Видання «Маловідома історія: далеке і близьке»

istoriy102018
Формат: А4. 32 сторінки
Періодичність: 1 раз на місяць
Передплатний індекс: 98035

Історія завжди манить своїми потаємними скарбами знань, загадками, незвичайними подіями і фактами із сивої давнини аж до наших днів. Вона захоплює життям видатних постатей, тріумфами та трагедіями, відкриттями і викриттями, скандалами і авантюрами, а також благородством людей, які її творили.

Оформити передплату можна у будь-якому поштовому відділенні України. Придбати журнал можна у роздрібній газетно-журнальній торгівлі.

Садист і параноїк

Російський цар Іван Грозний прославився не лише вбивством сина, а й вигадуванням найжахливіших методів страти

Італійський дипломат Нікколо Макіавеллі (1469−1527) вважав, що коли хтось приходить до влади, повинен бути жорстоким, а то люди не будуть його поважати. Цар Іван Грозний (1530−1584) був підтвердженням цих слів. Він був параноїдальним вбивцею, що жив у страху перед зрадою. А ще своєрідним новатором у вигадуванні нових методів страти.

Наприклад, Новгородського архієпископа Леоніда наказав зашити у ведмежу шкуру і кинути собакам, які його роздерли. Іншого в’язня за його наказом прив’язали до бочки з порохом, яку підпалили. Звідки така кровожерливість?

Коли мав 13 років, наказав вбити регента

«Благослови вас Боже, Іване Васильовичу, володарю Владіміра, Москви, Новгорода, Пскова, земель болгар та багатьох інших країн, правителя всієї Русі!» — молився митрополит Даниїл у 1533 році під час коронації трирічного Івана на московського князя. До настання його зрілості від його імені правила мати, Олена Глинська (походила з українсько-литовського роду Глинських), (1508−1538 рр.). 3 квітня 1538 року вона раптово померла. Офіційною причиною смерті був серцевий напад, але є припущення, що її отруїли.

Функції нового регента взяв на себе боярин Андрій Шуйський (? -1543). «Коли мені було вісім років, піддані усвідомили свою долю — царство без царя», — згадував Іван, якому потурали у дитячих забаганках, але він мусив робити те, що хотів Шуйський. Його доглядачі мали завдання стежити за молодим царем та інформувати Шуйського про все, що він робить і каже. Недарма він став підозріливим і обережним.

29 грудня 1543 року Андрій Шуйський прибув без особистої охорони на аудієнцію до молодого царя. 13-річний Іван наказав схопити регента. Побитого до втрати свідомості, його викинули за ворота Кремля. Згідно з іншою версією, Іван кинув Шуйського собакам і спостерігав за його смертю.

З того часу юний цар міг приймати самостійні рішення. Він панічно боявся втратити владу, тому створив атмосферу страху навколо себе.

Ґвалтував тисячі жінок

У 1547 році, після коронації на царство, 17-річний Іван вибрав собі за дружину красуню Анастасію Романову-Захар'їну. Вона була найгарнішою дівчиною серед усіх боярських родин. Весілля відбулася 3 лютого 1547 р.

Від молодого царя очікували, що покінчить з насильством та корупцією бояр, які домінували в країні. Іван спочатку проводив позитивні реформи: обмежив права бояр та встановив контакти з економічно розвиненими країнами Європи. Його радники — піп Сильвестр і окольничий Олександр Адашев — переконували його, що доступ до Балтійського моря дозволить Росії збільшити товарообмін з Європою.

Дружина померла у 1560 році. В її смерті звинуватили Сильвестра і Адашева, цар вигнав радників, бо брати померлої імператриці наговорили йому, що злочинці хочуть взяти владу. Радники були вигнані з Москви — Сильвестр пішов у монастир, Адашев став воєводою у Лівонії.

Після смерті дружини у методах правління Івана відбулися зміни. Історики, однак, бачать причини цих перетворень радше у «від'їзді добрих радників, які тримали Івана на правильному шляху, ніж у втраті Анастасії». Він одружувався після цього шість разів, але це не завадило йому зґвалтувати понад тисячу жінок. Захворів на сифіліс. Дослідники припускають, що сифіліс був причиною його параної.

Щоб узаконити новий спосіб правління, цар потребував підтримки народу. Зі своєї резиденції в Олександрівській слободі, куди переїхав у 1564 р., надсилав листи, в яких звинуватив вельмож і бояр у зраді і шахрайстві. Бажаючи сподобатися народу, їздив у храми, цілував ікони і отримував благословення. Відтак люди змусили бояр та духовенство смиренно попросити царя повернутися.

Проте Іван повернувся до Москви лише тоді, коли переконався, що зможе покарати зрадників і конфіскувати їхнє майно. Він ініціював опричнину, скликав для цієї мети спеціальну армію, яка стала першою у Росії таємною поліцією.

Масакра на березі замерзлої річки

Цар Іван у всьому вбачав зраду: «Маю добрий нюх на зрадників і можу знайти їх, перш ніж вони навіть подумають про зраду». І так власне сталося у місті Новгороді на північному заході Росії. Іван вважав, що масове вбивство жителів міста, здійснене на підставі підозри про зраду, допоможе ситуації у цілій країні.

