Передплатити Підтримати

“Не знати, чи Путін щось зрозумів із попереджень Байдена...”

На зустрічі президентів США і Росії у Женеві зачіпали й українське питання. Позиції сторін кардинально відрізнялися

Путін і Байден на людях були дружелюбними. А на переговорах, кажуть експерти, між ними “іскрило”. Фото з відкритих джерел

Перша зустріч президента США Джо Байдена і його російського візаві Путіна, на яку було стільки сподівань, зокрема в Україні, до кінця не розвіяла туману невизначеності, яким були оповиті стосунки керівників цих держав за останні півроку.

Напередодні цієї зустрічі звучало багато радикальних прогнозів. Джерела в адміністрації США стверджували, що Байден поставить Путіна на місце. Прямим тестом скаже, що не буде церемонитися з ним, якщо той і надалі проводитиме агресивну імперську політику, включаючи тиск економічними інструментами, зазіхання на чужі території, втручання у внутрішні справи інших держав, зневажання демократичних правил. Та, судячи з обережних висловлювань сторін після цього рандеву, переконати когось у чомусь не вдалося, кожен із лідерів залишився при своїй думці. Прогресу не сталося. Якщо не брати до уваги символічний поступ: домовилися повернути у Москву і Вашингтон раніше відкликаних послів…

Протокольні служби анонсували, що переговори Байдена і Путіна триватимуть 5−6 годин. Насправді ж завершилися за дві з половиною. Показовий і той факт, що не було спільної пресконференції, як буває, коли сторони досягли взаєморозуміння. Це може означати, що президенти виклали один одному «домашні заготовки», але не знайшли компромісу щодо піднятих тем, не узгодили стратегічних домовленостей, тож хвалитися перед пресою не було чим.

Судячи з відповідей журналістам, Байден сказав Путіну, що його адміністрація має «непорушну прихильність» до державного суверенітету і територіальної цілісності України. Однак, зі слів Путіна, президент США наразився на звинувачення у підтримці Штатами «державного перевороту» у Києві, мовляв, цей «путч» спричинив подальші події у Криму і на Донбасі. Путін зневажливо висловився про спробу Києва обновити Мінські угоди, відкинув нові українські ініціативи з врегулювання ситуації на Донбасі (в їх основі найперше безпековий момент— виведення російських військ і встановлення українського контролю над своїм кордоном). Дав зрозуміти, що пріоритетом для Кремля є політичні поступки Києва (внесення змін в українську Конституцію про особливий статус Донбасу і проведення місцевих виборів у «ДНР» і «ЛНР»). А ще президент РФ натякнув, що українське питання, зокрема, про взаємини Києва з НАТО, він із Байденом обговорювали побіжно, «мазком», ніби між іншим — хоча у щирість цих слів не віриться…

Аналітики кажуть (про це висловився і Байден), що про результат переговорів можна буде судити за якихось півроку — коли Путін зробить (або не зробить) якісь конструктивні дії. Їх чекають і в «українському» питанні.

Коментар для «ВЗ»

Ганна Гопко, народний депутат у парламенті восьмого скликання, ексголова комітету Верховної Ради у закордонних справах

Висновки щодо зустрічі Байдена з Путіним робити поки що рано. Ми будемо дивитися, які конкретні кроки зробить російський президент. Байден чітко зазначив, що у США є важелі впливу, і коли їх треба буде застосувати, це зроблять. Це не було погрозою. Це було демонстрацією того, що в адміністрації США є «важка артилерія» проти путінського режиму. Європейське турне американського лідера показало, що Байден оперує не просто гаслами на кшталт «Америка повертається!», а що він заручився підтримкою країн «Великої сімки», Євросоюзу, НАТО.

У цій геополітичній розкладці дуже важливим є сигнал, який Байден надіслав Путіну: подивися на сусідній Китай, який межує з твоєю країною, на ті кроки, які робить Пекін, на його експансію на африканському, європейському континентах. І на те, що на території Росії відбувається китайське поглинання, проникнення у різні її сфери — політичні, економічні, військові. Що у такій китайській активності загроза не тільки для Заходу, а й для Росії.

Щодо українських питань. Ми поки що нічого не почули щодо «Північного потоку-2». Це питання для нас вкрай важливе. Багато американських політиків з обох партійних таборів наполягають на тому, щоб зупинити цей газогін. Їхня позиція підсилена вимогою Польщі, країн Балтії, зрештою — України. Тому хочеться ясності.

У питанні Мінських угод Путіну не вдалося нав’язати свою логіку їх імплементації. Байден сказав, що у нього інше бачення. Та й усі наші європейські партнери під час турне американського президента визнали, що Росія є стороною конфлікту. Це означає, що будь-яка спроба Кремля посадити Україну за стіл перемовин із путінськими найманцями, і тим самим легітимізувати їх - не вдасться. Путін це теж повинен усвідомити. У США є санкційні важелі, які вони у повній мірі ще не застосовували, і вони могли би бути загрозливими для російської економіки.

Думаю, Путін розуміє, в якій ситуації опинився. Його авторитарні зміни до російської конституції з метою увічнення себе у владі не вирішують проблеми падіння російської економіки, соціальних протестів (як от у Калмикії, Якутії, інших регіонах). Через це у різних «вежах» Кремля іде величезна боротьба…

Дуже сподіваюся, що американці не повторять помилок часів Обами, коли із США звучали декларації про «перезавантаження», через що постраждали Грузія, Україна. Ці хибні ідеї про «перезавантаження відносин і Росією» мали величезні негативні наслідки для демократії загалом. Бо з того часу простір авторитарних режимів розширився — візьмемо для прикладу Білорусь…

Звісно, для Америки її інтереси — понад усе, вона прагматично підходять до цього питання… Байден сказав Путіну про 16 кібератак на американські нафтові компанії. І попередив Москву, що надалі безкарно це не минеться.

Не знаю, чи Путін щось зрозумів із цих та інших попереджень. Чи він і надалі у своєму стилі займатиметься геополітичним «розводняком», як робить це 23 роки. Сподіваюся: якщо з боку російського президента не буде конструктивних рішень, Америка застосує всі інструменти «дотискання» Путіна — із використанням потужніших санкцій та ізоляції.