Видання «Левчик»

11
Формат: А4, 32 сторінки
Періодичність: 1 раз на місяць
Передплатний індекс: 60130

Веселі герої — левенятко Левчик, його друзі Вовчик і Лисичка — проведуть маленького читача сторінками цього журналу. Головний «козир» «Левчика» — комікси. Цей популярний у світі жанр мальованих історій в Україні стрімко набирає обертів. Зараз на ринку багато дитячих видань, але саме з українськими коміксами — обмаль. Наша аудиторія — найширша, бо крім власне дітей, «Левчик» зацікавить і дорослих — батьків та бабусів-дідусів малечі. Адже багато дорослих людей теж люблять комікси. У новому журнальчику ви, крім коміксів, знайдете казки, загадки, вірші, кросворди і сканворди, розмальовки, карикатури…

Оформити передплату можна у будь-якому поштовому відділенні України. Придбати журнал можна у роздрібній газетно-журнальній торгівлі.

Відлига і зимова гостина

казка

Дзелень-дзень-дзень!.. Після гучного дзенькоту із кухні почувся чийсь голос: «От пінгвіни капосні як нашкодили! Таку гарну крижану вазочку розбили!».

Це малих пінгвінів-офіціантів сварив кухар — Білий Ведмідь. Сьогодні на кухні було страшенно багато роботи, а ця малеча замість допомогти ще й нашкодила! А обурювався Ведмідь недарма — з хвилини на хвилину на поріг ступлять гості, а половина страв ще не готова, оце буде ганьба, якщо не встигнуть впоратися!

Він бурчав, тож ведмежата-кухарчуки бігцем бігали поміж стелажами із різними смаколиками, кожної хвилини виймали або ставили до холодильника щораз інші полумиски із наїдками, готові страви передавали пінгвінам, які відразу ж несли їх до столу, а сам Білий Ведмідь із черпаком у лапі чаклував над казанками над плитою. А та плита — не звичайна, а особлива, адже їжу на ній не підігрівали, а навпаки, заморожували!

-Та-ак, тут температуру слід знизити до -10 градусів, а тут і -3 достатньо, — бубнів собі під ніс Білий Ведмідь, зазираючи до грубезної книги із рецептами, з якої стирчало зо двадцять закладок.

Через ту плиту, а ще три холодильні камери, у кухні була така холоднеча, аж сам головний кухар час до часу хукав собі у лапи, щоб їх зігріти, та роботу не припиняв ані на мить. Нині Зимонька, його добра подружка і сусідка, святкує свій день народження. На гостину запросили усю родину — старого Мороза і його сина Морозенка, Північний Вітер обіцяв, що підвезе дорогою тітку Хурделицю і сестер-близнючок Віхолу і Завірюху, а Ожеледиця, що мешкала по той бік вулиці, як завжди, перша примчить!

Білий Ведмідь та сама іменинниця Зимонька довго обирали, які страви подати до столу, щоб гостей здивувати. Врешті, надумали приготувати різного морозива, льодяників, сніжно-білого зефіру, усіляких холодних закусок… Задля гостей Зимонька вийняла з найдальшої шафки прегарні вазочки із тонкої криги, розмальованої квітковими візерунками, — їх колись їй подарував дядько Іній, який теж обіцяв приїхати на гостину (якраз одну з них капосні пінгвіни і розбили!).

Дзелень-дзень-дзень!.. Знову почувся дзенькіт, та цього разу не з кухні, а з коридору. На щастя, ніхто нічого не розбив — то почали сходитися гості, які й дзвонили у маленький крижаний дзвоник.

Зимонька метушилася, допомагаючи родичам вмоститися за столом. Малі офіціанти-пінгвіни бігали, викладаючи останні тарілочки та вазочки із ласощами на святковий стіл, і ніхто за тим шарварком і не помітив, як крізь віконечко знадвору на ті смаколики зазирає замурзане дівчисько у капелюшку, прикрашеному первоцвітом.

