Видання «Добрий господар»

dg-02-01
Періодичність: 2 раз на місяць
Передплатний індекс: 21638

У газеті «Добрий господар» друкуємо поради професіоналів і власників присадибних ділянок щодо вирощування і зберігання сільськогосподарської продукції, тваринництва і бджільництва, а також слушні сезонні підказки щодо облаштування побуту, зміцнення здоров"я і сімейних стосунків. Є чимало цікавої інформації з практичними рекомендаціями для рибалок та автомобілістів. Для господинь — сторінка рецептів з доступних продуктів, а для рукодільниць — схема вишивки.

Оформити передплату можна у будь-якому поштовому відділенні України. Придбати газету можна у роздрібній газетно-журнальній торгівлі.

Оксана БЕРВІН

Фото з сімейного архіву Майї Зеркалій

Полтавська область

Від селянської праці отримую радість...»

Так каже міський житель Степан Швидків, який по м’ясо, молоко, овочі-фрукти до магазину не бігає, — усе вирощує сам

Так склалося, що у наших селах корів та іншу худібку господарі тримають усе менше. А щоб робили це у міських умовах — повірити важко. Проте ми знайшли такого ентузіаста. Двір Степана Швидківа у передмісті районних Бережан — Лісниках — нагадує добротне сільське обійстя. У саду чекають свого часу десяток копичок сіна і кукурудзянки, а у теплому хліві зимують завжди ситі корова Анфіса, теличка Іванка, дві свинки і чотири десятки курей. Міський аграрій!

Усі 34 роки, відколи живе поза рідним хутором, Степан Сафатович тримає корову. Називає її домашньою годувальницею, бо допомогла йому своєю продукцією «піднімати» двох доньок, Оксану і Наталю, дати їм вищу освіту. А тепер так само пригоджується онукові Дмитру, студентові Львівської політехніки. «Він у мене молочний хлопець! — каже пан Степан. — Молоко-сир-сметану любить більше, ніж м’ясо!».

У Швидківих біля їхнього будинку 70 арів городу, ще стільки ж орної земельки на батьковому хуторі, про який ніколи не забуває. Має два тракторці — МТЗ-80 і «Зубр-12». Виплекав у Лісниках третє покоління саду. Молоді дерева через виснажений ґрунт спочатку не приживалися, тож доклав багатьох зусиль, щоб вони врешті прийнялися і родили щедро. Викопував ямки, вкидав туди приготовлений компост (органічні відходи, листя, солома, перемішані із землею). І тепер у саду рясно плодоносять груші, горіхи, яблуні, черешні, вишні, абрикоси, сливи, порічки, смородина, аґрус, малина. Городину і фрукти дружина Надія на базарі не купує!

Улюблениці пана Степана — восьмирічна корова Анфіса (так назвала її донька Наталя) і теличка Іванка (кличку дали їй таку, бо народилася перед святом Івана). Худобу не випасають (нема де, бо навколо забудова), а годують її у хліві навіть влітку. Час від часу виводять її на прогулянку. Стійлове утримання, за словами господаря, дає змогу зробити багато роботи у полі. Корм для Анфіси й Іванки збалансований, комбінований, своєрідний силос.

— Влітку даю трави, сухого сіна, — розповідає Степан Сафатович. — На власноруч переробленій австрійській січкарні подрібнюю зелень кукурудзянки, люцерни, вівса, бурячанки. Взимку січку роблю зі стебел сухої кукурудзи, сіна, соломи. Подрібнене сіно худоба краще засвоює, ніж ціле. А загалом грубі корми зігрівають худобу. Даю корові ще подрібнені гарбузи, буряки, лушпиння картоплі, яблука. Січку не запарюю, не даю до неї комбікорму, бо це приманюватиме мишей і щурів, худоба, не дай Боже, може захворіти. Кашу з комбікорму як питво даю корові окремо. Якщо надворі вогкість, січкою запасаюся на день — щоб не зіпсувалася. А у суху погоду запас роблю на декілька днів.

За виявлену турботу Анфіса віддячує Швидківим — щодня дає до 20 літрів густого жовтуватого молока високої жирності. Тож усі молочні продукти завжди на столі. Дружина Надя робить ще й твердий сир. Донька Наталя регулярно пече сирник з родзинками, тож печиво до чаю-кави не купують. Частину молока вливають у корито свинкам, аби швидше росли. Роздають молоко друзям і сусідам.

Ми задала ґазді делікатне питання: де шукають «кавалера» для своєї Анфіси?

— У ближніх селах бички в останні роки чомусь не водяться, — каже Степан Сафатович. — Тому водив свою корову за 7 км до Лапшина, до Бояновичів. Незважаючи на далеку дорогу, «побачення» з їхнім бичком було вдалим, чекаємо поповнення…

У Степана Швидківа (26 січня йому виповниться 69 років) сільськогосподарська освіта, вчився на механіка у Поморянах, Бережанах. Має за плечима два курси інституту — закінчити його не вдалося через важку виробничу травму. Під час ремонту техніки осколок металу потрапив в око… Незважаючи на це, попрацював у районній «Сільгосптехніці» 43 роки.

Не полишає селянської праці дотепер.

— Робота мене тримає, — каже наш співрозмовник. — Я весь день на ногах. І не хочу лишатися селянської праці. Поки годен буду — працюватиму! Біля телевізора не засиджуюся, бо від нього різні хвороби чіпляються. І мізкам від почутого там важко, і зір погіршується, та й сон після сидіння перед екраном нездоровий. А коли працюю на свіжому повітрі, отримую насолоду. Яка то радість бачити зоране поле, гарні посіви, щедрий урожай!

Степан Сафатович господарює по-господарськи. Відходи не спалює, не викидає, а складує їх, пересипає землею, зволожує гноївкою — згодом з цього виходить прекрасне органічне добриво. Свиней, крім комбікорму, годує гарбузами, вареною картоплею, буряком. Влітку кидає їм траву, а взимку обов’язково додає по пригорщі кропиви. Від цього складника свиня має кращий апетит. Кропива містить у собі прекрасні вітаміни для організму тварин, запобігає всіляким хворобам. За літо насушив її сім мішків. Додає кропиву до корму і курям — набагато краще несуться. Листя кропиви іде у корито, а висушене бадилля слугує захистом молодих фруктових дерев від гострих заячих зубів — з осені пан Степан обв’язує цими кропив’яними «батогами» всі саджанці.

Розумне застосування цей ґазда знайшов і гноївці. Частину її використовує для приготування компосту, а рештою скроплює свою сіножатку, підливає дерева у саду, рослини на городі. Завдяки такій поживі трава на сіно виростає у людський зріст.

Степан Сафатович навчив нелегкої селянської праці і внука Дмитра. Той у всьому дідусеві допомагає — і в обробітку полів, і у збиранні урожаю, і у ремонті техніки. Єдине, чого Дмитро не вміє, — доїти Анфіси. Але і цю науку осягне з часом.

Іван ФАРІОН

Фото автора

м. Бережани,

Тернопільська область