися.

Ось дві білочки, золоті голівочки, плиг на пеньок, і давай одна одній оповідати:

— На краю села, що біля нашого лісу, живе дівчинка Зорянка. Допитлива та слухняна дівчинка, нашу мову знає, мамі по господарству допомагає, — проспівала перша білочка.

А друга їй щебече:

— Біда прийшла в хату, мама занедужала. І попросила Зорянку принести з лісу лимонної трави. Чаю з тієї трави наварить і видужає. Попросимо місяць Жовтень, нехай дівчинці допоможе. Тільки він і знає, як виглядає ця лимонна трава.

Аж тут жолудь зірвався з дерева і полетів донизу. Гупнувся об Зорянчин носик і розбудив дівчинку.

Розплющила вона очі, а навпроти дідусь стоїть в капелюсі, у довгій сорочці, що вишита зеленими та жовтими листочками. В лівій руці тримає дерев’яну височенну палицю.

Усміхнувся дідусь у вуса і гучно мовив:

— Добрий день, Зорянко!

— Доброго здоров’я, дідусю, — чемно відповіла дівчинка.

— А чи сподобався тобі ліс в осінньому вбранні? — продовжив дідусь.

— Так, дуже сподобався! — зраділа дівчинка. — Такі яскраві кольори навкруги, і сонечко таке лагідне, таке миле.

— А ягід, грибів назбирала?

— Та ні, дідусю. Не за цим я у ліс прийшла. Я шукаю місяць Жовтень.

— Отакої! А для чого він тобі?

— Матуся захворіла і просила принести з лісу лимонної трави. А я навіть не уявляю, як вона виглядає і де росте. А ти часом не знаєш?

…Раптом зірвався сильний вітер, пригнав важкі чорні хмари. І дощ заперіщив по траві, по їжакових спинках, по мишачих хвостиках, по опалому листі.

Закрила Зорянка від переляку очі руками і… почула рідний мамин голос:

— Дитино моя люба, нехай сонечко завжди сяє над твоєю русою голівонькою! Дякую тобі за лимонну траву. Ти знайшла її!

І мама вийняла з кошика тоненькі довгі пагони з маленькими листочками, схожими на плоди справжнього лимону.

— Понюхай, доню, як вона пахне!

— А я тобі чаю заварю, — радісно обізвалася Зорянка, — і ти видужаєш.

Інна Калина

Ілюстрації Марини Ківанець