2 січня 1570 року почалося з бійні. Більшість жителів Новгорода скинули з моста в ополонку в кризі замерзлої річки Волхов. Жертвам зв’язували руки і ноги, щоб вони не могли плисти (а опричники, озброєні баграми, списами та сокирами, просто чекали, поки хто-небудь не випірне з крижаної води). Річка поступово заповнювалася трупами, яких потоком води затягувало під лід. Вбивство тривало майже шість тижнів, протягом яких загинули 30 000 людей. Щонайменше 20 000 загинуло в Новгороді пізніше від голоду, коли після царського війська не залишилося жодних запасів харчів в околицях.

Одним з найбагатших купців у Новгороді був Федір Сурков. Для того, щоб з’ясувати, де він сховав свої гроші, цар наказав зв’язати йому ноги і опустити в крижану воду. Коли Федір майже захлинувся, цар наказав витягти його з води і запитав: «Чи бачив щось у воді?». Сурков відповів: «Так, бачив злих духів, що живуть у глибинах Волхова. Вони збираються вийти на поверхню, щоб вкрасти твою душу». Ця хоробра відповідь розлютила Івана до нестями. Суркова поставили у котел, води в якому було йому по коліна, і запалили вогонь. Торговець показав всі свої схованки, і кати забрали 12 000 срібних монет (що сьогодні відповідає приблизно 800 000 доларів). Суркову це не врятувало життя, його четвертували.

Вранці 13 лютого 1570 року Іван втомився від кількатижневих вбивств і підписав мир з Новгородом. Змусив тих, хто вижив, славити його і повертатися до зруйнованих домівок.

«Я не винен, але цар має право мене вбити»

Іван знаходив зрадників навіть у своєму найближчому оточенні. 25 липня 1570 року в Москві вбили начальника посольського наказу Івана Вісковатого, який нібито хотів здати полякам міста Новгород і Псков на північному заході Росії.

На ньому цар випробував новий жорстокий спосіб вбивства. Чоловіка прив’язали до стовпа, а наближені царя, виступаючи на страті катами, підходили до злочинця і відрізали по шматку м’яса з його тіла. Цей вид страти Іван Грозний запозичив у китайців. Після того, як свій шматок відрізав опричник Іван Реутов, Вісковатий помер. Але Грозний вважав, що Реутов спеціально зробив так, щоб засуджений помер завчасно, і наказав стратити й опричника. Але від страти Реутов вберігся, встигнувши захворіти на чуму і померти.

Наступною жертвою був скарбник Фуніков Микита, який служив царю більш ніж чверть століття. Він зберіг вірність до кінця: «Я не винен, але вважаю правильним, що цар має право мене вбити».

Цар звинуватив його у підтримці Вісковатого і засудив на смерть. Опричники зірвали з нього одяг і обливали поперемінно то крижаною водою, то окропом, поки з нього не злізла шкіра.

Професійні вбивці — погані солдати

У 1558 р., бажаючи отримати доступ до Балтійського моря, Іван Грозний вдирається до Лівонії (територія сучасних Естонії та Латвії). Під час бойових дій виявилося, що армія опричників не підходить для традиційної стратегічної війни. Опричники не виправдали себе також під час запеклих боїв з татарами, які у 1571 р. атакували і спалили Москву. Крім того, ці жорстокі виконавці наказів царя набували все більше і більше впевненості в собі, що врешті-решт стало причиною скасування опричнини у 1572 році. Цар навіть заборонив обговорення цієї теми

«Я вбив свого сина!»

«Ти нещасний дурень! Як ти смієш бунтувати проти мене», — Іван Грозний гнівався на свого сина, царевича Івана (1554−1581). Той заперечував, що думав про зраду: його єдиною метою було перемогти польського короля Стефана Баторія (1533−1586) і завоювати Лівонію. Щоб зробити це, він потребував армії. Хоча цар оцінив доблесть сина, але надмірну впевненість у його силах сприймав як зазіхання на владу. Цар у нестямі підняв залізний скіпетр і вдарив сина по голові. Той упав на землю, з голови хлинула кров. Іван раптом усвідомив, що скоїв, обняв сина, намагаючись зупинити потік крові, ридав і кричав.

За іншою версією цього нещасного інциденту, цар зайшов до кімнати своєї невістки, дружини Івана, яка була вагітна. Йому не сподобалося її вбоге вбрання, і він почав її бити. Син намагався захистити дружину, за що цар смертельно поранив його у голову.

Хоча Іван Грозний два дні і дві ночі плакав і молився ревно, його старший син помер.

1581 рік був для Івана критичним, якщо говорити про зовнішню політику і внутрішні справи держави. Стефан Баторій, який був найбільшою перешкодою на шляху Росії до країн Балтії, вибив з Лівонії російську армію. Іван мусив запропонувати опоненту підписати мирний договір, що і сталося 1582 року.

Невдалий збройний конфлікт і опричнина підірвали сили російської держави. Центральні райони навколо Москви обезлюдніли. Багато людей загинуло, інші втекли до Польщі, Литви, Швеції та Туреччини.

Тіло містило ртуть

Іван IV Грозний помер у 1584 році. Це повідомлення приніс Бєльський Богдан, один з царських радників, який у цей доленосний час грав з ним у шахи. Гріб був відкритий під час технічного обслуговування в 60-х роках ХХ ст. Проведений аналіз виявив, що останки містять велику кількість ртуті. Отже, є припущення, що царя отруїли. У вбивстві сучасні історики підозрюють Богдана Бєльського і Бориса Годунова (бл. 1551−1605), який вступив на престол у 1598 році.

Існує також припущення, що ртуть, яку знайшли у тілі Івана Грозного, була лише результатом лікування сифілісу.

Ірина Демчишин