Мільйони «пішли у небеса» через печі крематорію

27 січня 1945 року визволили в’язнів найбільшого нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцімі


Цього ж дня світ вшановує Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту — переслідування і масового знищення євреїв і циган у Німеччині під час Другої світової війни. За час існування концтабору Аушвіц, що на території Польщі, у ньому загинуло від 1,5 до понад 2 мільйонів людей. Жертвами масового знищення євреїв під час Другої світової війни стали 4,5 мільйона дорослих та

1,5 мільйона дітей...

«Гітлер та Сталін вчилися один в одного»

“Табори у світовій історії — не новий приклад, — розповів “ВЗ” кандидат історичних наук, президент фонду «Літопис УПА», науковий співробітник Інституту українознавства імені Крип’якевича НАН України Микола Посівнич. — Кожна цивілізація мала власні засоби для утримання та ліквідації противника. Концентраційні табори існували під час англо-бурської війни 1899-1902 років. Там утримували військовополонених.

Концентраційні табори почали застосовувати і під час Першої світової війни. “Класичний” зразок — табір Талергоф у піщаній долині, поблизу підніжжя Альп. Там утримували близько 14 тисяч в’язнів, з яких понад 2 тисячі загинули. Здебільшого це були галичани та буковинці, яких запідозрили у русофільських симпатіях.

“На конвеєр” цю справу поставили більшовики, які у межах політики Червоного терору у 1917 році створили концентраційні табори, що їх курирувала Всеросійська надзвичайна комісія. Переважно там перебували контрреволюційно налаштовані українці. У 1922 році ці табори начебто ліквідували (закінчилася громадянська війна), та фактично вони продовжили існувати у вигляді виправно-трудових таборів. У 1934 році їх перейменували і створили систему ГУЛАГ (Главное управление лагерей). Примусова рабська праця і виселення у Сибір були обов’язковими “атрибутами” цієї системи.

Щодо побудови таборів та утримання в’язнів, то два серійні вбивці Сталін і Гітлер вчилися один в одного. У СРСР — це етнічні чистки, нищення ворогів, ліквідація класів та опонентів: троцькістів, бухарінців... У нацистській Німеччині — програма з “оздоровлення нації”, яка полягала у винищенні так званих расово неповноцінних людей (євреїв, циган), осіб із нетрадиційною орієнтацією, релігійних меншин... Створювали так звані фабрики смерті. Це Аушвіц, Майданек, Бухенвальд, Треблінка... Люди вмирали від недоїдання, від важкої фізичної праці, від хвороб та експериментів над ними. У таких таборах перебувало до 18 мільйонів людей”.

Ліквідація у німецькому концтаборі мала кілька етапів. Найперше людину ламали морально. Все базувалося на безправ’ї. Безправно арештовували, безправно засаджували, безправно карали... Окрім морального терору, був і фізичний. В’язні втрачали рівновагу духу, намагалися керуватися лише інстинктом самозбереження.

Санітарні і гігієнічні умови у таборах смерті були нелюдськими. Не було каналізації, купалень. Часто в’язні спали на ліжку удвох або утрьох, вкривалися тонкими ковдрами навіть у люті морози. Усіх в’язнів примушували працювати. День починався о четвертій годині ранку (взимку — о п’ятій) та закінчувався о дванадцятій ночі.

Ще одним методом ліквідації в’язнів були експериментальні досліди. “Науковці” досліджували на в’язнях вплив отруйних газів, вакцинували інфекційними недугами, стерилізували жінок і чоловіків...

На території кожного концтабору містилася бодай одна газова камера. У деяких таборах їх було кілька. Їх будували під виглядом лазень. У жертв виникало враження, що йдуть купатися...

Угорський лікар єврейського походження Микола Нішля у своєму спогаді-оповіданні «Я був секційним лікарем у Авшвіц» так описує газову камеру: “При вході видніються на кількох мовах таблиці: “Місце купелі і дезінфекції”. Цей напис заспокоює всіх, і вони без тривоги входять до зали. Там над численними лавками висять пронумеровані гаки. Написи на різних мовах інформують, щоб усі особи роздягнулися до наги, одяг повісили на гаки і запам’ятали їхні номери, щоб при повороті з купелі не було непорозумінь.

