Передплатити Підтримати

«Вихід американців з Афганістану – це пас Китаю»

Військовий експерт Петро Черник вважає, що це геніальна спецоперація Сполучених Штатів

Фото АР

Президент США Джо Байден вважає, що операція з виведення американських сил з Афганістану була «винятково успішною». (США вийшли з Афганістану якраз напередодні 20-х роковин терактів 11 вересня, які й спричинили американське воєнне втручання в цій азійській державі). «Ми змогли здійснити те, що Америка вирішила зробити десять років тому. Вихід з Афганістану був найкращим рішенням», — підсумовував Джо Байден. Попри те, що думки експертів щодо цього рішення розійшлися і багато хто вважає, що виведення військ — це ганьба для супердержави, військовий експерт Петро Черник цілком згідний з думкою американського президента. Ба більше! Він вважає, що це блискуче геополітичне рішення Сполучених Штатів. Чому? Свої міркування Петро Черник виклав у розмові з «Високим Замком».

— Більшість експертів, коментую­чи виведення американських військ з Афганістану та наслідки, які це спри­чинило у цій країні, кажуть, що це по­разка Америки. Мовляв, наробили тих самих помилок, що свого часу Радян­ський Союз, і тепер ганебно втекли. До речі, російська пропаганда просу­ває саме таку точку зору… Ви дотри­муєтесь кардинально іншої. Поясніть.

— На жаль, живемо у світі нарати­вів російської пропаганди. Така невтіш­на реальність… Дії США — це геніальний геополітичний фінт, який ніхто не міг пе­редбачити. Це джентльменський геопо­літичний пас американців Китаю. Мовляв, хочете бути світовим гегемоном? Спро­буйте впоратися з Афганістаном. 2013 року, коли Сі Цзіньпін (діючий лідер КНР) отримав владу, Китай вирішив стати сві­товим гегемоном. Якщо прочитати його доповідь, а я змусив себе це зробити, то там чітко написано, що до 2050 року Ки­тай має стати світовим геополітичним лі­дером в усіх сенсах: воєнному, еконо­мічному, етнічному, політичному тощо. Підтвердженням цього є дві знакові по­дії, які останніми роками сталися у Ки­таї. Перша — скасування принципу «Одна сім’я — одна дитина». Маючи півтора мі­льярда населення, відмінити цей закон, який діяв з 70-х років минулого століття, це красномовно. Піде приріст населення у геометричній прогресії!

І друга ключова деталь — такого масш­табного комплексного переозброєн­ня, яке зараз переживає китайська ар­мія, їм не снилося з часів Мао Цзедуна, філософія якого була виключно міліта­ристською. Китайці набудували по всій країні так званих міст-привидів на сто-двісті тисяч населення, де ніхто не живе. Для чого? Економісти пояснюють, що та­ким чином спалюються зайві гроші, бо за рівнем ВВП Китай вже обігнав США. На­справді це запасні пункти перебування населення на випадок велетенської ві­йни. Китай до неї готується. Тобто якщо умовний ворог Китаю, наприклад, США, завдав ракетно-бомбового ядерного уда­ру по якомусь великому місту, то всі не за­гинуть, і тих, що вижили, треба буде ку­дись переселити… Якщо подивитися на карту, як китайці будують стратегічні до­роги, де під асфальт кладеться бетон (для проходу важкої техніки), то видно, що до­роги йдуть у напрямку Сибіру… Ці факти свідчать про те, що Китай дозрів до гри за світове лідерство. А світове лідерство — це і відповідальність, це обов’язкове розв’язання складних геополітичних вуз­лів. Афганістан — один з них.

— А чому Афганістан став таким складним вузлом, який ніхто зі світо­вих лідерів не може розв’язати? Де собака заритий?

— Відповідь лежить у самій назві краї­ни. Якщо Афганістан перекласти із сан­скриту, це «земля об’єднаних племен». Вони досі залишилися на рівні родопле­мінних структур у своєму ментальному мисленні. Не пройшли етапів становлен­ня, як європейці: середньовіччя, рене­санс, індустріалізація тощо. І не скоро цей шлях пройдуть. Тому наразі ніхто не зміг їх утримати. Саме утримати, бо є міф, що Афганістан ніхто не зміг завоювати. Та його завойовували за лічені місяці. А як можна втримати людей, які навіть не ма­ють права, зафіксованого на папері? У них все будується на Раді старійшин. Усе на усних переказах. Ці люди не спромож­ні прийняти на цю хвилину той тип цивілі­зації, який є у світі.

