Видання «Життя і жінка»

gg-04-01
Формат: А4. 32 сторінки
Періодичність: 1 раз на місяць
Передплатний індекс: 89889

Журнал-порадник «Життя і жінка» — повноколірне глянцеве видання.

Хто вона, жінка з обкладинки? Це може бути відома артистка або звичайна жінка — берегиня домашнього вогнища. Як стати успішною, про жінок — майстринь своєї справи, а також поради зі салону краси та останні новинки модних тенденцій косметики і одягу у кожному новому журналі «Життя і жінка».

Оформити передплату можна у будь-якому птовому відділенні України. Придбати журнал можна у роздрібній газетно-журнальній торгівлі.

Олеся Киричук: «Виходила на балкон, ставала на табуретку і співала. Збиралися сусіди і співали разом зі мною»

Про чарівну львів’янку зі сяючими очима і щирою усмішкою Олесю Киричук, яка на повний голос заявила про себе, як про співачку з великими можливостями і широким діапазоном, заговорили після її перемоги у телепроекті «Шанс» 2006 року.

З основною своєю професією стоматолога Олеся після такого успіху не розпрощалася, але для її співочої кар’єри відкрилися нові горизонти. А саме співати авторські пісні для широкого кола людей. Про це, а також про два крила своєї сутності — медицину й пісню, про плани й перспективи, про коханого чоловіка і надійний тил — батьків — Олеся Киричук розповіла журналістові «ЖЖ».

— На естраді є достатньо медиків, які не мають спеціальної музичної освіти. Ви закінчили музичну школу-інтернат ім. Соломії Крушельницької, але вибрали не консерваторію, а медінститут. Чому?

— Думаю, все іде від сім’ї. Дитина — відлуння своєї родини, по дитині видно, що робиться всередині сім’ї, навіть якщо про це не розповідати. З нашого класу музикантами стали лише половина, такі, як Роман Сімович, Анна Савицька, Євген Баціян… Напевно, тому, що їхні батьки були музикантами: у Сімовича мама оперна співачка, тато — диригент, у Савицької — мама знаний музикознавець, професор, дід — диригент, викладач по класу труби у Львівській консерваторії імені Лисенка… У мене вся сім’я співає, причому з обох сторін — татової і маминої, але вони не співають на професійному рівні, це більше етно, народні пісні.

— А ваші батьки хто за фахом?

— Тато — інженер, мама — лікар. Тато ще й дельтапланерист. Творчість у нашій сім’ї присутня. За мене ніхто не вирішував, яку професію обрати, просто мама запитала, чи хочу я займатися музикою. В дитинстві привела мене у Палац піонерів (тоді ще так називалися палаци творчості. — Л. П.), я гарно співала. Сцени і глядачів я ніколи не боялася — виходила на балкон, ставала на табуретку і співала, збиралися сусіди і співали разом зі мною. Перший мій вчитель співу, який увів мене у традиційне естрадне мистецтво, був відомий львівський композитор Мирослав Волинський. Він підставив балію, посадив мене за піаніно. Мені було тоді 5 років. Запитав, чи подобається мені піаніно, я сказала, так. І мама вирішила віддати мене в музичну школу. Це прекрасна освіта, я дуже рада, що її отримала. Але я більше любила співати, ніж грати на піаніно, це виснажлива праця. А оскільки мама — лікар, то для мене був важкий вибір. Я і зараз не розумію, чому вибрала медицину, і чи правильно я зробила. Ніхто не може сказати на початку життя, чи його вибір правильний, чи ні.

— Але ж ви не пошкодували, що обрали медицину?

— Звичайно, що ні. Щороку на свій день народження я отримувала все більший і більший дитячий набір «Доктор», дідусь купував книжки по медицині, у нас велика бібліотека. Напевно, мої батьки не вбачали надійного фундаменту у творчості. Можливо, якби вони були музикантами, то і я пішла б їхнім шляхом. Чому діти музикантів так швидко досягають успіхів у музиці? Бо вони бачать шлях. У мене ж шлях в естраду, якщо вже піаніно мені «не пішло», був дуже розмитий. Всі говорять про якихось спонсорів, про якийсь «формат», про продюсерів… Тобто для себе я не бачила чіткого шляху.

