Видання «Вечірня казка»

1
Формат: А4, 32 сторінки
Періодичність: 1 раз на місяць
Передплатний індекс: 60078

Добрий Домовичок, що живе на сторінках «Вечірньої казки», запрошує маленького читача у таємничий світ чудес, щоб розказати українську казку — народну, сучасну авторську, казки народів світу. Також, гортаючи сторінки «Вечірньої казки», малеча зможе розмалювати ілюстрацію, розв'язати кросворд, посміятися з коміксу, розгадати загадку, натрапити на забави та інші речі, які дуже подобаються дітям.

Оформити передплату можна у будь-якому поштовому відділенні України. Придбати журнал можна у роздрібній газетно-журнальній торгівлі.

Кримська народна казка «Гора Аю-Даг»

Казки народів світу

Розповідають старі люди, що колись, давним-давно, кримське узбережжя населяли самі лише джини. Тяжким було їхнє життя в той час, але сповнене молитов до Аллаха. І хоч важкою працею розчищали вони дрімучі ліси, вирівнювали ріллю, насаджували сади та розкопували джерела, вірні вони були вченню пророка. Та з часом почали розуміти джини, що як би вони щиро та ревно не молились, але без праці власних рук нічого б не мали. Все глибше проникали в їхні серця сумніви та розчарування у силах Всевишнього. Все більше вони вважали себе господарями власних життів.

Давно чекав цього дух Ібліс, якого колись прогнали з неба через гординю і непослух Аллаху. Поселився він серед джинів кримського півострова і почав вчити їх не покірності, а самовпевненості, не турботи про місце в раю після смерті, а веселощів на землі, не молитви, а лихослів’я…

Послав тоді Аллах свого пророка до джинів-відступників. Та відвернулись вони від богоугодних повчань — більше їм подобались вседозволеність та радощі Ібліса. Хоч говорив їм пророк про гнів і суд, про покарання і пекельні муки, про жертву і піст — сміялися над ним джини, не чули серцем його слів, а потім і прогнали зі своєї країни.

Довелося пророку рятуватися з ворожих рук Ібліса і переховуватись у глухих гірських лісах. У глибокому смутку і розпачі піднявся він на високу гору, щоб поговорити з Аллахом. Сорок днів і сорок ночей молився пророк, благаючи покарати невірних джинів, наполегливо просив Аллаха наслати на зрадників тисячу й одну біду, та показати цим грізний приклад для інших племен і народів.

Сорок днів і сорок ночей не чув Аллах свого вірного пророка, а на сорок перший день нарешті долинув до Нього голос, і почав Він думати над суворим покаранням.

Згадав тоді Аллах про свого лютого месника, Великого Ведмедя, який лежав, скутий міцними ланцюгами і вічними льодами, в далекій похмурій країні. Зняв тоді Всевишній з нього кайдани і звелів плисти в край, де забули його завіти, та покарати невірних.

Грізний месник Аллаха, Великий Ведмідь, швидко поплив широкими морями і наблизився до берега Криму. Як тільки він вийшов з глибоких морських вод — здалося, ніби то неосяжна грізна гора піднялася, густа шерсть на ньому була, як дрімучі ліси, боки здавалися могутніми скелями, морська вода збігала по його тілу, як гірські струмки і лісові водоспади. Тяжкі лапи Великого Ведмедя ступили на кримську землю і піднялися від цього такі великі хвилі по всьому узбережжю, що начисто змили кілька прибережних сіл. Вийшов на сушу месник Аллаха і пішов по країні джинів. Він руйнував все на своєму шляху: гострі могутні кігті покривали землю величезними борознами, залишаючи після себе ряди глибоких ярів і ущелин, під вагою ведмежого тіла поповзла зсувами земля зі схилів гір, і руйнувалися скелі, розсипаючи навколо себе купи уламків та ховаючи під ними будинки і цілі селища. Тремтіла і стогнала прибережна країна, і гинуло плем’я джинів від малого до великого. Ні жалісні крики дітей, ні благання матерів — ніщо не могло зупинити розлюченого мстивого звіра — він робив усе, щоб і сліду не залишилося від капищ Ібліса та його жерців.

Так дістався Великий Ведмідь до квітучої і привітної долини, що зачаровує погляд миловидними пагорбами, розкішними садами, пахощами квітів, соковитою зеленню лугів, важкими гронами багатих виноградників і селом Партеніт. Побачив Великий Ведмідь цю незрівнянну красу і багатства краю та зрозумів, що немає кращого місця у всьому Криму і, напевно, на цілому світі. Вийшли з долини Партеніт джини, лякаючись жахливої смерті, стали на коліна і гучно заголосили. Матері простягли в руках немовлят назустріч грізному звірові, благаючи про помилування. Юнаки обіймали тремтячих невіст, закриваючи від неминучої загибелі.

І здригнулося люте серце месника, і подумав Великий Ведмідь, що довгий шлях він вже пройшов по кримському узбережжю, що багато потрудився на славу Аллаха, знищуючи невірних джинів, що втомилися його могутні лапи і пересохло у пащі. Повернувся Великий Ведмідь до широкого моря, занурився передніми лапами в його холодну безодню, вклонився своєму володареві Аллаху сім разів, схилив обидва коліна, опустив страшну морду у водяну блакить і почав довго та жадібно пити. Грізно вирувало море біля його спраглої пащі, вливаючи в неї невичерпні потоки. Високі хвилі ходили по всьому узбережжю від важкого дихання величезного звіра. Жага Ведмедя була надзвичайно сильною.

Та Аллах закликав Великого Ведмедя продовжити шлях, зруйнувати Партенітську долину, знищити село і піти далі по березі. Але не слухав Ведмідь і продовжував ненаситно пити. Великим гнівом наповнилося серце Аллаха від такого зволікання, і відкрилися уста його для прокляття:

— Був ти великим месником, а станеш великим відступником. Залишайся навіки на цьому місці як приклад покарання за непослух для наступних поколінь.

У ту ж мить почало кам’яніти величезне тіло Ведмедя. Потужні боки перетворилися на страшні стрімкі прірви, висока спина стала округлою вершиною гори, ведмежа голова над морською безоднею зробилася гострою скелею, густа шерсть перетворилась на непрохідну дубову хащу. Великий Ведмідь став Ведмідь-горою, Аю-Дагом, і навіки завмер.

Тільки велике Чорне море продовжує грізно вирувати біля його пащі, ніби він досі упивається морською водою, і дуже бояться сторожкі мореплавці цих небезпечних вирів.

За авторською редакцією Насті Добош