Наведу цікавий приклад — В’єтнам. Американці туди зайшли з ідеологічним контекстом, бо В’єтнам вирішив будувати соціалістичну державу, а для американців це було неприйнятним. Там програли. Був болючий синдром поразки у В’єтнамі, але це пішло Америці на користь. Народилося таке політичне явище, як Рейган і рейга­номіка. Саме вони знищили Радянський Союз. Після травми у В’єтнамі зуміли пе­реосмислити, перебудувати внутрішні процеси, зокрема економіку. І вийти на новий рівень. Тому вихід з Афганістану не є поразкою, бо, на відміну від В’єтнаму, американці не ставили за мету побуду­вати там демократію. У них була страте­гічна мета — сильно прорідити лави «Аль-Каєди». Американцям це вдалося. Жодної великої воєнної операції вони там не про­грали. Може, це цинічно прозвучить, але 2,5 тисячі вбитих професійних солда­тів, які розуміють, на що йдуть, за 20 ро­ків — це критично невеликі втрати. А Ра­дянський Союз за десять років лише за офіційними даними втратив 15 тисяч за­гиблими. Знаючи, як радянська система, а тепер Росія, підходить до обліку таких цифр, можемо сміливо множити їх на два чи навіть на три. До речі, коли 1989 року з Афганістану виходили радянські військо­ві, їм плювали у спину, а коли американці виходили, люди чіплялися за шасі літаків. Цей факт вкрай красномовний. Освіче­ні люди не хочуть залишатися і жити при владі Талібану.

— Але багато мирних жителів під­тримують Талібан…

— Бо Афганістан побудований на родо­племінних структурах. Там немає індиві­дуалізму як явища. Усе вирішує рід… До речі, ще 2011 року, коли американці лікві­дували Бен Ладена, президент Обама за­явив, що треба виходити з Афганістану. Але спрацював капіталізм, тобто гроші. Американські корпорації заробляли со­тні мільярдів доларів. Там витратили два трильйони! Є ще одна деталь, яку тре­ба зрозуміти. Американці мають унікаль­ну систему відносин держави й воєнно-промислового комплексу. Це в Україні ВПК здебільшого державний, а там це все приватні фірми. Там немає державно­го сектору економіки для забезпечен­ня державних потреб. Величезні корпо­рації конкурують між собою за бюджетні гроші, щоб виробляти воєнну продукцію. А бізнес любіював і завжди лобіюватиме свої інтереси. Америка — це країна вільних економічних відносин і лобізму. І саме че­рез це вихід з Афганістану загальмувався.

— Експерти також критикують аме­риканців за те, що, виводячи своє вій­сько, вони не прорахували наслідків, а саме, що Талібан так швидко опанує країну…

— Тут я згоден. Не зуміли правильно встановити усі блокпости, не прорахува­ли всіх охочих виїхати, не зуміли налаго­дити логістику. Щодо швидкого насту­пу Талібану, то нагадаю, що США перед виходом підписали з Талібаном офіційні документи про передачу влади у певних провінціях (бо навіть за присутності аме­риканців не всі провінції належали Респу­бліці Афганістан), а провладна армія від­мовилась воювати і втримати те, що мало залишитись за ними. Афганські військо­ві майже ніколи не вступали у бої з талі­бами, все навантаження війни на собі не­сли американці. Тому вони розуміли, що треба знайти формулу, як узгодити пере­дачу влади, і провели переговори з Талі­баном. Унаслідок цих переговорів були підписані документи, що буде узгодже­на збалансована передача влади і частко­ве входження Талібану у владу. Але Талі­бан учинив так, як роблять усі терористи. Щойно американці виконали свою части­ну зобов’язань, ті вирішили свою части­ну зобов’язань не виконувати. І здійснили блискавичний наступ на Кабул.

У розумінні багатьох Талібан — це якісь невідомі люди, якась окрема армія, яка прийшла завойовувати Афганістан. Але це ті самі афганці. А хто такі афганці? Це племена. 50 відсотків пуштуни, 20 відсо­тків — таджики, 10 відсотків — узбеки. І ще понад 20 етносів. У політичному сенсі на­ціонального чинника там немає. Тобто ми — українці, наші сусіди — поляки, угор­ці тощо. Там такого немає. Це племена, які не дійшли до рівня національного усві­домлення. Навіть не дійшли до рівня фе­одальної держави. Причина відсутнос­ті національного усвідомлення, мабуть, у тому, що не було домінуючого етносу, який би збудував свою державу. Ба біль­ше! Ці родоплемінні структури між собою перебувають у нескінченному протибор­стві за ресурси.

— А чому так сталося? Що так за­гальмувало їхній цивілізаційний роз­виток?

— А я задам інше запитання: а чим Аф­ганістан такий усім цікавий, чому за ньо­го борються? Це класична геополітика. Якщо дивитися на карту, то є велетенські Індія і Китай, Гімалайський хребет, який заходить у Пакистан, і невеличкий кори­дор — так званий Шовковий шлях — най­зручніший рух товарів з Європи в Азію, з Азії в Європу. Це велетенська транзит­на зона. І що ще важливо — це наркотики. Це друга територія у світі, після Південної Америки (Колумбія, Венесуела), за кіль­кістю вироблення наркотиків. В Афганіс­тані унікальний клімат, особливо у підгір­ських долинах, де росте опіумний мак. Це мільярди доларів обороту на рік. Ро­доплемінні структури воюють за ці шале­ні гроші. Неможливо поставити біля кож­ного поля озброєного американського солдата. Скасувати такий оборот нарко­тиків може тільки та країна, котра контр­олює цю територію. А вони ще не дозріли до утворення повноцінної держави. При­чому значну частину цих наркотиків спо­живають самі афганці. Це частина їхнього буття, їхньої культури. Ми п’ємо пиво, го­рілку, вино, а вони вживають опіум.

