Передплатити Підтримати

Комуністи викрали з церкви великий діамант

Аби знайти скарб, били стіни та мало не розібрали стелю...

Надія Свищевська. Фото автора

У селі Кураш Дубровицького району Рівненщини красується старовинна церква Преображення Господнього. Свого часу її обдаровували відомі люди краю. Зокрема, великий діамант у храм зі своєї скарбниці пожертвувала місцева багатійка… Про те, куди він подівся, старожили згадують зі сумом.

Кураські гори, що розкинулися побли­зу, облюбували ченці ще в часи зароджен­ня у Київській Русі християнства. Край був свідком набігів турків і татар, довший час господарювали у ньому поляки. Зокре­ма, Ядвіга Кашевська побудувала на бе­резі річки Горинь великий маєток і приїж­джала сюди на все літо. Про це та багато іншого з історії своєї малої батьківщини розповідає вчителька й краєзнавиця На­дія Свищевська.

— У селі любили пани відпочивати, «ку­ражити». А побудував нашу церкву князь Юрій Гольшанський — десь наприкінці 15-го — на початку 16-го століття. На знак вдячності Господу за те, що його родина врятувалася від ворожих набігів, — розпо­відає Надія Михайлівна.

У церкві зберігалося чимало старо­винних писаних ікон, які дійшли фактично до наших днів. Серед реліквій був і доро­гоцінний камінь, подарований місцевою польською пані.

— Камінь був величиною з яйце. Ал­маз, здається, — розповідає сільський го­лова Соломіївської сільської ради Степан Буткевич. — Він був прозорий-прозорий, оздоблений як підвіска, і зберігався у ві­втарі.

— 1961 року храм Преображення Гос­поднього зняли з реєстрації, — перепові­дає сумні сторінки минувшини Надія Сви­щевська. — Тоді ж комуністи знищили й унікальні пам’ятки. Односельці були оче­видцями, як партійці оскверняли церк­ву, як з гучним стогоном падав скинутий із дзвіниці дзвін, як довгими жердинами зривали зі стін давні ікони. Чинили наругу над святинею і реготали: «Ми весь світ об­летіли і ніде Бога не зустріли».

Трохи пізніше прибув й один із секре­тарів обкому партії. І за багатьох свід­ків, зокрема церковного старости, членів «двадцятки» та інших жителів села, почав з ломиком у руках шукати церковні скар­би. Бив по стінах та стелі, виламував до­шки, а тоді увійшов за вівтар. Нишпорив недовго — у шухляді знайшов згорток, перев’язаний нитками, а всередині — ді­амант.

— Він розгорнув пакунок — і сяйнув ко­штовний камінь, — каже Надія Михайлівна. — Чиновник миттєво поклав його до ки­шені. Староста спробував протестувати, що перед громадою треба відзвітувати! Але партієць цинічно відповів: «Приїдете в Рівне, я вам документ з печаткою дам, що цінності вилучив». Але все це були лише слова. Де далі опинився камінь, ніхто не знає…