Передплатити Підтримати

А “Сатана” таки справді наганяє жах

У Миколаївській області діє єдиний у світі Музей ракетних військ

Ось вона, «Сатана»! Фото автора

Під час престуру Миколаївською областю одним з пунктів нашої насиченої програми був музей ракетних військ. Я не дуже розуміюся у техніці, але коли почула, що цей музей — єдиний у світі на базі реальної військової частини, мене від цікавості аж розпирало. Як з’ясувалося, у недалекому минулому це був один із найбільш засекречених об’єктів у колишньому Союзі. Які ж то гроші були вкладені! Там не йшлося про тисячі доларів, а мільярди!

Фото автора

Сьогодні в Україні, як відомо, знищені всі ракетні шахти, крім однієї, — саме у Первомайську. Тут розмістився єдиний у країні музей ракетних військ стратегічного призначення, експонати якого ще не так давно наводили жах на найпотужніші держави світу. Творці музею залишили в первісному вигляді підземний командний пункт і одну з ракетних шахт. Коли Радянський Союз розпався, в Україні було 176 міжконтинентальних балістичних ракет. Майже половина з них розташовувалася саме тут. Не дивно, що цікавість до нього не зменшується вже багато років, причому не лише місцевих жителів — з Миколаївщини та Кіровоградщини, адже територія музею саме на кордоні цих двох областей. Тепер сюди приїжджають туристи з усього світу: Австралії, Іспанії, Польщі, Англії, США, та й навіть Саудівської Аравії.

Гідами виступають колишні військові, які проходили службу безпосередньо у командних пунктах на глибині 45 метрів. Тут тепер розповідають в деталях все, про що раніше говорити було категорично заборонено.

Про таку потужну зброю, як бойові ракети, людство дізналося у XIX сторіччі. А вже у другій половині XX вони стали стратегічною зброєю. Дві супердержави того часу — США і СРСР почали змагатися в розробці стратегічних ракетних систем. І якщо основу стратегічних сил американців становили ракети, розміщені на підводних човнах, і бомбардувальники, то головним козирем СРСР були міжконтинентальні ракети наземного базування. І радянські конструктори досягли в цьому неабияких успіхів. Науковці розробили, випробували і прийняли на озброєння десятки різних типів ракет, якими були оснащені кілька армій військ стратегічного призначення. Одна така була і на території України. До її складу входила і 46 ракетна дивізія, яка дислокувалася в районі міста Первомайська на Миколаївщині.

Наш туристичний бус їхав до цього музею доволі довго. Спочатку такими-сякими миколаївськими дорогами, а коли звернули з траси, то, здавалося, ґрунтово-щебнева дорога не закінчиться ніколи. За вікном — плюс 37 градусів, курява «з головою» накривала автобус, Та коли ми зайшли на територію, усі «дорожні негаразди» вмить розвіялися — перед нами стояли експонати у натуральну величину. Приблизно такі я досі могла побачити тільки у фільмах. Серед поржавілих машин та ракет здається, що потрапляєш в інший світ, про який я досі навіть не здогадувалася.

За совєтів потрапити на цю суперсекретну базу було неможливо. Усюди — сейсмодатчики, система радіопроменевого стеження, електросітка й мінне поле.

До речі, всю цю інфраструктуру підтримують у робочому стані колишні офіцери, які несли бойове чергування на зазначеному ракетному комплексі. Один з них — наш гід Олександр Сущенко. Зрозуміло, що цей офіцер тут знає не лише кожен вхід і вихід, а й кожну кнопку, бо ж і сам не раз заступав на чергування.

Олександр Сущенко. Фото автора

Звісно, у музеї найбільший інтерес викликають зразки ракетної техніки. Одним із найцікавіших пунктів є найпотужніша у світі міжконтинентальна балістична ракета РС-20 В «Воєвода» (за класифікацією НАТО — SS-18 Satanа). Вона створена у 70-х роках минулого століття. Ця ракета здатна доставити десять ядерних боєголовок з індивідуальним наведенням потужністю 750 Кт кожна на відстань в 15 тисяч кілометрів. Її готовність до запуску становить лише 62 секунди. Без перебільшення, «Сатана» — це справді те, чим її називають, ракета, яка важить 211 тонн, сягає у довжину 34 метри, її діаметр 3 метри, має 10 бойових блоків і вражає цілі в радіусі 300 км. Зрозуміло, що у музеї стоїть її навчальна модель.

