Видання «Неймовірні історії життя»

nig-8-1
Формат: А4, 32 сторінки
Періодичність: 1 раз на місяць
Передплатний індекс: 86248

Журнал «Неймовірні історії життя» — повноколірне глянцеве видання. У журналі — правдиві життєві історії про кохання, вірність і зраду. Саме життя підкидає нам іноді виграш у лотерею, а іноді — фатальний програш. Про білі і чорні смуги на життєвому шляху, а також круті віражі долі — у журналі «Неймовірні історії життя».

Оформити передплату можна у будь-якому поштовому відділенні України. Придбати журнал можна у роздрібній газетно-журнальній торгівлі.

Водій з Хацапетівки

Лагідно світило сонечко. Птахи розривалися від свого співу. Буяла весна. Навіть на обличчі Лесі вона залишила відбиток у вигляді кількох веснянок, які дівчина старанно намагалася приховати під шаром дорогої косметики.

Леся чекала свого водія. Вчора у неї був особливий день. Дівчині виповнилося вісімнадцять, і дядько Андрій зробив їй чудовий подарунок. Сьогодні вона вирішила віддячити йому. У руках Леся стискала конверт з кругленькою сумою. Саме цих грошей не вистачало її водієві для покупки бажаної квартири.

Леся звикла багато і часто витрачати. Гроші для неї були лише папером, вона ніколи не замислювалася, як їх тяжко заробляти іншим людям. Дівчині пощастило народитися в потрібній родині. Вона виграла щасливий квиток і з задоволенням ним розпоряджалася.

Її червона машина плавно під’їхала до веранди. Але за кермом сидів не дядько Андрій, а незнайомий хлопець.

— Доброго дня! Я ваш новий водій. Мене звати Максим, а ви, мабуть, Леся? — запитав симпатичний темноволосий юнак.

— Привіт! А де Андрій?

— Його звільнили сьогодні вранці. А що, я вам не підходжу? — пожартував новий водій.

— Це що ще за жарти? Де мій водій? Тату! — заверещала Леся і зло подивилась на Максима.

«Дурнувата якась!» — подумав хлопець.

Довге світле волосся, великі блакитні очі, підкачані губи, модний одяг, високий зріст і приємний шовковистий голос. Зовні Леся була схожа на співачку або телезірку. Відразу було видно, що у дівчини багаті батьки.

Тим часом на веранду вийшов Віктор Семенович.

— Доню, щось трапилося? — запитав він.

— Тату, чому ти звільнив мого водія?

— Він сам звільнився. Йому запропонували вигідніше місце. До того ж твоя мама попросила мене про це.

— Що значить, «попросила»? — дивувалася Леся.

— Будеш багато знати, скоро постарієш! — відрізав батько. Леся лише зітхнула. Вона не мала звички не послухати батька.

Віктор Семенович був міцним чоловіком середніх років. Мав серйозний бізнес і міцно стояв на ногах. Єдиною його слабинкою була дочка Леся, яку обожнював. З дружиною Віктор нічого спільного не мав, у нього давно була коханка. Однак дружині зраджувати не дозволяв. Тому на романі дружини з водієм дочки він швидко поставив крапку. Водія звільнив.

Леся вмостилася на заднє сидіння машини і зітхнула.

— Чому так важко? — запитав Максим.

— Я останнім часом подружилася з дядьком Андрієм. А тепер його звільнили…

— Все, що не робиться, — на краще! Може, ми з тобою подружимося! — усміхнувся новий водій.

— Сумніваюся… — процідила крізь зуби у відповідь.

 — А в чому ж твоя дружба з дядьком Андрієм полягала? — розсміявся їй у відповідь Максим.

Вперше Леся подивилася на нього іншими очима. Зухвалий хлопець дуже приємної зовнішності, якого зовсім не бентежило те, що вона його мініначальниця, та ще й дочка олігарха. Всім своїм виглядом він натякав, що йому начхати, хто перед ним.

— Дядько Андрій умів робити особливі подарунки і ніколи не сприймав мене як дочку олігарха.

— І що ж він тобі такого подарував? Чим можна здивувати дівчину, в якої, судячи з твого зовнішнього вигляду, все є?

