Видання «Левчик»

17
Формат: А4, 32 сторінки
Періодичність: 1 раз на місяць
Передплатний індекс: 60130

Веселі герої — левенятко Левчик, його друзі Вовчик і Лисичка — проведуть маленького читача сторінками цього журналу. Головний «козир» «Левчика» — комікси. Цей популярний у світі жанр мальованих історій в Україні стрімко набирає обертів. Зараз на ринку багато дитячих видань, але саме з українськими коміксами — обмаль. Наша аудиторія — найширша, бо крім власне дітей, «Левчик» зацікавить і дорослих — батьків та бабусів-дідусів малечі. Адже багато дорослих людей теж люблять комікси. У новому журнальчику ви, крім коміксів, знайдете казки, загадки, вірші, кросворди і сканворди, розмальовки, карикатури…

Оформити передплату можна у будь-якому поштовому відділенні України. Придбати журнал можна у роздрібній газетно-журнальній торгівлі.

Лисичка і чарівне зілля

казка

Ледь пережила цю зиму наша Лисичка! З голоду так охляла, що вже ледь лапи тягає.

Весна прийшла, сонечко землю пригріло, пташки повернулися з теплих країв — виспівують… Та Лисичка не тішиться, про одне думає — де б якусь живність роздобути і пишний бенкет влаштувати? Спробувала руда полювати. Та де там! Миша-полівка перед лисячим носом хвостиком махнула і в нірці сховалася, а заєць, бачачи, що Лисичка ледь плентається, відбіг на безпечну відстань і ще й дражнитися став.

Сіла руда, зажурилася. Пішла б у село до курників, та минулого року вона вже там порозкошувала. Після того селяни обійстя добре обгородили, до курників собак приставили охороняти, а на лисячих стежках ще й пастки поставили!

Та недовго сумувала руденька — не дарма ж бо Лисичкою народилася! Хитрунка швидко вигадала, як без зусиль бажане отримати…

Знайшла наша Лисичка у лісі якесь бадилля, склала його у пучечки і вирушила до села. А там якраз — базар. Селяни поз’їжджалися звідусіль, торгують різним крамом. Тут ятки із крупами, тут — із ковбасами, а ген довжелезний ряд із домашньою живністю — телята, поросята, гуси, качки, кури… Як глянула наша Лисичка, аж облизалася! Та задарма ніхто свого краму хитрунці не дасть.

От вона тихцем поцупила з прилавку хустку, замоталася у неї з голови до ніг, щоб не впізнали лісову гостю, й рушила поміж ряди на базарі, примовляючи: «Чарівне зілля! Кому чарівне зілля?».

«А що ж то за зілля таке?» — зацікавилися продавці.

«Ет, шановні пані, і як це ви досі про нього не знаєте? — Лисичка ще більше насунула хустку на очі, щоб не видно було, як вони хитро блищать, і продовжила: — Берете ось такий пучечок, залишаєте у курнику — і за кілька день вашого птаства не злічити!»

Лисичка такого туману напустила селянкам, що вони всі, як одна, захотіли того зілля, а кому пучечків не вистачило, ледь не побилися.

«А що ж ви правите за те чарівне зілля?» — навперебій запитували Лисичку.

«Віддаю ледь не задарма! За один пучечок — курочку чи гусеня».

Повіддавали селянки Лисичці птицю — заледве у мішок вмістилася. Волоче його руда базаром, а сама подумки уже бенкетує: «Курочку — на обід, гусочку — на вечерю, а качку ще й посеред ночі умну!».

Отак собі міркуючи, Лисичка забула, що до лісу ще не дійшла й ну рудим хвостом від радості вимахувати!

«Людоньки! Лисиця! Дивіться, уже щось поцупила!» — здійнявся на базарі галас.

Лисичка вмить зрозуміла — якщо не покине свою важку ношу, їй зараз добре ребра порахують! Кинула мішок та хустку — і лиш її бачили.

На вечерю того дня у Лисички було бадилля, з того, яким вона на базарі торгувала: «Брехати — не ціпом махати, та добра з того не вийде!».

Юлія Славінська.

Малюнки Юлії Ліщенко.