Хто не впізнав, то це Відлига, наймолодша сестричка Весни. Зазвичай до Зимоньки у гості вона не заходила, бо надто непривітно її зустрічали Мороз із Морозенком та решта зимової родини. Але сьогодні дівчисько почуло, що у Зимоньки бенкет, та й думає: хоч позазираю, чим смачненьким буде гостити свою родину іменинниця.

Усе б нічого, якби Відлига не побачила на столі солодкі бурульки. Та ні, не ті, що з дахів звисають. Бурульки на столі — то одна зі страв, над якою чаклував Білий Ведмідь, додаючи усього потрошку зі своїх баночок та пакуночків. Колись Відлига уже таке куштувала — було смачно, тож їй страх як закортіло з’їсти бодай дрібку! Але щоб з’їсти, це ж треба у хатку ввійти, а як ти туди ввійдеш, якщо тебе таку замурзану і на поріг не пустять! Де Відлига так встигла забруднитися, вона і сама не знала, та і не дуже на те увагу звертала, адже куди б вона не прийшла, усюди починав танути сніг та крига, капала водиця, а під ногами робилася болотяна кашка.

Відлига взяла у долоньки трохи снігу і потерла брудні щічки. Та де там! Багнюка не те що не відмилася, навпаки, ще гірше стало, адже Відлига розтерла бруд по усьому обличчю. От тепер точно не впустять і ласощами не пригостять!

І тут дівчисько чує: р-рип! То скрипнули двері, що вели знадвору не до вітальні, а до кухні. Відлига туди крізь віконечко глип, а там нікого нема — головний кухар завершив роботу і пішов собі. Тоді вона тихесенько увійшла і почала зазирати по казанках та сковорідках. Та її спіткала невдача — нема ані однісінького смаколика, усе за стіл віднесли!

Відлига тоді сховалася за білюсіньким тюлем зі сніжинок у вітальні і стала спостерігати за гостями. А вони всі разом із іменинницею якраз зібралися кружка, щоб послухати, як співають Віхола і Завірюха. Ті тоненькими голосами виводили: «О-о-о! У-у-у!». Відлига аж захихотіла: «От смішні! Вихваляються, що беруть уроки в якогось відомого оперного співака, а самі співають так, наче вітер у комині гуде!».

Та гості, видно, були іншої думки про співи, бо слухали, роззявивши роти. Тож Відлига вирішила часу не гаяти. Раз-раз — і вона вже біля столу, хапнула омріяні солодкі бурульки і вже би верталася назад, та почула, як зарипіли двері до кухні. От халепа, хтось із кухарів повернувся, а може, і сам Білий Ведмідь, а він як побачить таку бруднулю на кухні — чекай лиха! Тож Відлига довго не думала — шасть під стіл і давай там наминати смаколики.

Та сховок, який знайшло замурзане дівчисько, виявився ненадійним. Стіл, під яким собі так добре вмостилася Відлига, колись зробили Мороз із Морозенком із брили льоду. Від тепла одна ніжка стола розтопилася, він нахилився і…

-Дзелень-дзень-дзень! Дзелень-дзень-дзень! Дзелень-дзень-дзень! Геть усі наїдки та посуд вмить опинилися на підлозі. Зимонька та її гості з переляку та несподіванки аж застигли на місці. І тут бачать — білосніжна скатертина, якою був застелений стіл, ворушиться! Ой леле, що за мара? Аж тут з-під скатертини виборсується щось маленьке, розпатлане і ду-уже брудне.

-Та це ж Відлига! — здогадалася Зимонька. — Навіщо ти там сховалася?

-Я… е-е-е… за бурульками прийшла, — розгублена Відлига від сорому не знала, куди очі подіти і як залагодити свою провину, — вона ж бо гостину зіпсувала.

Та що це? Замість того, щоб насварити дівчисько, гості та іменинниця зайшлися реготом, а потім спакували у кошичок і бурульок, і кульок з морозива, і льодяників та відправили її додому.

«І до весни мені на очі не потрапляй!» — гукнула вслід Відлизі Зимонька.

Замурзане дівчисько, наминаючи смаколики, кивнуло і побрело додому, залишаючи за собою вервечку слідів талого снігу.

Юлія Славінська.

Малюнки Володимира Гармаша.