— Він подарував мені 18 кульок. Я відпустила їх, і вони так красиво полетіли вгору… — мрійливо сказала Леся.

— Ти як дитина! — усміхнувся Максим. — А давай прогуляй свій університет, і ми поїдемо поїмо морозива в парк? У тебе ж учора був день народження, давай і я зроблю тобі подарунок!

— Давай! — зраділа Леся. — А якщо тато дізнається?

— Скажеш, що це я винен! Нехай мене звільнять!

***

Цілий день вони гуляли парком, каталися на гойдалках і поїдали морозиво. Леся була такою щасливою і життєрадісною. У неї практично не було друзів, тому вона навчилася отримувати задоволення навіть від банальних речей.

Віктор Семенович пильно конт­ролював товариство дочки. Він розумів, що хлопці полюють за її приданим, а дівчата її кола взагалі нічим не цікавилися, крім стильного одягу, клубів і наркоти. Тому батько не дозволяв Лесі знайомитися з новими друзями і розважатися з однолітками. Вона прекрасно розуміла, що і чоловіка їй вибере батько: відповідного статусу і рівня.

— Розкажи про себе, як ти взагалі став водієм? — запитала Леся у Максима.

— Я виріс у глухому селі. Потім поїхав до столиці, вступив до коледжу. Паралельно займався спортом. Дуже люблю бокс. Але отримав травму і довелося розпрощатися з улюбленим хобі. Тепер тренування не для мене. Навчання закінчилося, от і почав шукати роботу. Хочу заробити якомога більше грошей і повернутися додому.

— А що в селі робити? На фермі працювати? — здивувалася Леся.

— У нас така краса, що аж дух захоплює! По-твоєму, якщо село, то село без асфальту?! У нас там така природа, повітря кришталеве, річка чиста. Я будинок хочу побудувати. Потім одружуся — порадую маму. Почну власний бізнес розвивати. У нас там ліси навколо, можна придумати щось…

— Плани у тебе наполеонівські! — засміялася Леся. — А що ж ти досі собі дівчини не знайшов?

— А не люблю я ваш столичний бомонд. Їм душа моя не потрібна зовсім! Їм би тільки в штани застрибнути і все.

— Ну частково ти правий! — відповіла Леся. — Але ж не всі такі…

***

Минуло півроку. Закінчувалася золота осінь. Життя Лесі і Максима змінилося за цей час. Між ними зародилося світле і прекрасне почуття. Максим відкрив для себе зовсім іншу Лесю — не розпещену ляльку, а щиру дівчину з відкритим серцем. Леся також була зачарована тим зухвалим самовпевненим хлопцем, який завжди знаходив вихід з будь-якої, навіть найскладнішої ситуації.

— Лесю, я тебе кохаю! І буду просити у твого батька твоєї руки! Скільки нам ще ховатися? — почав розмову Максим.

— Коханий, але як ти собі це уявляєш? Тато ніколи не погодиться на наш шлюб. Він думає, що всім потрібні від мене тільки гроші, — похитала головою дівчина.

— Я йому доведу, що хоч у мене і не забезпечена сім’я, але я зможу заробити нам і на шматок хліба, і на червону ікру.

— Я завжди піду за тобою, адже ти моя душа! Але мені не віриться, що ти зможеш переконати батька.

— Ще не такі ми фортеці брали! — усміхнувся Максим і поцілував кохану.

Увечері він зайшов до кабінету Віктора Семеновича. У шефа був чудовий настрій — він сидів у широкому шкіряному фотелі і попивав віскі з льодом.

— Здрастуйте, Вікторе Семеновичу! Я до вас у справі! — почав з порога Максим.

— І тобі доброго здоров’я! — усміхнувся олігарх. — І що за справу? Невже одружитися зібрався?

— Так! Ви вгадали! — відповів хлопець.

— Ну ти хлопчина хороший, тямущий! Нареченій твоїй пощастило! Преміальні хороші тобі випишу. Бачу, ти людина порядна!

— Дякуємо! Це мені з нею пощастило! — відповів хлопець. — До речі, ви мою наречену дуже добре знаєте!

— Хм… І хто ж вона? — розгубився Віктор Семенович.