Ось тут була захована ракета, яка могла б вилетіти за лічені секунди. Фото автора

Мабуть, не варто розповідати про усі ракети, представлені у цьому музеї, бо все, як кажуть, треба бачити на власні очі. Але про командний пункт з пусковою установкою, де була «ця сама червона кнопка» розкажу. Хоча ця пускова кнопка тільки в народі називалася червоною. Насправді поруч зі звичайними сірими кнопками є чорна і жовта. А під ними — пломба! От під цією пломбою і була захована та страшна кнопка «Произвести пуск». Але щоб до неї доступитися, треба було пройти стільки пунктів перешкод, як у казці про Кощія Безсмертного, коли відважний герой шукав голку у яйці.

Ось чорна і жовта кнопка, під якими була кнопка «Пуск». Фото автора

До КП можна дістатися по 150-метровій підземній потерні (підземній галереї), що прокладена на глибині трьох метрів. Конструкція — це металевий дванадцатирівневий контейнер висотою 33 м, діаметром 3,3 м і вагою у 125 тонн. Він підвішений за допомогою системи амортизації в шахті, яка має глибину 45 метрів.

Кожен рівень — це кімната круглої форми, в якій встановлена апаратура і обладнання. У нульовому відсіку, який стоїть поза контейнером, є система електропостачання. А внизу розташовувалося ще 12 поверхів. Усі вони були начинені різними механізмами, системами і апаратурою. Два нижніх займали командний пункт із бойовими постами, пультами дистанційного керування і апаратурою зв'язку.

Бойова обслуга у складі двох осіб постійно несла вахту в 11-му відсіку на 30-метровій глибині упродовж 6 годин почергово. Для їх доставки до місця бойового чергування використовували вантажно-пасажирський ліфт. Командний пункт міг надійно функціонувати в різних умовах, зокрема і в автономному режимі протягом 45 діб. За словами Олександра Сущенка, спуск цим ліфтом донизу найбільш популярна частина екскурсії. Якщо згори дивитися вниз, то шахта виглядає бездонною. Разом з військовим гідом ми мали таку можливість опинитися на 45 метрів під землею у крихітному ліфті. Страшно? Не те слово! До речі, спуск у модуль коштує 300 гривень з особи. Хоча сам квиток — 150 гривень. Можливо, хтось скаже — дорого. Але, повірте, щоб усе це побачити, і найголовніше, те місце, де сиділа людина, яка одним натиском кнопки могла знищити Нью-Йорк, до прикладу, чи Лондон, цього вартує.

Вразила і розповідь гіда про техніку безпеки. Просто так взяти і бахнути по капіталістах було неможливо — справжніх «ядерних кнопок», без активації яких пуск ракет був просто неможливим (було лише три таких), і їх мали перші особи держави — президент (Генсек), начальник Генштабу і головнокомандувач РНБО. Навіть не у міністр оборони. Усією цією системою керували безпосередньо з Москви.

Та, попри все, передати враження від цього місця словами нереально. Як відчуваєш усіма судинами у голові, наскільки тут вищий тиск — яке тут затхле і холодне повітря, могильна тиша, окрім наших власних голосів, запах металу і повна відсутність запахів життя.

Поки ми чекали у черзі, коли усі туристи піднімуться ліфтом, вже підійшла інша група. Це були канадські військові з перекладачем. Як з’ясувалося, вони спеціально приїхали у цей музей.

Скільки б я не розповідала про експонати цього направду унікального музею, щоб сповна їх оцінити, треба тут побувати.

Редакція газети «Високий Замок» дякує Миколаївській ОДА за організацію цікавої подорожі.

Читайте також: «Привчаємо ліцеїстів до стандартів НАТО»