Інтерв’ю

Життєві принципи Тараса Кльофи

«Мій брат помилування у Путіна не проситиме…»

Походив із грипом — полежав із пневмонією…

«Пісня, як і кохання, не має терміну давності»

«Заходжу в Івано-Франківську міську раду, і складається враження, що потрапила у „Мулен Руж“. У секретарок високі ботфорти, яскрава біжутерія, замість зачіски — розпущене волосся»

«Київські колеги казали, що дуже люблять пацієнтів зі Львова, бо ті, ще не встигши порога переступити, вже шукають, як віддячити»

«Нещастя допомогло, щоб українська стала звичною на вулицях Сєвєродонецька»

Кості болять не тільки у старих…

«Тут постійно хтось працює з родини Коцюбинських»

«Львів — одне з перших міст, яке дало гуртові популярність. Ми їздили сюди на гастролі на малолітражці, а інструменти тримали в руках»

«Англійська дитяча лікар-психіатр дивувалася: невже в Україні епідемія шизофренії?»

«Київського митрополита повинен висвячувати Вселенський Патріарх у Константинополі…»

«Політики, як і телебачення, „працюють“ на те, щоб відвернути увагу українців від важливих державних проблем»

«Коли розпочалася війна, я відмовилася від співпраці у російських стрічках, а згодом і у російськомовних проектах, які знімали в Україні»

Синтетичні наркотики для організму — як ядерний вибух

«Якщо держава самоусувається від питання регулювання мови, то віддає його на відкуп політичним спекулянтам і ворогам»

«Наше суспільство чекає не Пророка, не Месію, а порядну людину»

«Книжку про Голодомор почала писати російською, але зрозуміла, що більше писати цією мовою не зможу»

«Можу претендувати на почесне звання «Залізна задниця»

Здорова усмішка… на 28 зубів!