Видання «Неймовірні історії життя»

nig-11-1
Формат: А4, 32 сторінки
Періодичність: 1 раз на місяць
Передплатний індекс: 86248

Журнал «Неймовірні історії життя» — повноколірне глянцеве видання. У журналі — правдиві життєві історії про кохання, вірність і зраду. Саме життя підкидає нам іноді виграш у лотерею, а іноді — фатальний програш. Про білі і чорні смуги на життєвому шляху, а також круті віражі долі — у журналі «Неймовірні історії життя».

Оформити передплату можна у будь-якому поштовому відділенні України. Придбати журнал можна у роздрібній газетно-журнальній торгівлі.

З мрією про казкового принца

Ніна з дитинства була впевнена у тому, що вона — найгарніша, наймудріша і незвичай-на дівчина в усьому світі. А це означає, що настане час, і вона зустріне принца та жити-ме з ним щасливо і довго. Однак життя розпорядилося по-іншому.

Мама виховувала Ніну так, щоб донька навіть на секунду не засумнівалася у тому, що кращої за неї нема у цілому світі. Вона була впевнена, що її донечці вдасться втілити у життя те, чо-го не змогла зробити вона. Як би важко не було матері-одиночці у тому житті, але вона пра-цювала не покладаючи рук, не знаючи відпочинку, лише задля того, щоб її донечка мала най-гарніші сукеночки і кофтинки, нові модні іграшки і все те, що її крихітка хотіла.

Попри те, що мама балувала доньку, Ніна виросла доброю, милою і щирою дівчиною. У неї було мало друзів, і увесь вільний час вона присвячувала навчанню, щоб вступити у престиж-ний навчальний заклад. І вона вступила, випорхнувши з-під маминого крила, полетіла під-корювати столицю. Навчання давалося Ніні легко. В університеті у дівчини з’явилися нові подруги, і вона почувалася щасливою. От лише з хлопцями якось не складалося. Однокурс-ники її не цікавили, знайомитися у клубах чи на вулиці вона не ризикувала. Ніна вірила, що доля її знайде, і це станеться вже дуже скоро.

Непомітно проминув навчальний рік, настали канікули. Дівчата поїхали додому, а Ніна вла-штувалася кур’єром в одну зі столичних фірм. Вона відразу побачила, що керівник фірми по-клав на неї око. Однак усі його спроби звабити дівчину викликали у Ніни сміх, оскільки шеф уже був в літах і мав кількох онуків.

У цій самій фірмі працював охоронцем Степан — молодий хлопчина, який також приїхав підкорювати столицю. У нього не було у планах вступати бодай у якийсь навчальний заклад, він не мріяв хапати з неба зірок. Та, попри це, Ніні було цікаво з цим хлопчиною. Після ро-боти Степан відпроваджував Ніну до гуртожитку або супроводжував дівчину, коли вона ро-зносила ще якісь документи у позаробочий час. Вони гуляли до глибокого вечора, багато спілкувалися і сміялися.

Одного разу шеф попросив Ніну затриматися після роботи, казав, що має до неї серйозну ро-змову. Усі розійшлися, а дівчина чемно чекала тієї розмови у приймальні за столом. Вона пе-реглянула кілька журналів мод, а шеф усе не виходив. Уже й дрімати почала, а він і далі там сидів.

Врешті, відчинив двері і велів увійти.

— Ніно, я бачу, ти моїх натяків не розумієш, — розтягнувся в улесливій усмішці директор. — Ти — дівчина мудра, тому маєш розуміти, що дратувати мене зайвий раз не треба. Якщо я захочу — все одно будеш моєю.

Поки перелякана дівчина думала, що має робити, — встати і вийти з кабінету, чи дати ляпаса начальнику, він підійшов до Ніни і спробував її поцілувати. Ніна відштовхнула від себе наха-бу, але рознервований шеф накинувся на неї. Вдаривши дівчину в обличчя, спробував покла-сти її на стіл. У цю ж хвилину двері відчинилися і у кабінет влетів Степан. Одним рухом він повалив директора на підлогу і подав руку дівчині.

— Він тебе вдарив? — очі Степана налилися кров’ю.

— Прошу тебе — не треба. Ідемо звідси, — по щоках дівчини котилися сльози.

Вони поверталися нічним містом. Степан сказав, що столиця його розчарувала. Зізнався, що зрозумів, що для щастя йому треба зовсім інше — кохана жінка, сім’я. А потім він зупинився, пригорнув дівчину до себе і поцілував її.

Ніна зрозуміла, що зустріла людину, яку хочеться обійняти і не відпускати від себе більше ні-коли.

Степан з Ніною почали зустрічатися. На роботу вони із зрозумілих причин більше не повер-нулися.

Ніна не розповіла мамі про свого кавалера, бо наперед знала, що мамі не сподобається вибір доньки. А через три місяці Ніна зрозуміла — у неї зі Степаном буде дитина. Коли ввечері прийшов Степан, побачив перед собою заплакану кохану. Не розуміючи, що трапилося, при-горнув її до себе і почав втішати.

— Я — вагітна, — ледь прошепотіла Ніна.

— Сонечко моє! Та це ж чудово! — Степан закрутив дівчину у повітрі.

Але вона і далі плакала. Казала, що не хоче виховувати дитину у злиднях, що не таке життя собі уявляла, і взагалі не уявляє його поруч зі собою.

Степан не образився і не пішов. Лише поцілував кохану і сів поруч з ліжком на стільці. Він почекав, поки кохана заспокоїться і засне. Так і просидів біля неї до ранку. А вранці сказав, що вони їдуть у його рідне місто. Там він знайде роботу і буде забезпечувати свою дружину і маленьке диво, яке має прийти на цей світ.

Ніна не заперечувала. Вона довіряла коханому, але у думках вже уявляла серйозну розмову зі своєю мамою.

Що й казати — від почутого у мами аж ноги підкосилися. Її надія, її опора, її улюблена і ви-пещена донечка завагітніла на другому курсі. Через це доведеться покинути університет і поїхати жити у якесь провінційне містечко з необтесаним селюком. Для мами це стало спра-вжньою трагедією.

— Ти вбила мене, доню. Прошу тебе: просто піди звідси негайно, — сказала мама і пішла в іншу кімнату.

І Ніна пішла. Вона зі Степаном переїхала у його містечко. Він справді знайшов роботу, а вве-чері ще й якийсь підробіток. Кожну вільну хвилину телефонував дружині, цікавився, як по-чувається, які новини… Ніна зрозуміла: може, це і не той принц, про якого вона мріяла у ди-тинстві, але вона не помилилася у коханому. Він був чоловіком, якому можна було довірити себе і їхню дитину.

Коли народилася їхня донечка, Степан став ще й турботливим татком. Коли Ніну виписали з пологового будинку, приїхала її мама. Степан тримав донечку на руках, а Ніна з мамою пла-кали, обійнявшись. Та найголовніше було те, що мама схвалила вибір доньки.

Відтоді минуло чотири роки. Донечка Ніни і Степана ходить у дитячий садок. Ніна закінчила університет заочно. У рідному місті Степана вони відкрили свій маленький бізнес. Згадуючи свої мрії про красиве життя, Ніна не сумує, бо вона і так щаслива. От тільки своїй донечці вона не буде читати на ніч казок про принцес і принців. Щоб дитина не мріяла з дитинства про казку…

Ярина ЯРКО.