Передплатити Підтримати

«Пам’ятаю, щось п’ємо… І все. Провал пам’яті»

Двом підприємцям, які присіли у центрі міста на лавку, невідомі щось підлили у коньяк. Пограбували їх та оформили онлайн-кредити

Правозахисник показує журналісту «ВЗ» сквер, де сталося пограбування. Фото автора

Це був кінець робочого тижня. Двоє товаришів близько десятої вечора зайшли у кафе в центрі Львова. Машину припаркували неподалік. У той вечір якраз транслювали по телевізору футбольний матч Бельгія-Італія. У кафе повечеряли, випили пива. Обоє не є футбольними вболівальниками, тож за перебігом матчу не спостерігали. Говорили про своє… Коли вийшли з кафе, вирішили ще прогулятися нічним Львовом. Підійшли до скверу з фонтаном, що навпроти готелю «Львів». Присіли на лавку… Далі нічого не пам’ятають.

Ярослава, якому 34 роки, побили так, що отямився лише на ранок у лікарні швидкої допомоги. 27-річ­ного Юрія, який спав на лавці у сквері, розбудив вночі… безпритульний. Доку­менти, телефони та банківські картки у чоловіків зникли… А згодом обоє дізна­лися, що на їхні персональні дані невідо­мі оформили онлайн-кредитів — на суму понад 150 тисяч гривень!

Журналістка «ВЗ» поспілкувала­ся з потерпілими та головою правлін­ня Українського офісу захисту даних правозахисником Богданом Хаусто­вим, до якого чоловіки звернулися по допомогу.

Обличчя Ярослава у синцях. Він поміт­но схвильований.

— Я директор фірми, — каже Ярослав. — Це був кінець тижня. Тож я вирішив зу­стрітись з товаришем. У кафе ми сиді­ли доти, поки нам не повідомили, що за­клад закривають. Ми йшли центром, біля ресторану «Маестро», у скверику, присі­ли на лавку… Що відбувалось далі — не пам’ятаю. Отямився у лікарні — з відкри­тим переломом носа, розірваною губою, з забоями голови. Не пам’ятаю, як їхав у «швидкій»… Через травми я тиждень їв через трубочку. Їжу не міг пережовувати.

— Я почав шукати свої речі, — веде далі Ярослав. — У мене зник телефон, банків­ська картка, «айкос» для паління. Ліка­рі сказали, що мене привезли до лікар­ні без речей (у лікарні відбулась перша розмова чоловіка з поліцією. — Авт.). Взяв у когось в палаті телефон, пере­дзвонив рідним. Вони по мене приїха­ли. З лікарні я поїхав додому, переодяг­нувся, бо всі речі були залиті кров’ю. О шостій ранку відкрив комп’ютер, поба­чив, що на мене «пішли» мікропозики, яких я не брав. Я одразу заблокував бан­ківську картку, заблокував мобільний но­мер, яким могли скористатися шахраї. У мене кістка стирчала з носа, тож довело­ся повернутися у лікарню. Лікарі зробили рентген, обробили рани і сказали їхати в обласну лікарню зашивати ніс! Я поїхав не в обласну лікарню, а у Личаківсько-Галицький відділ поліції. Написав заяву. Дав свідчення. Виїжджав з працівниками поліції на місце події.

Юрій розповідає, що сталося з ним. Пам’ятає він значно більше.

— Ми сіли на лавку і сиділи орієнтовно хвилин сорок. Говорили-балакали… Біля нас стали двоє молодиків. Не пригадую, як між нами зав’язалася розмова…

— Як виглядали ці молодики? — за­питую.

— Їм на вигляд по 20−25 років. Один присів, інший стояв. Запропонували ви­пити коньяку. Я ще запитав, звідки вони? Сказали, що з Тернополя. На запитання, що вони тут роблять, відповіли дослівно: «На курви приїхали, але щось пока нічо­го не получилося». Ще один із них у гру­бій формі сказав: «Я хочу ср… ти!». Після цієї фрази кудись побіг. Коли повернув­ся, з чорного рюкзака дістав пляшку. Пам’ятаю момент, що ми щось п’ємо. Здається, з пластикових стаканчиків. І все. Провал пам’яті.

— Що далі було?

— Просинаюся на протилежній лавці. Мене розбудив безпритульний. Це була ще ніч, але котра година, не можу сказа­ти.

— Як почувалися?

— Мене дуже нудило… Я пішов до ма­шини. У кишенях не було нічого, лише в сорочці у кишеньці були ключі від авто. Ярка не було…

