Передплатити Підтримати

«Мене вразила людська турбота про інших...»

Пасажирка рейсу Львів-Відень розшукує хлопця, який сидів поруч із нею у літаку на місці 15 Е

Олеся Артищук. Фото з соцмереж

«Знайдись, ти мене дуже вразив!». Допис із таким заголовком опублікувала у Фейсбуці Олеся Артищук. Українка попросила про репост, зокрема, львів’ян.

«8 вересня о 5.30 у літаку Львів-Відень мене вразив хлопець, імені якого не знаю, — написала Олеся. — Мені б дуже хотілось віднайти його і познайомитись. І, можливо, колись випити разом кави у Львові. Усі, хто зі мною знайомий, знають, як я можу невпинно розмовляти на різні теми, легко і невимушено, навіть з людиною, яку знаю лише дві хвилини. Чому саме в той день мене заклинило, не знаю. Я шкодую, що годину просиділа поряд з людиною, яка була відкрита для спілкування, а я не промовила і слова… З людиною, яка замість того, щоб бігти на вихід з літака, подбала не лише про себе, а й про інших. Я живу в Афінах, тому перетнутися буде складніше, а ще й зустрівшись у масках, важче впізнати один одного на вулиці. Тож є можливість перевірити теорію шести рукостискань. У мене немає ні імені, ні прізвища людини, яку б мені хотілося знайти. Але я вірю у дива і силу соціальних мереж!».

Журналіст «ВЗ» зателефонувала до Олесі, аби розпитати чим же її так вразив той хлопець з літака?

— Олесю, ваш допис побачила моя знайома волонтерка, колишня львів’янка, яка живе у Португалії. У неї дочка стюардеса. Я його підхопила і перепостила…

— Усі думають, що я закохалася. Це трішки не так (усміхається. — Авт.). Люди у соцмережах пишуть, мовляв, а якщо у нього дружина, діти?! Я летіла зі Львова. Була на емоціях. Проживаю в Афінах і два роки не була в Україні. Не дуже хотілося повертатися до Греції. Хоча там у мене все чудово. Якби не було, коли ти живеш в іншій країні, то бачиш як відрізняється менталітет людей. Відповідно відрізняються люди, їхні вчинки, як поводяться з іншими людьми. Я шкодую, що не поспілкувалася з хорошою людиною. Мені 34 роки, я не знаю, можливо, цьому хлопцеві 19, можливо, 25. Я не шукаю кохання. Просто хочу знайти цю людину, і все. Перший раз, напевно, за десять років, підходить людина і каже: «Доброго ранку, ми з вами разом летимо». А я на диво для себе кажу: «Угу…». Це була не я…

— У вас була ностальгія за Львовом?

— За Україною! Я не зі Львова, я з Волинської області.

— Але насправді нічого дивного у цьому немає. Просто вихована людина.

— Вихована людина у наш час велика рідкість. Подорож тривала приблизно 1 годину 45 хв. Поки туди-сюди, вже виходити треба. Приземляється літак, люди почали підійматися, поспішають діставати валізи… Ще заборонено вставати, але багато хто встає. І цей хлопець мені каже: «У вас є валіза нагорі?». Кажу: «Є». Він запитує: «Вам допомогти її зняти?». Кажу: «Допоможіть». Це було сказано з такою турботою. Потім запитав, чи є у мене ще пакети? Кажу: «Так». Зняв мій пакет. Потім дідусь каже: «У мене там паличка». Він каже: «Зараз зніму». Допоміг дідусю з бабусею. А всі вже стояли біля виходу, їм було байдуже до ближнього… А ця людина так само могла взяти свій рюкзак і стати в чергу на вихід, щоб вибігти з цього літака. Це мене і вразило — турбота про інших. Така поведінка виховується у сім’ї. І це нечасто побачиш, особливо у Греції. У Греції чоловіки, як «мамині синочки», їм ще треба знімати валізи та усім їхнім родичам. Греки — нарциси, вони скажуть: «Ой, у мене спина». У мене був такий хлопець, так говорив, мені валізи за двох доводилося знімати і тягнути…

— А як ви опинилися у Греції. Поїхали на роботу?

— Я у Львові навчалася на юриста. А зараз нарощую вії. Цього також ніхто не розуміє. Я рано почала навчатися і працювати, до 25 років мені юридична справа набридла… Я на той час жила у Києві і була на відпочинку в Греції. Там познайомилась з хлопцем. Ми були два тижні на острові Крит. У нас зав’язалися стосунки. Почали щомісяця їздити одне до одного. Відповідно, після року таких подорожей, постало питання, що далі? Я хочу сім’ю, дітей. Йому тоді було 29. Яка у греків сім’я і діти у такому віці?! І він, щоб мене не втратити, каже: «Давай, ти до мене приїжджай!». Він якраз починав свій бізнес. Тому не міг переїхати в Україну. А я вирішила: поїду, спробую. Таким чином потрапила в Грецію.

— Ви там залишилися, але з хлопцем у вас не склалося?

-Три роки були разом. Ми зараз друзі. Він творча людина, дизайнер. Я більш приземлена, хоча теж творча. Але не настільки (усміхається. — Авт.).

— Я так розумію, що ви скучили за українською щирістю та добротою…

— Так, напевно. Українці набагато світліші люди, відкритіші, більш справжні!

— Які у вас зачіпки, щоб знайти хлопця з літака?

— З зачіпок — тільки місце… До речі, одна дівчинка у коментарях під моїм дописом написала, що теж летіла у цьому літаку. І виклала свій посадковий талон.

— Ваш допис активно перепощують львів’яни…

— Мене це трішки лякає. Якщо я знайду цього хлопця, ім’я повідомляти у соцмережах не буду. Аби не порушувати кордони іншої людини…

Читайте також: Непосидючка, який любив бігати