Видання «Маловідома історія: далеке і близьке»

istoriy42018
Формат: А4. 32 сторінки
Періодичність: 1 раз на місяць
Передплатний індекс: 98035

Історія завжди манить своїми потаємними скарбами знань, загадками, незвичайними подіями і фактами із сивої давнини аж до наших днів. Вона захоплює життям видатних постатей, тріумфами та трагедіями, відкриттями і викриттями, скандалами і авантюрами, а також благородством людей, які її творили.

Оформити передплату можна у будь-якому поштовому відділенні України. Придбати журнал можна у роздрібній газетно-журнальній торгівлі.

Вкрадені святині

Неймовірні долі двох ікон — Божої Матері Володимирської та Божої Матері Ченстоховської

Українська історія і культура настільки багаті, що у наших сусідів не раз виникала спокуса увірвати собі частку для власного користування. На таке не раз наважувалися сусіди України як зі сходу, так і з заходу. Показова у цьому сенсі історія найбільших святинь російського та польського народів — ікон Божої Матері Володимирської та Божої Матері Ченстоховської.

Ікона Володимирської Божої Матері

Історія з іконою Володимирської Божої Матері розпочалася у період, коли ослаблений Київ вже не міг протистояти загарбникам, які раз по раз приходили зі сходу, щоб захопити столицю Київської Русі-України.

У 1156 р. ростовський князь Юрій Володимирович, відомий в історії як Юрій Долгорукий, виправдовуючи своє прізвисько, захопив київську землю. Свій вчинок виправдовував тим, що був сином великого київського князя Володимира Мономаха. Власних сил у нього було недостатньо, тож як найманців узяв зі собою половців, якими командував хан Свенча, син хана Боняка, заклятого ворога Мономаха. Це викликало обурення киян, особливо, коли половці пограбували посад. Долгорукий на те зважав. Прийшов у Київ не як господар, а як завойовник чужої землі. Посадив у всіх ключових містах своїх синів, які почали визискувати місцеве населення, вимагаючи гроші, потрібні для оплати найманців та добробуту прибульців. Син Андрій сів у Вишгороді, Борис у Турові, Гліб в Переяславі, Василько на Пороссі. Долгорукий вирішив, що справу зроблено, і Київ навіки його. Ось як описує літопис князя у той час: «Був зросту немалого, товстий, обличчям білий, очі невеличкі, великий ніс довгий та викривлений, брада мала, великий любитель жон, солодкої їжі та питва, більше про веселощі, ніж про розправу та воїнство прилежний; тож все це було у владі та пригляді вельмож його та улюбленців».

Однак недовго тривало правління «ростовських». Долгорукий був пияком. Можливо, тому, що все життя мучився — болі у спині глушив алкоголем. 10 травня 1557 р. князь Юрій «зєло попірував з воєводою на ім’я Петрило», а наступного дня вже не встав з ліжка. Прохворівши п’ять днів, помер.

Зразу ж у Києві спалахнуло повстання. Кияни рознесли княжий двір, що звався Красним, та його заміський палац на лівому березі Дніпра, який сам князь звав раєм. Знищили і пограбували й двір Василька, сина князя. Перебили усіх «ростовських» чиновників та воїнів по містах і селах, маєтки їхні розорили. «Ви нас грабували, розоряли, дружин і дочок наших насилували; тож, може, ви й брати, але не приятелі», — казали повстанці, вибиваючи ворога з рідної землі.

Сини Юрія Долгорукого, не чекаючи месників, втекли у свої вотчини у володимирських лісах. Втік й Андрій з Вишгорода, прихопивши святиню Київської Русі-України — ікону Вишгородської Божої Матері.

За церковними легендами, цю ікону написав євангеліст Лука за життя Богородиці на дошці стола, за яким обідав Христос. До 450 р. ікона залишалася в Єрусалимі, потім її перенесли до Константинополя. На початку ХІІ ст. патріарх Лука Хрісоверг послав список (копію) ікони у подарунок київському князю Мстиславу. З 1131 р. вона зберігалася у Вишгородському Богородичному монастирі. Саме монастир і пограбував ростовський зайда, поцупивши не лише ікону, а й церковне начиння.