— У машині я ліг спати, — згадує Юрій. — Коли вже світало, я прокинувся й вирі­шив повернутися до лавки, де ми з Яр­ком сиділи. На той момент я навіть по­думати не міг, наскільки все серйозно (у Юрія вкрали телефони, гаманець з до­кументами та банківськими картками. — Авт.). Коли я переходив біля Оперно­го театру дорогу, на переході до мене звернувся безпритульний: «Я ж тебе на лавці розбудив». Я йому кажу: «Ходіть, покажете мені, на якій лавці, бо нічо­го не пам’ятаю». Він пішов зі мною, ска­зав, на якій лавці я сидів. Запитую: «Ти в мене якісь речі брав?!». Відповідає: «Я в тебе нічого не брав. Але ти спав, тебе міг будь-хто обікрасти». Я звернувся до людей, аби допомогли мені передзво­нити на мій мобільний. Йшла компанія з трьох хлопців, і один з них таки дав мені свій телефон передзвонити. Коли я на­брав номер, чую, що хтось підняв трубку. Я запитую, звідки у нього мій телефон? Чоловічий голос відповідає: «Я знай­шов!». Почав затинатися, коли я запи­тав, де саме він знайшов телефон. «Біля „Маестро“ знайшов!» — відповів. Я прошу його, аби він віддав телефон. «Добре, — каже. — Я в області по роботі. Зможу від­дати вам телефон о 16−17-й годині». Ду­мав, так і буде. Передзвонив на інший свій номер. Гудки йшли, але ніхто слухав­ки не піднімав. Подумав, що той телефон загубив.

Юрій намагається відтворити нічні по­дії.

— Я приїхав додому орієнтовно о вось­мій ранку. Намагався додзвонитися до Ярослава, його телефон був відключений (Ярослав вже заблокував свій мобільний через оператора. — Авт.). Я ліг спати. Коли прокинувся, знову почав дзвонити на свій мобільний, але вже ніхто слухавки не брав. Пізніше зрозумів: мене переко­нали, що телефон віддадуть, аби не ро­бив ніяких дій. Злодії відтягували час. На телефоні було також багато конфіденцій­ної інформації, якою можна було скорис­татися. Ці події трапилися з п’ятниці на суботу. У вихідні я відсипався.

У понеділок Юрій знайшов новий кон­такт Ярослава через спільних знайомих. Чоловіки почали обговорювати те, що сталося. Юрій теж поїхав до відділу полі­ції і написав заяву. Ярослав розповів, що кримінальне провадження уже відкрито.

Запитую Богдана Хаустова, що він думає про усі ці події? Чи могли потер­пілих взяти «на приціл» до того, як вони сіли на ту лавку біля фонтана? Можливо, хтось побачив, що у гаманці у них є доку­менти та банківські картки?

— Схоже на те, що це було спонтанне пограбування, — каже пан Хаустов. — Зло­вмисники побачили більш-менш при­стойно одягнених людей напідпитку. Від­повідно, з тих людей щось можна взяти. Якщо людина погодилась випити якусь сильнодіючу речовину, наркотик або той же клофелін, значить, злочинна схема спрацювала.

— Це не поодинокий випадок, — веде далі експерт. — З'ясувалося, що за кіль­ка годин до того, як пограбували під­приємців, у Львові було ще одне подібне пограбування (слідчі встановлюють об­ставини). До мене також звернувся по­терпілий з Одеси, з яким за тиждень до подій у Львові сталося те саме. Хлопець запропонував випити за знайомство, за­пропонував сигарету. Людина прокида­ється за 500 метрів від місця події. Також з’являється безхатченко, який опиняєть­ся біля чоловіка і щось йому розповідає…

— Можна припустити, що діяла ор­ганізована банда. Але як їм вдалося так швидко набрати кредитів?

— По-перше, банківські картки були прив’язані до номера телефону. На смартфоні були встановлені усі додатки, зокрема «Дія». Скоріш за все, було здій­снено запит до фінансових компаній че­рез систему Bank ID Нацбанку. Це дозво­ляє дуже швидко, через будь-який банк, підігнати персональні дані. Зробити за­пити і за кілька хвилин взяти кредит. На­разі знаємо про одинадцять кредитів у дев’ятьох компаніях. Але відбувалися якісь дуже цікаві дії. Почали «заходити» на картку незрозумілі гроші. Швидше за все, злочинці відпрацювали документи іншого потерпілого і переказували кредитні гро­ші на картки Юрія та Ярослава. У багатьох мікрофінансових організаціях, які нада­ють онлайн-кредити, є така вразливість — неналежно перевіряється, кому йдуть гроші. Документи оформляють на ім’я од­нієї людини, а гроші надходять на рахун­ки іншої. Оскільки картки були у прямому доступі, з прямим контактом, вони роби­ли все, що їм заманеться.

— На яку суму вони взяли кредитів?

— Загалом на суму близько 150 тисяч грн. Проводиться досудове врегулюван­ня спору з кредитними компаніями — з проханням долучитися до кримінального провадження та допомогти слідству.

— Чи змогли вони зняти гроші з бан­ківських карток?

— За кілька годин було здійснено де­сятки операцій. Через кілька годин піс­ля подій у сквері вони оформили послу­гу «Оплата частинами» на «айфон» за 19 тисяч грн! Сплатили з рахунку потерпі­лого перший внесок і пішли у «Фокстрот» по телефон.

— Тобто теоретично один зі зло­вмисників може бути схожим на од­ного з потерпілих? Або вони перекле­їли фото у паспорті…

— Є така річ, як недбалість. Коли пра­цівник не вдивляється в документ (у цьому випадку маска злодіям на руку. — Авт.).

P. S. Якщо ви стали жертвою подібно­го злочину чи були свідком описаних по­дій, звертайтеся до поліції.

Читайте також: 25-річний хлопець влаштував стрілянину у центрі Львова