Видання «Левчик»

dum1
Формат: А4, 32 сторінки
Періодичність: 1 раз на місяць
Передплатний індекс: 60130

Веселі герої — левенятко Левчик, його друзі Вовчик і Лисичка — проведуть маленького читача сторінками цього журналу. Головний «козир» «Левчика» — комікси. Цей популярний у світі жанр мальованих історій в Україні стрімко набирає обертів. Зараз на ринку багато дитячих видань, але саме з українськими коміксами — обмаль. Наша аудиторія — найширша, бо крім власне дітей, «Левчик» зацікавить і дорослих — батьків та бабусів-дідусів малечі. Адже багато дорослих людей теж люблять комікси. У новому журнальчику ви, крім коміксів, знайдете казки, загадки, вірші, кросворди і сканворди, розмальовки, карикатури…

Оформити передплату можна у будь-якому поштовому відділенні України. Придбати журнал можна у роздрібній газетно-журнальній торгівлі.

Про Зозулю і сонячний годинник

казка

«О-о, як я собі добре виспався, навіть голосу Зозулі не чув! Але що це — виглядає, що зараз не ранок, а вже полудень?!» — ще сонний Зайчик, визирнувши зі своєї хатинки, здивовано роззирався довкола. А й справді, сонце уже піднялося ген-ген високо у небі, тож ранок давно минув.

«Дивно, кожного ранку Зозуля починає кувати, і звірята у лісі знають, котра година. Цікаво, що трапилося?» — протираючи лапкою очі, Зайчик вирушив до лісової галявини. Там, на найвищому дереві, жила Зозуля. Це була незвичайна птаха: ще її бабця передала їй годинник і пояснила, як він працює та котру годину показує. Тож Зозуля опанувала цю складну науку і щогодини кувала саме ту кількість разів, яку цифру показували стрілки годинника.

Зайчик вибіг на галявину і аж завмер від здивування — біля дерева, де жила Зозуля, зібралися чи не всі лісові мешканці. Ті звірята і пташки, що полюють вдень, нині, як і Зайчик, не почувши Зозулиного голосу, спали аж до обіду, а ті, що полюють уночі, як-от сови, не знаючи, котра година, так і не лягали спати. Усі вони перепитували одне одного, що ж трапилося, та ніхто нічого не знав. Аж тут з-за густого гілля визирнула Зозуля. Скрушно зітхаючи, вона розповіла, що бабусин годинник зламався, і тепер вона не знає, котра година.

Звірі й птаство зашуміли ще голосніше: «Що ж робити? З діда-прадіда зозулиний рід кував від ранку до ночі, лічачи години, і кожен знав, кому до сну, а кому — прокидатися, а тепер у лісі не буде ладу!».

Ведмежа, не довго думаючи та й не дуже тямлячи у тій справі, запропонувало Зозулі: «Дай-но сюди того годинника — спробую його відремонтувати!». Та щойно складний механізм потрапив йому до лап, незграбний клишоніг надто міцно його вхопив і випадково розчавив. Хрусь — і різні коліщатка та пружинки розлетілися вусібіч. Ведмежа згребло їх докупи і з винуватим виглядом віддало назад те, що залишилося від годинника, його власниці.

«Ой, ой! Що ж ти накоїв!» — Зозуля аж за голову схопилася.

І тут наш Зайчик пригадав, хто іще може допомогти лісовим звірятам.

«Якось, коли я цупив капустину із городу у селі, чув, як кури перемовлялися, що кожного ранку Півник своїм кукуріканням будить усіх рано-рано. Видно, він теж має годинника!» — розповів Зайчик.

«М-м, а я навіть знаю, де той курник», — промовила Лисичка, ласо облизуючись.

«Е ні, Лисуню, навіть не думай того Півника з’їсти! Запроси його до лісу, нехай він замість Зозулі нам за будильника буде!» — гримнув на Лисичку старий поважний Зубр. Втомлені сови, які після нічного полювання так і не лягали спати, на ті його слова схвально закивали головами: «І нам за будильника, але під вечір!».

Лисичка зітхнула і подалася до села. За якусь годину руда повернулася назад із мішком, у якому з усіх сил борсався Півник.

«Лисуню, навіщо ти Півника у мішок запхала? Треба було його чемно запросити», — здивувалися звірята.

«Е-е, я запрошувала… Та Півник чомусь мені не повірив. Може, через те, що колись я його сусіда з’їла», — зізналася Лисичка, розв’язуючи мотузку на мішку.

Щойно вона це зробила, із мішка вистрибнув Півник — пір’я скуйовджене, хвіст розхристаний, а червоний гребінець аж набік збився! Побачивши стільки лісових мешканців, Півник з переляку аж на дерево злетів, та ще й на найвищу гілляку.

«Півнику, не лякайся! У нас до тебе є велике прохання — залишайся жити поміж нас. Ти — птах вчений, у часі тямиш, будеш нас будити зранку, а нічним птахам та звірятам даватимеш знак до сну», — почали просити Півника лісові звірі.

Той, трохи отямившись після мандрівки у мішку на Лисиччиній спині, почав розпитувати, що й до чого, а коли зрозумів, що трапилося, довго про щось перемовлявся із Зозулею. Звірята із нетерпінням чекали під деревом — чим завершиться та бесіда?

Врешті Півник мовив: «Любі звірята та птахи! Я не можу покинути свою господу, все домашнє птаство і свійських тварин. Хто ж їх будитиме зранку? Але ми із Зозулею знайшли на те раду».

Звірі і птаство радісно загули. А тим часом Півник і Зозуля вийшли на галявину і стали мудрувати, креслячи коло, а в ньому — якісь цифри. Врешті, у центрі того кола прикріпили палицю.

«Що це вони роблять?» — здивувалися лісові мешканці.

Півник пояснив: «Це — сонячний годинник. Тепер, щоб знати, котра година, вам не потрібні складні механізми. Тінь від цієї палиці падає на цифри і вказує, який саме час зараз».

А й справді, світило яскраве літнє сонечко, і тінь від палиці вказувала на одну із цифр. Зозуля, глянувши на сонячний годинник, мовила: «Зараз — третя по обіді, отже, ку-ку, ку-ку, ку-ку!».

«О, саме час для обіднього сну!» — радісно мовило Ведмежа і попрямувало до свого лігва.

«Ой, а нам до нічного полювання геть зовсім небагато залишилося! Нумо до відпочинку!» — сови, беззвучно змахнувши крилами, розлетілися до своїх домівок.

«А я іду обідати», — Зубр неквапно попрямував до тієї місцини у лісі, де росте найсмачніша трава. За ним, гарно подякувавши Півнику, розбіглися хто куди і решта звірят. А Зозуля, зібравши малих зозуленят, довго із ними мудрувала біля сонячного годинника, пояснюючи їм, як він працює та котру годину показує.

Юлія Славінська.

Малюнок Іванки Тростянець.