Люди з помітним неспокоєм роздягаються, але за наказом речі порядкують і числа запам’ятовують. Військова варта відкриває широкі дубові двері, і ціла громада — майже тритисячна, за наказом, входить до наступної великої зали, ясно освітленої, але зовсім порожньої. І тоді за наказом вартівників двері замикають, а світло гасять. У тій хвилині на подвір’я в’їжджає авто і з нього виходять старшина ССів та санітар, який тримає у руках розпилювачі. Вони одягають на лиця газові маски, відкривають частину даху зали і через нього опускають у залу розпилювачі з отруйним газом. Він вбиває людину за п’ять хвилин.

За допомогою вентиляторів вивітрюють із зали отруйний газ, а вартові у газових масках відкривають двері. Подих зупиняється при вигляді величезної кількості трупів. Отруйний газ починав діяти знизу, тож нещасні карабкалися по плечах сусідів чимраз вище, щоб їх газ не досягнув... Яка жахлива боротьба за продовження життя на кілька хвилин... Опісля прислуга обмивала трупи, витягала золоті зуби і забирала вартісні предмети. Потім небіжчиків перевозили до крематорію. У кожному є по п’ятнадцять печей, отже, денно вони можуть спалити кілька тисяч людей, з яких залишається тільки купа попелу, що його прислуга висипає до річки, віддаленої від табору на кілька кілометрів”.

...Систему нацистських концтаборів засудили під час Нюрнберзького процесу у 1946 році як вияв антилюдяності.

Нацистські табори в Україні

Важливе значення для нацистів мав генеральний план «Ост», у якому були викладені основні засади і напрями «східної політики» Гітлера. Відповідно до цього плану передбачалося знищити або переселити на територію Третього Рейху 31 мільйон жителів західної частини СРСР і Польщі, серед них — 65% українців, 75% білорусів, 80-85% поляків. На «очищених» землях мало поселитися німецьке населення.

Для ізоляції, знищення чи майбутнього використання ув’язнених і полонених нацисти створили розгалужену систему таборів. Люди, ув’язнені за рішенням гестапо, потрапляли до концтаборів без звинувачень і вироків. Місця примусового утримання, підпорядковані Інспекції таборів Німеччини, охороняли війська СС. Тут в’язні працювали в умовах найсуворішого режиму та в ізоляції.

До концентраційних таборів на території України належали концтабір у Львові (Янівський) та Києві (Сирецький), а також “Гросс-Лазарет Славута” на Хмельниччині.

Усі табори стали ланками єдиної системи, в основі якої був сконструйований безупинний конвеєр смерті. У всіх таборах на території окупованої України спостерігалися висока смертність, голод, тортури.

“До Другої світової вій­ни у Львові мешкало близько 110 тисяч євреїв або третина тогочасного населення міста, — розповіла “ВЗ” директор Всеукраїнської єврейської благодійної організації “Хеседа-Ар’є” Адель Діанова. — Опісля залишилося п’ять сотень...”.

Під час німецької окупації гітлерівці створили у Львові найбільший концентраційний табір для євреїв у Західній Україні. У липні 1941 року на території площею близько 3 тисяч квадратних метрів на вулиці Янівській німці відкрили ремонтні майстерні військової техніки. На базі майстерень створили «Табір примусової праці для єврейських робітників». На вході встановили широку браму з написом: “Керівник СС і поліції у дистрикті «Галичина». Львівський табір примусової праці”. Очевидиця подій створення табору Яніна Гешелес так згадувала про те у власній книзі спогадів “Очима дванадцятирічної дівчинки”: «Батько Цесі Колін працював на будівництві бараків по вулиці Янівській.

Якось його не відпустили з роботи і разом з іншими замкнули там. Вони спали в бараках, які будували. Їм наказали зняти нарукавні пов’язки і почепили жовті латки ззаду і спереду. Цеся плакала. Вона щодня носила батькові передачі та перестала відвідувати заняття. А далі почали ловити чоловіків до табору. У таборі було дуже погано. Били нещадно. Табірники виглядали, як живі мерці, ходячі скелети... Перший місяць у таборі був жахливим, адже щодня, повертаючись з роботи, ми заставали дітей і дорослих, котрих поруч із нами розстрілювали поблизу клозету. Вони мусили роздягтися догола, речі рівно скласти купкою. Ті трупи лежали кілька днів, аж поки збереться їх більше, тоді “бригада смерті” їх забирала і палила.

...На плацу стояв великий баняк, і два хлопці ділили черпаком суп. Хто мав протекцію, тому хлопець набирав черпаком гущі і наливав. У супі іноді були дві картоплини, кілька крупин ячменю і плавало листя кольрабі та морква. Стежили із нагаєм, щоб хтось не брав двічі”.