— Такий наркотик з’їдає сіру речо­вину…

— От іще один аргумент, чому цивіліза­ція до них так довго йде.

— Але цивілізація там була. Прига­дуємо фотографії 70-х років, де жінки мають цілком сучасний європейський вигляд, навіть у мініспідницях…

— Британці таки свій цивілізаційний слід залишили, але в 1978 році афганці зробили чергову помилку — вирішили бу­дувати демократичну республіку соціаліс­тичного типу. Туди прийшов Радянський Союз, і все відкотилося назад. Чим відріз­няється підхід Америки і Радянського Со­юзу? Совєти прийшли будувати соціаліс­тичну державу. Американці не прийшли будувати державу за своїми стандарта­ми, вони прийшли вирішувати проблему тероризму. При цьому сказали, що гото­ві показати, як має бути, але державу самі собі будуйте. А тепер цю проблему відда­ють Китаю.

— Але ж Китай не висловлював яки­хось претензій щодо Афганістану?

— Апетит, як відомо, приходить під час їди. Мусульманський екстремізм у талі­банському вигляді мусить мати ворога. Один ворог — американці — пішов. А но­вий ворог потрібен. Тепер найголовніше. У Китаї є прихована проблема уйгурів. Це 12 мільйонів злиденних, принижених, гна­них мусульман. Для Талібану в ідеологіч­ному сенсі це поле для діяльності. Якщо Талібан вийде за межі Афганістану, а це неминуче станеться, то їхні ідеї проник­нуть і у Китай. Це зав’язка Пекіна на цю проблему. Американцям це вдалося.

— Ви вважаєте, що американці це прорахували наперед?

— Так. Туди зброю будуть привозити усі, кому не ліньки. Бо усі гравці усвідомлю­ють: Талібан не почне будувати нормаль­ну державу, нехай і з ісламським змістом. Як, наприклад, Саудівська Аравія, Туреч­чина, ОАЕ чи навіть той самий Пакистан. Вони навіть не дадуть собі ради з еле­ментарними речами, як, наприклад, за­пустити лікарню, каналізацію у Кабулі по­чистити. Усе буде сипатись-падати. Плюс велике розчарування. І куди це море не­вдоволення має вилитись? У таких випад­ках потрібно ворога шукати. І якщо вони зачеплять Китай, то у китайців не буде ви­бору, як самим туди заходити.

Розумні російські експерти усвідом­люють, яка це катастрофа, що американ­ці пішли з Афганістану. Бойовий потенціал Талібану гігантський! Ці бородаті чоловіки б’ються як леви. Офіційно армія Таліба­ну налічує 75 тисяч осіб, армія Республіки Афганістан — 300 тисяч, але вона не захо­тіла воювати з талібами. Цікавий факт. 15 серпня в центрі Кабула 22 афганські спец­назівці, яких за найкращими стандарта­ми готувала Америка, озброєні, повніс­тю екіпіровані, здаються у полон талібам. У ту ж мить, як поклали автомати на зем­лю, були розстріляні… Повертаємося до Росії. Чи може це море вихлюпнутися у бік Узбекистану, Таджикистану, Туркменис­тану і далі? А це зона стратегічних інтере­сів Росії. Якщо туди дійде Талібан, то буде хаос. І тоді Росія не зможе контролювати ці території, зокрема туркменський газ, який можуть перестати добувати. І Китай буде змушений врегульовувати цю ситу­ацію, бо це також енергетично залежна держава, від газу насамперед. А амери­канці знайшли вихід — сланцевий газ, тож інші нехай мордуються собі за той газ. А чи може Талібан дійти до Кавказу, де є за­тихлий Дагестан, нібито упокорена Чеч­ня? Тому Путін даремно тішиться через вихід американських військ… По Росії це може дуже боляче вдарити.

— А для України події в Афгані на плюс чи на мінус?

— Я би радше сказав, які висновки Україна має зробити. Якщо не належимо до прямого військово-політичного союзу, то ми самі. Тому конче треба вступати у НАТО. Ще варіант — прямий воєнний союз зі США. Але… Афганістан має прямий во­єнний союз зі США. Американці зі своєї кишені платили зарплату афганським вій­ськовим. Там давали 15 тисяч доларів ха­бара на посаду командира батальйону, бо зарплата — 5 тисяч доларів. Але, врешті-решт, американці, які за них билися 20 ро­ків, сказали: бийтеся далі самі, робіть що хочете… Головний висновок: ніхто, крім нас самих, за нас битися не буде!

Читайте також: Світ збожеволів. Від талібів рятують котів, а 68 афганцям відріжуть голови