Міст до Криму вже був. Але недовго

1944 року міст через Керченську протоку звели за 150 днів. А впав він уже через 107...


У серпні в окупованому Криму, в Керчі, забили першу палю для майбутнього мосту через Керченську протоку. Про потребу збудувати цей міст Володимир Путін заявив 19 березня 2014-го, одразу після анексії Криму. Генпідрядником стала компанія «Стройгазмонтаж» близького друга Путіна Аркадія Ротенберга. Міст російська влада обіцяє збудувати до кінця 2018-го. 

Орієнтовна ціна - 3,5 млрд. дол. В опозиційних російських медіа пишуть, що будівництво можна було б значно здешевити, якби віддати його китайцям, а так «відкати» і розкрадання в рази збільшують його вартість. Міст через протоку намагалися зводити не раз, але Крим вперто не хотів з’єднуватися з Росією.  

Із Лондона в Делі

Першими, хто хотів будувати міст через Керченську протоку, були... британці. Наприкінці ХІХ ст. вони планували провести пряме залізничне сполучення від столиці Лондона до головного міста-перлини тодішньої Британської імперії — Делі. До 1901-го британці завершили проект залізниці Лондон-Делі. І навіть встигли прокласти по дну Керченської протоки телеграфну лінію, готуючись будувати нову гілку. Але проект відклали, виявився занадто дорогим. У 1903-му вже російські інженери поклали на стіл імператору Миколі ІІ план мосту. Але цар не зацікавився. 

Планували за Сталіна, будували за Гітлера, завершили за Сталіна

У 1930-х з’єднати Тамань і Крим вирішив уже Сталін. Однак добротної сталі, з якої можна було звести залізничний міст, в СРСР тоді бракувало. Ідеї Сталіна ледь не реалізував Гітлер. Окупувавши Крим в 1941-му, 

німці захотіли з’єднати його з Таманью, яку на той час ще утримувала Червона армія. Головний будівельник фюрера Альберт Шпеєр згадав, що до війни СРСР і Рейх були союзниками. Москва замовила тоді в німецьких інженерів креслення для мосту. Тож залишалося завершити почин. У кінці 1941-го радянський десант відбив Керченський півострів у німців, але вже в травні 1942-го Вермахт повернув втрачене. А влітку німці захопили Тамань.

Гітлерівські інженери розробили план, як з’єднати береги Керченської протоки. У Крим доставили необхідні будматеріали. Але після поразки під Сталінградом німці відклали масштабне будівництво. Обмежилися канатною переправою - в невеликих вагонетках з одного берега на інший переправляли продовольство і легку зброю. У січні 1943-го радянські війська вибили німців з Тамані, а в травні 1944-го — з Криму. Відступ німців був таким стрімким, що вони залишили цемент і балки для мосту. І вже 24 квітня 1944-го радянські будівельники вбили першу палю на протилежному від Керчі березі протоки.

Хто поспішає, той мости погані зводить

Із Кремля вимагали звести міст щонайшвидше. Йшла вій­на. Міст був потрібен для перекидання військ на південь України. На будівництво кинули понад 10 тисяч бійців залізничної бригади. Міст завдовжки 4,5 км з’явився дуже швидко. Перший поїзд від станції Крим до станції Кавказ пройшов вже 3 листопада 1944-го. Інженер Дмитро Терюха згадував, що, за традицією, керівники будівництва випробовували міст, перебуваючи під ним.

За планом здали до 27-ї річниці Жовтневої революції. У Кремлі проігнорували попередження будівельників, що загроза дрейфуючих по протоці льодів може стати фактором ризику для опор моста. Азовське море замерзає біля північного узбережжя. Наприкінці зими крижані поля виносить в Чорне море. Інженери недо­оцінили цю загрозу, хоча попередньо вивчали погоду в регіоні за останні 20 років. Бажання здати міст до річниці революції перемогло розум.

Комісія, що приймала міст, рапортувала в Кремль: «Колектив поборов усі труднощі та виконав роботи першої черги за 150 днів, домігшись темпу робіт більше 30 м моста на добу. Якість мосту визнати задовільною».

26 грудня 1944-го, через півтора місяця після прийняття об’єкта, начальник Главмостстрою Микола Холін телеграфував у Кремль: «15 днів триває шторм. Вітер від 7 до 10 балів. Уся інженерна споруда обледеніла. Воду перекидає через міст. Не можемо зняти з берега буксир «Арарат» і плавкран. Б’ємо палі на мості. Вітер збиває людей. Міняємо їх кожні 4 год. Більше не витримують. З води вести роботи неможливо. Хвилі до двох метрів». Але поїзди далі їздили через міст на фронт - на добу до 15 складів. У кожному - до півсотні вагонів.

У лютому 1945-го через Керченську протоку почався льодохід з Азовського моря. Термометр показував 6 градусів морозу, тож лід був досить міцним. У деяких місцях навантаження на опори досягало 270 тонн. Попри це, будівельники продовжували бетонувати несучі конструкції і навіть встигли поставити п’ять льодорізів - замість необхідних 115. Військова авіація бомбила заморожене море, а сапери в кількох місцях підірвали кригу, аби зменшити тиск льоду на опори моста. 

11 лютого через міст поїхав поїзд з Ялти — з Кримської мирної конференції поверталася радянська делегація. А через тиждень крижані поля зруйнували першу опору мосту. За три дні лід зніс 42 зі 115 опор. Міст врятувати не вдалося. Його останки після того, як зійшов лід, розібрали на будівництво інших об’єктів. 

До проекту моста повернулися після війни. Заступник наркома шляхів сполучення Ілля Гоцерідзе поклав на стіл Сталіну новий план будівництва, сказавши: «Йосипе Віссаріоновичу, це буде цар-міст». За легендою, Сталін відповів: «З царем ми розправилися в 1917-му». Після цього про міст забули...