— Але ви зробили свій вибір…

— Я зробила свій вибір — пішла в медінститут, — хоча цей вибір був важким. Було багато сліз і сумнівів, бо змушена була вибирати між двома своїми «я». Музика — це половина мене. Я можу співати й на кухні. Я була дуже щасливою ще до «Шансу», коли з хлопцями співала отут у Львові, біля Голов­поштамту, за столиками… Мені не треба слави — я щаслива від того, що просто співаю! Коли вступила до медінституту, мала відчуття, що зраджую музику. Але я продовжувала співати. Мені зараз 38 років, і я досі активно займалася і співом, і лікарською практикою. Не було періоду, коли я після закінчення медінституту не працювала б стоматологом. Постійно вчилася і вдосконалювалася, а також паралельно займалась творчістю, тому на сім’ю та дітей часу не вистачало. Я — відповідальна людина, лікар, тому прекрасно розумію, що дітям треба віддавати левову частку себе. Головне у житті — навчитися бути щасливим, і все, що ти робиш, треба робити в кайф.

Якось звернулася до Віктора Винника — лідера гурту «МЕРІ» — із пропозицією співпраці і записала у нього на студії кілька пісень. Ми з ним досі дружимо. Віктор — великий інтелектуал, дуже глибока й розумна людина. Незабаром знову будемо записувати з ним дует, фонограма вже готова. Я або сама писала пісні, або Віктор мені писав, — більше ні до кого не зверталась.

— Як змінилося ваше життя після перемоги у телепроекті «Шанс»?

— Після перемоги в «Шансі» я виграла 10 тисяч доларів. Деякі люди думали, що я за ці гроші купила стоматологічні установки, а насправді я хотіла співати. І після цього проекту настав для мене ключовий момент. За ті гроші я записала у Києві 10 пісень. Сподівалася, що Ігор Кондратюк запропонує мені контракт. Я бачила, що він — серйозна людина, патріот, що для мене дуже важливо… Але цього не сталося. А оскільки я була в шоу-бізнесі не обізнана, то за виграні на проекті гроші я записала ті пісні, які мені подобалися. У мене не було продюсерської команди, яка б мене скерувала. Якби тоді Кондратюк все-таки зважив на моє бажання співати у поп-рок-стилі і запропонував контракт, то, можливо, я б стала співачкою, залишивши стоматологію. Але ті пісні, які я записала, виявилися «неформатними». Я приносила їх на радіостанції, на мене дивилися великими очима і питали, що то за альтернатива. Потім я сіла, подумала, поставила собі питання, а які ж пісні крутяться на FM-станціях і мені подобаються? І знайшла відповідь: гурт «МЕРІ».

— Попри те, що ви не отримали бажаного контракту, після «Шансу» ви стали бажаною гостею на багатьох концертах, програмах…

— Так, у мене було багато корпоративів, концертів. Це була хороша реклама для мене, і я отримала можливість співати свої авторські пісні на сцені, а це зовсім не те що співати чужі пісні. Я не розумію артистів, які не мають жодної своєї пісні і хочуть бути «зірками». Вважаю, людина, яка презентує себе як «зірка», має сказати своє «я».

Під час турів у «Шансі» Володимиру Бебешкові зателефонувала Тетяна Боєва з Одеси, яка входила в десятку кращих джазових співачок колишнього Радянського Союзу. Вона запропонувала мені повчитися в неї. Я поїхала в Одесу і жила в Тетяни два тижні, спала на кухні на матраці. Ми щодня співали, вона мене готувала до фіналу проекту. Займалася також у львівської джазової співачки Лариси Руденко. Мені подобається вивчати і розвивати різні напрями вокалу.

— Потім був ще «Голос країни. Нова історія» і зірковий тренер Олег Скрипка…

— Олег — великий талант і неординарна особистість, ціла епоха української рок-музики. Працювати з ним було дуже цікаво, але там я дійшла тільки до прямих ефірів. Тоді переміг Павло Табаков, який був у команді Діани Арбеніної, Назар Савко посів друге місце.

