Видання «Вечірня казка»

vk
Формат: А4, 32 сторінки
Періодичність: 1 раз на місяць
Передплатний індекс: 60078

Добрий Домовичок, що живе на сторінках «Вечірньої казки», запрошує маленького читача у таємничий світ чудес, щоб розказати українську казку — народну, сучасну авторську, казки народів світу. Також, гортаючи сторінки «Вечірньої казки», малеча зможе розмалювати ілюстрацію, розв'язати кросворд, посміятися з коміксу, розгадати загадку, натрапити на забави та інші речі, які дуже подобаються дітям.

Оформити передплату можна у будь-якому поштовому відділенні України. Придбати журнал можна у роздрібній газетно-журнальній торгівлі.

Казка про першого янгола

Легенди для тебе

Коли за шість днів Господь створив небо та землю, то дуже радів своїй праці. Коли поселив в Едемі Адама та Єву — також з радістю щоденно спостерігав за своїми творіннями. Проте скоро люди розчарували свого творця, адже з’їли яблуко із забороненого дерева. Тож Господь вигнав їх з раю, і змушені вони були важко працювати на землі, щоб здобути собі їжу для прожиття.

Проте згодом у перших людей з’явилися діти. Спершу це були лише два брати: Каїн та Авель, один із яких загинув… та врешті минуло декілька десятків років і на землі стало народжуватися все більше й більше немовлят.

Бог часто спостерігав за цією малечею. Людські діти були такими маленькими, безпорадними та беззахисними, що Бог усе не міг заспокоїтися, якби йому доглянути їх та вберегти від небезпек.

— А може, варто дати їм охоронця?! Когось невидимого та невтомного, хто берегтиме їх щомиті від небезпек?!

Повернувшись на небо, Бог надовго зачинився у своїй майстерні. Він прихопив із собою трохи небесного пилу. Вправними руками він перетворив його на людську подобу — чоловіка із золотавим волоссям, у довгій білій сукні і з великими крилами за спиною. Бо ж як іще вберегти цих малюків, якщо треба одночасно бути у стількох місцях?

Подарувавши янголу безсмертну душу, Бог радісно подивився на своє творіння.

— Лети на землю! Доручаю тобі берегти від небезпек усіх немовлят. Стережи їхній сон, пильнуй їхнє здоров’я, допомагай батькам заколихувати їх.

— Яка гарна робота мені дісталася, — усміхнувся янгол і змахнув своїми величними крильми.

Відтоді він невпинно літав поміж немовлятами. Розповідав їм казки уві сні, і немовлята незмінно усміхалися своїми беззубими усмішками, а матері все дивувалися, чого це їм так весело спиться. Янгол часто заколихував дітей і співав їм пісень, бо ж матусі мали багато щоденних справ і не могли так довго гойдати колиску з немовлям. Найважче було, коли діти хворіли. Тоді янгол тримав дитинку за руку своєю невидимою рукою і надавав сили перебороти недугу.

Минуло ще декілька років, і немовлят на землі народилося в рази більше. Одного пізнього вечора янгол прилетів до Бога із проханням.

— Дорогий Боже! Мусиш вислухати мене. Я дуже люблю свою роботу. Проте я один. А діток так багато. Я дуже втомлююся і не встигаю всюди вчасно. Учора, до прикладу, ледь устиг смикнути за штанці хлоп’я, що мало не шубовснуло у річку. День перед тим мале дівча ще мить і обпекло би руки до гарячої печі. Боюся, когось та й не встежу. Допомагай, Боже.

— Любий мій янголе, за ці роки ти дуже добре робив свою роботу, тож, гадаю, найкращим буде створити для тебе декілька десятків помічників. Ти навчиш їх свого ремесла, і тоді всі діти будуть доглянуті.

За кілька днів Господь познайомив першого янгола з іншими білокрилими опікунами. Усі вони пройшли невеличке навчання у старшого янгола і приступили до своїх щоденних обов’язків.

З часом янголів стало так багато, що Господь наказав їм не покидати дітей навіть у юнацькому віці.

— Бо ж з вигляду наче дорослі, а розум мають ще геть дитячий. Тож дуже часто творять найбільше дурниць та наражають своє життя на небезпеку. Пильнуйте їх надалі і провадьте по життю.

Так склалося, що, обравши собі підопічного в перші хвилини після народження, янголи проживали з ними усеньке земне життя. Коли ж людина помирала, тоді належало янголові здійснити останню найважливішу місію — доправити людську безсмертну душу до небес, аби Господь після огляду її земного шляху зміг скерувати її до раю.

Іноді янголи-охоронці ставали вільними — коли уже втратили свого попереднього опікуна, але ще не отримали наступного. Так траплялося частенько. Комусь випадало відпочити день-два, комусь тиждень, а комусь лише декілька хвилин.

Щойно народжувалося нове немовлятко, Господь кликав до себе усіх вільних опікунів і показував їм крізь хмари ново-

народженого малюка.

— Дивіться, який чорнявий хлопчик. Лише народився, а вже помітно, що буде непосидючим та вертким. Кому такого пі-

допічного?

— Мені, — жваво озивався хтось із білокрилого натовпу. — Останні три рази у мене були дівчатка. Я скучив доглядати хлопчиків з їхніми витівками.

— Добре, спускайся до свого малюка. Бо мамі після пологів конче треба відпочити та гарно поспати. А ось тут в іншому містечку щойно народилася дівчинка. Та така маленька, що навіть лікарі здивувалися. Хто з вас береться доглянути цю малечу й пильнувати всеньке життя?

— Я хочу крихітку. Співатиму їй колискових для дівчаток. — Ще один янгол вмить шугонув крізь хмари на землю.

Щороку рівно у день народження дитини Господь дарував янголу-охоронцю один вихідний. У той час його підміняв на службі хтось із вільних побратимів. Сам же доглядач отримував від Бога дарунки — чисту одіж і нові крила. Бо за рік охоронцю часом довелося перейти вогонь і воду, аби вберегти дитину, тож ці обновки були дуже доречними. Небесний охоронець міг вдосталь почастуватися з небесних страв та поспілкуватися зі своїми друзями, відпочити й набратися сил на цілий рік.

Увечері того дня він, сповнений нових сил та натхнення, повертався на землю до свого підопічного. Він знав, що попереду у дитини, як, зрештою, і в нього, багато випробувань, але радо розпочинав цей новий відлік із мережива чарівного сновидіння. Бо ж найкращою нагородою для охоронця була ледь помітна усмішка крізь дитячий сон. Тоді янгол переконувався, що його казка вдалася і вранці малюк прокинеться веселим та сповненим сил до нових відкриттів.

Леся Кічура

Ілюстрації Лілі Чобот