Передплатити Підтримати
  • You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • «Головним моїм «університетом» була електричка. Саме там я наслухалася і галицького колориту, і цікавих історій, і обмовлянь сусідів»

«Головним моїм «університетом» була електричка. Саме там я наслухалася і галицького колориту, і цікавих історій, і обмовлянь сусідів»

Ексклюзивне інтерв’ю з відомою українською ґаздинею Бабою Нюсею

Фото з альбому Вікторії Ільчук.

Чули, як 82-річна Баба Нюся розповідає про свою ліниву внучку Сніжану, яка би тільки спала до обіду, нічого не хоче робити, навіть заміж не поспішає? А про те, як Баба Нюся поспішає вікна перед Великоднем помити, щоб часом сусідка Стефка її не випередила, бо що люди скажуть? Тільки не поду­майте, що ці смішні сюжети з життя старої української ґаздині записує 82-річна Баба Нюся. В її ролі виступає 28-річна блогерка Вікторія Ільчук із прильвівського села Оброшино. Як у житті Вікторії з’явилася Баба Нюся, звідки черпає сюжети, Вікторія Ільчук розповіла журналістці «ВЗ».

— Вікторіє, як народилася Баба Нюся?

— Ще чотири роки тому я зні­мала відео для друзів, оскільки не планувала бути блогеркою. І навіть мріяти не могла, що Баба Нюся стане популярною. Прига­дую, в якійсь програмі в Інтерне­ті знайшла маску старшої жінки. Оскільки я завжди любила дру­зям розповідати смішні історії, то вирішила у когось перевті­литися. Почала використовува­ти цю маску. Ми з друзями ство­рили у Вайбері групу, я скидала туди ось такі жартівливі оповід­ки. Хтось із друзів мені порадив закинути одне з таких відео в Ін­стаграм, щоб люди подивили­ся, бо є з чого посміятися. Я так і зробила. Невідомі люди поча­ли коментувати, лайкати ці ві­део. Мене це окрилило (смієть­ся. — Г. Я.).

— А яке відео стало найпер­шим?

— Де Баба Нюся розповіда­ла, що сусідські діти такі неви­ховані, що годі вже то витрима­ти. Хвалила себе, казала, що в її часи дитинства таких «дітисок» не було. Але тоді у мене маска не була досконала. То вже тепер дехто насправді думає, що це не я, а справді старенька бабу­ся розповідає… Хоча тоді, на по­чатках, я не особливо старалася перевтілитися. Для мене осно­вним було донести те, що би хо­тіла сказати молоді ось ця стар­ша жінка.

— Ваша Баба Нюся — про­тотип однієї особи?

— Ні. Це збірний образ. У моїх перших відео Баба Нюся була страшенно вредна, але згодом відчула, що у ній має бути тро­хи більше позитиву. Я вигадала їй сім’ю, щоб вона не була са­мотня. Вона вчить молодь, як то треба жити, вона у мене жінка з характером! Але нічого дурного не навчить.

— Як довго наносите грим, щоб з 28-річної молодички перетворитися на 82-річну бабусю?

— А це не грим. Завдяки су­часним технологіям усе ро­биться набагато простіше. Є відповідна програма, завдя­ки якій можна перетворити­ся і на бабусю, і голос зміни­ти… Це така маска в Інтернеті, яка старить обличчя. Єдине, що роблю, забираю волосся у хвіст, одягаю хустину чи шалик і вмикаю відповідну програму, яка мене перетворює на Бабу Нюсю.

— Баба Нюся розмовляє діалектом. Де ви цього на­вчилися?

— Живу поблизу Львова, в Об­рошині. У нашій родині вже так не спілкуються, але ж люди у селі не завжди розмовляють лі­тературною мовою… (сміється. — Г. Я.). Тому нічого не вигадую, бо живу у такому середовищі, де досі панує діалект.

— Як сприймає вашу герої­ню ваша рідна бабуся?

— Моя бабуся спочатку не по­вірила, що це я, коли їй показа­ла відео. Каже: «Файна та жінка. Така смішна». Кажу: «Бабо, та то я». Не вірила довго, поки не по­казала і не розповіла їй, як я це роблю. Здивувалася, каже:"О, то ти — артистка!". Іноді запи­тує, чому так довго їй ніяких но­винок не показую. Не критикує мене ніколи. Зате може підка­зати тему, до прикладу, незаба­ром ось таке свято, то зніми сю­жет на цю тему.

— Може, розповідає цікаві історії зі своєї молодості?

