Олександр Ірванець

Кого поставлять на порожній постамент, де стояв Ленін, наші сьогоднішні поводирі?

Здається, лише в Україні і Білорусі мова називається “мова”

Сусідня держава у пошуках себе

Від 1991 року, коли західний кордон СРСР перестав бути на замку, мандрувати до Польщі й назад вже довелося десятки, коли не сотні разів.

У часи епідемій, як-от зараз із коронавірусом, різко зростає загальний інтерес до вірусології і, звісно ж, з'являється купа експертів-інфекціоністів.

Нещодавно на теренах ФБ промайнула жартівлива, проте глибока думка, сформульована приблизно так: “Уявляєте, як воно зараз сценаристам "Кварталу"?

Нещодавно моя київська приятелька розповіла на своїй сторінці ФБ про дискусію з таксистом, який віз її на Оболонь.

Олег Сєнцов, щойно повернувшися з російських катівень, закликав українців не ворогувати, не сваритися поміж собою. Важко не приєднатися до такого заклику, не нагадати собі, що усі ж бо ми – однієї матері-України діти, від Ужгорода до Хутора Михайлівського, і т.д. Єдність потрібна як ніколи, це усвідомлюють, здається, усі: і політики, і чиновники, і рядові громадяни.

І знов моє ниття про дім буття. Отож бо, про мову. Про ту саму, яку на хліб не намажеш

У такі прегарні серпневі дні, коли пишуться ці рядки, можливо, найбільше упродовж року відчувається, як спиняється час. Серпень, оксамитовий сезон, час забуття і розслаблення. Дні ще по-літньому довгі і теплі, хоча сонце вже щоранку сходить на хвилину-дві пізніше, а заходить раніше, проте попереду ще є кілька тижнів тепла і релаксу, а вже з осені..