Видання «Вечірня казка»

1-vk
Формат: А4, 32 сторінки
Періодичність: 1 раз на місяць
Передплатний індекс: 60078

Добрий Домовичок, що живе на сторінках «Вечірньої казки», запрошує маленького читача у таємничий світ чудес, щоб розказати українську казку — народну, сучасну авторську, казки народів світу. Також, гортаючи сторінки «Вечірньої казки», малеча зможе розмалювати ілюстрацію, розв'язати кросворд, посміятися з коміксу, розгадати загадку, натрапити на забави та інші речі, які дуже подобаються дітям.

Оформити передплату можна у будь-якому поштовому відділенні України. Придбати журнал можна у роздрібній газетно-журнальній торгівлі.

Історія синього чайника

Повчальна казочка

На одній кухні мешкав синій чайник. Він був старий-престарий, закіптюжений, емаль на ньому ген-ген коли вицвіла і, звісно, вже давно не виблискувала. Чайник так довго жив у цій оселі, що йому здавалось, ніби він знає тут геть усі кухонні речі. Одного разу, поставивши чайника на вогонь, господиня раптом звернула увагу на те, який закіптюжений її улюбленець.

— Ото ж бо, — сказала вона,? треба його замінити! А то хтось прийде у гості і соромно буде запропонувати чаю!

Чайник так засумував, почувши це, що цього разу навіть кип’ятив воду значно довше.

— Та що ж це таке! — знов обурилася господиня. — Так не годиться, треба таки придбати нового чайника!

За декілька днів вона принесла додому красиву коробку, поставила її на стіл і, відкривши кришку, дістала новенького чайника, що виблискував дзеркально-нікельованими боками.

? Який красень! — побачивши новачка, зацокали тарілки.

? Справді, красунчик! — задзеленчали кавові горнятка.

? Ой, він блищить, зовсім як ми! Це наш родич! — загомоніли срібні ложки.

— Що краса? Краще б він був добрим, аніж красивим, — обізвався мудрий старий ніж, який чимало бачив у своєму житті.

Усі зашипіли на нього, а синій чайник зітхнув і захотів стати непомітним.

Тим часом хазяйка запалила плиту, налила у новий чайник води і поставила його на вогонь. ?

— Ай! — заволав новачок. — Обережно! Що ви робите? Усереди­ні мені холодно, а дно занадто пече! Дивіться, я вже запітнів!

Посуд здивувався.

— Але ж ми тут усі служимо людині. Ми повинні терпіти і вогонь, і воду, — сказав великий горщик, у якому завжди варили гарбузову кашу.

? А я не буду, не буду терпіти! — верещав красень.

З нього почала вириватися пара, кришка високо підстрибнула, вода вилилася із носика і ледь не загасила вогонь. Плита зашипіла, зашкварчала…

Тут прибігла господиня та схопилась за ручку чайника.

— Ось тобі, мучителько! — скрикнув новачок і обпік жінці руку. — Не будеш більше катувати мене на вогні!

Господиня ойкнула й умить поставила чайник на плиту. За хвилину вона загорнула руку у ганчірку і знову підняла чайника, щоб налити окропу у порцелянову чашку.

—  Ой, — раптом тихесенько дзенькнула чашка. — Боляче…

Потім вона розпалася навпіл.

—  Це ж моя улюблена чашка! — обурилася господиня.

Вона уважно подивилась на металевого красеня.

— А знаєш що, любий, — звернулась вона до нього, — йди-но ти назад у коробку!

—  Гей-гей! — зрадів увесь посуд.

А старий синій чайник, відмитий та натертий до блиску, невдовзі знову старанно кип’ятив воду для своєї господині.

Ольга Рєпіна