Видання «Левчик»

1
Формат: А4, 32 сторінки
Періодичність: 1 раз на місяць
Передплатний індекс: 60130

Веселі герої — левенятко Левчик, його друзі Вовчик і Лисичка — проведуть маленького читача сторінками цього журналу. Головний «козир» «Левчика» — комікси. Цей популярний у світі жанр мальованих історій в Україні стрімко набирає обертів. Зараз на ринку багато дитячих видань, але саме з українськими коміксами — обмаль. Наша аудиторія — найширша, бо крім власне дітей, «Левчик» зацікавить і дорослих — батьків та бабусів-дідусів малечі. Адже багато дорослих людей теж люблять комікси. У новому журнальчику ви, крім коміксів, знайдете казки, загадки, вірші, кросворди і сканворди, розмальовки, карикатури…

Оформити передплату можна у будь-якому поштовому відділенні України. Придбати журнал можна у роздрібній газетно-журнальній торгівлі.

Казка про соняшник і мураху

казка

Ох, яка важка насінина!" - мураха, що тягнула за собою зернятко соняшника, зупинилася, щоб трохи відпочити. Ще б пак, поряд із крихітною комахою насінина здавалася завбільшки із дім!

«Що, втомилася?» — почула мураха чийсь голос, що долинав згори. Це коник-стрибунець, відомий мандрівник, примостився на листочку і спостерігав, як мураха-трудівниця тягне до мурашника свою знахідку.

«Ох, втомилася! Зате з такої великої насінини матимемо поживи на увесь день», — похвалилася мураха.

Коник-стрибунець стрибнув донизу: «Якось я мандрував, і потрапив до лану, що був засіяний великими жовтогарячими квітами — соняшниками. Їх тому так і називають, що вони із самісінького ранку і до вечора за сонцем повертаються. Восени квіти відцвіли, а в їхніх кошиках виявилося повно насіння. Ти краще посади цю насінинку, і з неї буде стільки урожаю, що вашому брату на всю зиму вистачить!».

Мураха подумала-подумала та й погодилася. Знайшла ямку у ґрунті, закотила туди насінинку, згори землею притрусила, ще й полила крапелькою роси. Попрацювала, втомилася, а проте того вечора довелося повернутися до мурашника із порожніми лапками. Інші мурашки за день притягнули до мурашника хто травинку, хто бадилинку. Вони здивувалися, чому ж це наша мураха увесь день байдикувала — наче, і не схоже на неї. Вона усе й розповіла, як було.

Мурашине товариство здивувалося: «Навіщо ти того коника-стрибунця послухала? Обдурив він тебе! Краще б притягнула ту насінину додому — посмакували б усі гуртом!».

Мураха зітхнула — може, і справді обдурив її коник-стрибунець? Та що зробиш, повертатися за насінинкою пізно — надворі уже темна ніч, ще й злива уперіщила — додала мурахам роботи. Дощовою водою, що лила, як із відра, понищило мурашник, тож вони заходилися його лагодити. За тими клопотами наша мураха і забула про насінину соняшника.

Так минув час, і неподалік від мурашника угору випнулася якась рослина, якої мурахи раніше й не бачили. Височенна! — аж під небо, а коли зацвіла, то розпустила жовтогарячі пелюстки і від самісінького ранку поверталася за сонцем. Дивина, та й годі! І тут наша мураха пригадала, що розповідав їй коник-стрибунець про лан із диво-квітами: «Це ж соняшник!».

Інші мурахи тому не зраділи: «Ну і що з того, що такий велет виріс? Яка з нього користь?».

Наша мураха засмутилася: «Треба вилізти нагору, до самісінької квітки. Може, там уже є повно насіння? Ось тоді всі родичі зрадіють!».

Наша мураха почала підійматися вгору стеблом соняшника, відпочиваючи на листочках. За півдня таки добралася до квітки, уже почала розгортали пелюстки, аж раптом глянула з висоти на обрій — а звідти грозова хмара суне, та така чорна, така велика, що півнеба заступила.

«Рятуйтеся! Зараз злива буде!» — гукнула мурашка родичам, ухопилася за павутинку, наче за мотузку, і зісковзнула донизу.

Мурахи поспішили до мурашника і добре позатуляли всі мурашині вікна-двері: «Ось яка користь може бути від соняшника — мураха-вартовий тепер вчасно попереджатиме про зливу!».

І тут надворі почалося — блискавиця креше, грім гуркотить, дощ ллє! Від такої негоди навіть соняшник схилив голову — якраз над мурашником. Мурахи зраділи: «Гляньте, соняшник нас прикрив від зливи, наче парасолькою!».

А восени із кошика цієї квітки висипалося багато-багато насіння — усім луговим мешканцям на зиму вистачило, а те, що залишилося, наступного року проросло і перетворилось у жовтогарячі диво-квіти.

Юлія Славінська.

Малюнки Володимира Гармаша.