— Донька ваша, Леся!

— Це що, поганий жарт?! — гаркнув олігарх і побагровів.

— Ні! Ми любимо одне одного, і я прошу руки вашої дочки! — спокійно відповів хлопець.

— Та як ти смієш! — розсердився Віктор Семенович. — Охорона, викиньте це цуценя геть! Щоб я не бачив тебе біля неї.

— Я все одно вам доведу, що мені не потрібні ні ваші зв’язки, ні ваші гроші! Ми самі всього доб’ємося!

— Щоб я більше тебе біля неї не бачив! Побачу поруч — застрелю, — зло прошипів олігарх.

Леся усе чула. Вона закрилася у своїй кімнаті і проплакала там цілий вечір. Батько два рази намагався зайти до неї, але вона не відчинила.

— Забудь ти свого водія з Хацапетівки! Навесні готуйся вийти заміж за сина Петра Анатолійовича. Досить мені собі нерви тріпати! — грізно вигукнув він у зачинені двері і пішов.

Лесі було байдуже. Вона до останнього сподівалася, що Максим щось придумає і врятує її з ув’язнення. Але хлопець не приходив…

***

Вона вже два дні нічого не їла. Батько наказав вибити двері, але вона пригрозила, що вистрибне з вікна. Мати взагалі не реагувала на те, що відбувається, вона давно не звертала уваги на дочку, бо зай­малася лише особистими справами.

…Прокинулась дівчина від ніжного дотику:

— Прокидайся, кицюню! Нам час їхати! — перед нею стояв Максим. — За рогом нас чекає машина.

— Я зараз! — Леся покидала в сумку кілька необхідних речей і міцно схопила за руку свого рятівника.

— Лесю, але ти розумієш, що це не жарти? Я везу тебе не в царські палаци, а в село! У нас туалет на вулиці…

— Мені байдуже! Аби тільки з тобою!

Вони спустилися по канату на землю і швидко зникли за рогом будинку. Відсутність Лесі помітили тільки в обід. У той час закохані доїжджали до рідного села Максима.

***

Мама Максима відразу полюбила невістку. Вона навчила її всього, що вміла сама. Спочатку дівчині було дуже важко. Вона сумувала за батьком і розкішним життям! Дівчина не звикла жити в таких скромних умовах, рахувати гроші і доглядати за домашньою худобою. Але біля неї був Максим, а він з усіх сил намагався полегшити побут своєї коханої.

Дуже скоро справи хлопця пішли вгору. Він побудував великий будинок, посадив навколо нього сад, а через рік у молодят з’явився син Вітя. Щоб Лесі було легше, чоловік найняв для неї хатню робітницю. Про талановитого бізнесмена йшла слава далеко за межами району.

В один вечір біля воріт будинку молодят зупинився знайомий джип. З нього вийшов Віктор Семенович і без запрошення увійшов у дім. Леся від радості забула про образу і кинулася батькові на шию.

— Таточку! Як же я скучила за тобою!

— І я, доню! А хто це у вас тут такий ходить? — перевів він погляд на малюка, який тільки вчився ходити.

— Це твій онук, Віктором назвали!

— Відразу видно мою породу! Красунчик у тебе росте! А це твоя свекруха?

— Ні! Це тітка Люся — моя помічниця у господарстві. Свекруха моя на сусідній вулиці живе, дуже хороша жінка.

— А твій водій з Хацапетівки таки свого слова дотримав! Ти у мене тут як принцеса живеш: дім тобі вибудував, хатню робітницю найняв! — присвиснув батько.

— Ну я вже давно не водій з Хацапетівки, а Максим Максимович! — пролунав чоловічий бас і на порозі з’явився молодий красивий чоловік, до якого відразу ж пошкандибав маленький Віктор.

— Молодець, синку! Я радий, що свого часу у тобі помилився! Все сам зміг! Як я свого часу… — похвалив зятя тесть.

Леся покликала всіх до столу. У неї сьогодні був найщасливіший день у її житті: всі найближчі та найрідніші чоловіки зібралися біля неї. А що може бути краще для люблячої дочки, дружини і матері?!

Галина ЯРЕМА.