— Знаю, що зараз у вас дуже цікавий період життя…

— Так, ми з чоловіком збудували свою студію, а я незабаром відкрию свою стоматологічну клініку…

— Про ваше одруження у липні минулого року писали ЗМІ, у мережі є відео цієї події… З Мар’яном ви знайомі давно. Чому такий довгий шлях був до одруження?

— Мій чоловік також дуже творча особистість, я його дуже кохаю і впевнена, що мій вибір правильний. Я його вибрала не просто тому, що заміж хотіла, а тому, що я його полюбила, і, скільки б ми не зустрічалися і не розставалися, я завжди хотіла до нього повернутися, і він так само. Так тривало упродовж десяти років нашого знайомства. Ми з Мар’яном познайомилися на одному весіллі після «Шансу». Подзвонили знайомі хлопці-музиканти і запропонували поспівати з ними на весіллі. Я їм кажу: «Я тепер „зірка“, виступаю на концертах, я вже не ходжу по ваших весіллях!». Але таки погодилася, бо вже скучила. І там був Мар’ян з групою «Камелот», а брат його співав «металіку» так, що й не відрізниш від оригіналу. Це були хлопці з такими крутими гітарами! Так ми познайомилися. Потім учасники «Камелоту» запросили мене до себе на концерт. Я звук гітари обожнюю! Мар’ян дуже цікавий, творчий. Щоправда, він закінчив економічний факультет. Має природне відчуття звуку. Коли я з ним познайомилася, він ще не був відомим звукорежисером. Потім ми з Мар’яном і його братом виступали на усіх концертах, на які запрошував Ігор Кондратюк. Згодом, після закінчення університету, Мар’яна запросили в гурт «Рокаш», і він потроху почав працювати над створенням своєї студії звукозапису Jenny Records. Його мрією було записувати живі оркестри. А для живого оркестру потрібно відповідне приміщення, щоб усіх посадити, дати мікрофони, окрема кімната для звукорежисера, окрема для вокалу… За три місяці спільними зусиллями ми збудували таку студію. А всі десять років знайомства кожен з нас займався своїм: він — творчістю, я — стоматологією і також творчістю, Мар’ян мені допомагав в усьому.

— У день одруження Мар’ян сказав, що у вас буде троє дітей…

— У мене дуже відповідальне ставлення до дітей. Я хочу дати своїм дітям любов і щастя. Впевнена — коли у мене будуть діти, то перше, чого я їх навчу, це бути щасливими і отримувати насолоду від життя, від кожної прожитої миті. Не хочу бути забіганою мамою, яка цілими днями на роботі. Уявляю, як мої діти заходять у студію, беруть у руки гітару і співають в хороший мікрофон і мають блискучу усмішку. Хочу дати їм якісну освіту. І хочу подякувати нашим батькам, які нас з Мар’яном дуже підтримують.

— У вас, напевно, і з батьками чоловіка хороші стосунки?

— Так! Зараз ми з вами розмовляємо, а мої батьки і батьки Мар’яна прибирають у клініці після побілки. А кілька днів тому малювали дошки в студії Мар’яна. Справжнє щастя — втілити свої мрії в реальність, реалізуватися, боротися за те, до чого прагнеш. І тоді отримуєш те, чого хочеш.

Розмовляла Людмила ПУЛЯЄВА

Фото з особистого архіву

Олесі Киричук

Довідка «ЖЖ»

Олеся Киричук — українська співачка, переможниця телепроекту «Шанс». Народилася 16 липня 1980 р.

у Львові. У 1987−1996 рр. навчалася у Львівській середній спеціальній музичній школі-інтернаті імені Соломії Крушельницької.

У 2002 р. закінчила Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, факультет стоматології.

Олеся Киричук — вихованка знаменитого ансамблю Лесі Салістри «Галицька перлина».

У 2006 році перемогла в сьомому сезоні телепроекту «Шанс». Брала участь у другому сезоні співочого талант-шоу «Голос країни: Нова історія». Зірковим тренером співачки був Олег Скрипка.

Олеся Киричук активно записує власні пісні, створює шоу-програми у різних стилях, таких, як ретро (кабаре), диско, опера та рок. Попри музичну діяльність, працює лікарем-стоматологом у Львові.