Видання «Неймовірні історії життя»

nig-12-1
Формат: А4, 32 сторінки
Періодичність: 1 раз на місяць
Передплатний індекс: 86248

Журнал «Неймовірні історії життя» — повноколірне глянцеве видання. У журналі — правдиві життєві історії про кохання, вірність і зраду. Саме життя підкидає нам іноді виграш у лотерею, а іноді — фатальний програш. Про білі і чорні смуги на життєвому шляху, а також круті віражі долі — у журналі «Неймовірні історії життя».

Оформити передплату можна у будь-якому поштовому відділенні України. Придбати журнал можна у роздрібній газетно-журнальній торгівлі.

Принцеса і сажотрус

Вони були найгарнішою парою на факультеті і обоє щиро вірили у кохання. Але Ірина вирішила, що кар’єра важливіша від кохання. Зараз Ігор вдячний їй за це…

Вересень був теплим і зоряним. Ночі вони проводили просто неба разом. Дівчинка з косичками здавалася Ігореві втіленням жіночності. Перше кохання прийшло зненацька і, здавалося, назавжди. Ігор вступив на історичний факультет лише за другим разом. Конкурс у ті роки був просто шаленим. Але Іринка, звичайно, вступила за першим. Вона, щоправда, перед цим закінчила пед­училище. Круглою відмінницею була! На вступних іспитах якось було не до знайомств. Курс ближче познайомився і здружився, коли всіх у вересні відіслали у колгосп. Хлопців розселили в одному кінці села по людських хатах, а дівчат — в іншому. На вихідні всіх відпустили додому, Ігор опинився в автобусі поруч з Іриною. Ось так і познайомилися. З колгоспу Ірина з Ігорем повернулися на навчання вже парою. Почали зустрічатися, ходити одне до одного у гості. Усі п’ять років, що навчалися в університеті, просиділи поруч — на одній лаві. Правда, на лекції ходили лише на першому курсі, а потім замість лекцій бродили по магазинах і базарах — Іра виявилася страшенною «барахольщицею» — тато добре заробляв, дім — повна чаша і донька, одягнута модно і яскраво. Ірину завжди вважали красунею. Ігор начебто також нічого був, але головною у їхньому житті, звичайно, була Ірина. Навіть коли вони вирішили одружитися, Ірина наполягла, щоб почекати кілька місяців, поки Ігореві виповниться 20, оскільки їй вже був 21 рік, а Ігореві лише… 19.

Коли молодята заявили батькам, що хочуть побратися, ті не заперечували. Невістка подобалася свекрам, а зять — тестеві і тещі. Весілля відгуляли влітку 1992 року. Сукню нареченій батьки замовили у кращої у місті кравчині, нареченому костюм-трійку. Вони були щасливими і казково гарними…

Молодята оселилися в Ірини вдома. Там прожили разом три роки. Дітей народжувати не поспішали: Ірина хотіла спочатку зробити кар’єру. Планів у неї були гори, треба було лише дочекатися диплома, щоб ці гори звернути.

На випускному Ігор вперше у житті напився. Ірина тягнула його додому практично на собі, і на кожній лавці присідала відпочити. Мабуть, саме тоді Ігор став для неї «тяжкою валізкою без ручки», котру і тягнути тяжко, і залишити шкода. Тільки, на відміну від валізки, Ірина чоловіка все ж таки залишила. Тієї ж осені молодого дипломованого спеціаліста забрали в армію — у Харків. Ірина знайшла роботу в одному з банків, щоб попрацювати, поки чоловік відслужить. Вона приїхала до нього на присягу, а він з нею втік у «самоволку». Вони бродили містом і ніяк не могли наговоритися.

Пізніше Ірина приїжджала до чоловіка ще тричі. Але кожного разу ставала якоюсь іншою — чужою і холодною. Звичайно, їй, бізнес-леді, що успішно почала робити кар’єру, було соромно стояти поруч з коротко підстриженим солдатиком.

А у той ранок вона приїхала у частину раніше, ніж завжди. Викликала Ігоря на прохідну і спокійно сказала:

— Знаєш, я зрозуміла: ти нічого не зумієш досягти у житті. Так, я навіть думала влаштувати тебе у свій банк охоронцем, але тепер вважаю, що не треба цього робити. Давай спокійно розлучимося.

Ігор настільки остовпів, що навіть не спромігся запитати: хто він, той інший, і чому так сталося?! Йому було страшенно боляче, не хотілося жити. Але, як відомо, час — найкращий лікар. Відслуживши, повернувся у своє рідне місто, влаштувався на роботу. Вона зателефонувала через якийсь час і запитала: «Ну? Ми ж домовились, правда?». Їхній шлюб розпався через п’ять років після весілля.

— Пробач, що так вийшло, — сказала на прощання Ірина, коли вийшли із загсу, сіла в машину і поїхала. З того часу Ігор її більше не бачив.

Три роки він страшенно страждав, потім зустрів хорошу дівчину.

Її звати Люба. Як тепер зізнається Ігор, зірок з неба вони не хапають. Свою нову дружину він кохає безмежно. Одружилися, Люба народила Ігореві сина. Мріють ще й про дівчинку. Захисник вже є, йому потрібна сестричка.

На десятиріччя закінчення університету колишні однокурсники вирішили відзначити цю подію. Люба страшенно переживала, як зустрінуться Ігор з Іриною, чи не вплине це на їхні стосунки? А може, в Ігоревій душі десь глибоко ще жевріє іскра кохання до колишньої дружини?! Але Ірина так і не з’явилася на цій урочистості. Може, не змогла, а може, не захотіла. Від друзів Ігор дізнався, що Ірина вийшла заміж за того чоловіка, з котрим тоді приїжджала на машині до нього у частину. Через два роки після одруження її другий чоловік загинув в автокатастрофі. Дітей у них не було.

Чи хотів би Ігор ще хоч раз у житті побачитися з Іриною? Бувають моменти, коли йому страшенно хочеться похвалитися своїм щастям — у нього прекрасна любляча дружина і найкращий у світі синок, у них чисто і затишно у квартирі. А що ще потрібно для повного щастя? Щоб тебе кохали і ти щоб відповідав взаємністю, щоб кожен ранок прокидатися з гарним настроєм і щовечора мати бажання повертатися до теплого рідного дому.

Де зараз Ірина — не знають навіть їхні спільні друзі.

Кирило Яциняк.