У тому ж році Андрій став великим князем Володимирським, але про Київ не забув. У 1169 р. сплюндрував, разом з половцями, це величне місто, не залишивши у ньому жодної церкви. Це не завадило йому стати святим Православної церкви.

А що ікона? Андрій залишив її у Володимирі, звідки й отримала свою нову назву. У 1395 р. московський князь Василь Дмитрович вперше перевіз ікону до Москви, щоб налякати військо Тамерлана, але остаточно вона утвердилася в московському Успенському соборі 1480 р. Іконі приписали втечу у цьому ж році татарського війська на р. Угрі. З цією іконою запрошували на трон Годунова, зустрічали військо Мініна та Пожарського. У 1917 р. іконою благословляли нового патріарха Тихона. У 1918 р. більшовики собор закрили, а ікону передали у Третьяковську картинну галерею. У 1999 р. ікону перенесли з галереї у храм святителя Миколи в Толмачах, що з’єднаний коридором з Третьяковкою. З часом історія викрадення забулася, і зараз Російська православна церква вважає ікону Володимирської Божої Матері «исконно русской святыней», захисницею Росії.

Ікона Ченстоховської Божої Матері

З іконою Ченстоховської Божої Матері була не менш кримінальна історія. Почалася вона у ХІІ ст., коли Белзька волость, що лежала на перетині торговельних шляхів з галицькою, волинською, мазовецькою і сандомирською землями, стала українським князівством. Першим князем став Всеволод, молодший брат галицько-волинського князя Романа Мстиславовича. У 1234 р. це невелике, але стратегічно важливе князівство, увійшло до складу держави Данила Галицького.

Однак із занепадом галицько-волинських князів біди стали постійними в житті Белзького князівства. Упродовж XIV ст. відбувалося спустошення земель, що межували з Польщею. Один за одним поляки організовували походи на Белз, поки не зломили опір захисників українських земель.

Остаточно утвердилось Белзьке князівство як польська вотчина у 1388 р., коли його отримав у спадок мазовецький князь Земовіт IV. Але белзькі землі не стали польськими, вони зберігали автономію. Белзькі князі мали своє військо, державний устрій, скарбницю. Тож польська корона вирішила приєднати землі без війни. У 1442 р. князівство було ліквідоване і увійшло до польського королівства як окреме воєводство. На престол Белза зійшов Земовіт VI. Він володарював до 1455 р., поки не був отруєний посланцями польського короля. А у 1462 р. отруїли і його брата Владислава І І. Князівство було ліквідовано і увійшло до польського королівства як воєводство.

Повернемося до ікони. Існує легенда, що належить вона пензлю євангеліста Луки. З Єрусалима була привезена до Константинополя. У Белз потрапила разом з дружиною князя Всеволода, яка була візантійською принцесою. Ікона входила у її посаг. В Белзі ікона прославилася численними дивами. Після того, як ікону вивезли до Польщі, князь Владислав Опольський у 1382 р. переніс її на Ясну Гуру поблизу Ченстохова у новозбудований монастир паулінів. У XV ст. монастир захопили загони гуситів, ікона вціліла, але на ній залишилися два рубці від шабельних ударів. У 1655 р. монастир обложили шведські війська. Оборона монастиря і спасіння ікони викликали патріотичне піднесення та вигнання шведів з Польщі. 1 квітня 1656 р. король Ян Казимір оголосив у Львові ікону Ченстоховської Божої Матері королевою та покровителькою Польщі.

У 1991 р. у Ченстохові провів Службу Папа Іван Павло І І, тоді до ікони зійшлося більше мільйона паломників. Але, як й у Росії, в Польщі забули, що святиня була нахабно загарбана разом з українськими землями. Дві святі ікони, покровительки держав на сході й на заході, мають одну злодійську історію.

Ігор Анцишкін

За церковними легендами, цю ікону написав євангеліст Лука за життя Богородиці на дошці стола, за яким обідав Христос. До 450 р. ікона залишалася в Єрусалимі, потім її перенесли до Константинополя.