— Колись баба більше розпо­відала. Я дещо навіть заноту­вала, але вже це використала у сюжетах. Але не дуже хочу у сво­їх відео розповідати про життя своєї бабусі. Намагаюся більше фантазувати, щоб ніхто не обра­зився.

— Попри те, що ролики зні­маєте давно, популярність до вас прийшла лише рік тому. На вашу думку, з чим це пов’язано?

— Рік тому знайшла доскона­лішу маску, і Баба Нюся вийшла правдоподібною. Ну, і свою «леп­ту» вніс карантин. Коли почалася пандемія, мабуть, людям захоті­лося більше позитиву, розряд­ки, а я навіть карантин намага­лася подати у жартівливій формі. До мого ютюб-каналу почали до­лучатися люди. Я виставила, до прикладу, одне відео у соцме­режах, а люди самі почали по­ширювати і одне одному пе­ресилати історії з моєю Бабою Нюсею. А після того, як напри­кінці серпня чи на початку верес­ня минулого року я виставила ві­део про викопування картоплі, до мене долучилася мало не ар­мія шанувальників. Ця тема зна­йома кожному другому українце­ві, хто хоч раз копав картоплю.

— Перед тим, як увімкнути камеру, пишете сценарій?

— Не пишу. Бракує мені на це часу, бо маю малу дитину. Але вмикаю камеру лише тоді, коли маю ідею. Заздалегідь занотую кілька слів, які обов’язково маю використати у новому сюжеті, але повного тексту ще не писа­ла ніколи. У мене працює лише одна думка: я є тією бабусею, тож уявляю себе у тій ситуації, яку вона має донести до людей. Це все імпровізація.

— Були випадки, коли вам замовляли тексти на кон­кретну тематику?

— Нещодавно організація із захисту тварин і довкілля по­просила підняти тему паління трави. Вже наступного дня я зняла відео. Пригадую, хтось із не знайомих мені людей по­просив зняти сюжет про «ко­вьор». Бо ж роблять ремонт, а старші люди не дають знімати килимів зі стін. І мені це вдалося (сміється. — Г. Я.). Моя Баба Нюся розповідає, як вона зі своїм Гєником пер­ла той «ковьор» з Чехословач­чини, а тепер їй кажуть, що на стіну після ремонту його не бу­дуть вішати… Підписники час­то підкидають теми, а я вже фантазую, розкручую. Це мені допомагає.

— Вас запрошують на ве­чірки як Бабу Нюсю?

— Звісно, запрошували не раз, але відмовляюся, бо ж не можу прийти в образі Баби Нюсі. Вона лише екранний герой. Не наношу грим, а накладаю на себе відповідну інтернет-про­граму.

— Окрім Баби Нюсі, ще є сусідка Стефка, бабина до­чка, яка на заробітках у Поль­щі, і внучка Сніжана. Це також збірні образи?

— Усі вони різні, і усі збірні. Щоб було цікаво на них диви­тися і їх слухати. Стефка — жін­ка заздрісна, постійно конкурує з Нюсею. Попри те, що вони ніби подруги, але змагаються між собою, хто краща господиня, хто швидше до свят помиє вікна і прибере на подвір’ї. Сніжана — лінива дівчина, робити нічого не хоче, заміж також не поспі­шає. Сидить у Баби Нюсі на шиї, любить смачно поїсти. Таких ді­вчат є багато. Донька Баби Нюсі — Ларіса. Вона завжди на пози­тиві, зараз повернулася з за­робітків, любить «зависнути» з колежанками, і не особливо по­спішає братися за хатню роботу.

— А чому внучка Сніжана, дочка Ларіса? Це ж не зовсім типові для західного регіону імена?

— Ці імена мені підказали під­писники. Колись Сніжана у мене йшла як окрема героїня. Хтось із підписників мені написав: «У мене подружка Сніжана — ко­пія вашої. Може, нехай би вона була внучкою Баби Нюсі?». Так у моєї баби Нюсі з’явилася внучка Сніжана.

— Як довго працюєте над одним сюжетом?

— Сюжет не придумаєш, якщо немає натхнення. Воно якось само приходить. Можу бави­тися з дитиною, і раптом бац — з’явилася ідея. Швиденько зби­раю волосся у хвіст, одягаю хустку і вмикаю камеру. Дуже часто чоловік підкидає теми для зйомок. Разом посміємося, до­фантазуємо — і є готовий мате­ріал.

— Як багато сюжетів запи­сали?

— Ніколи не рахувала. Знімаю — закидую, знову знімаю, і зно­ву закидую… Думаю, поза со­тню вже є.

— Яке з усіх відео найпопу­лярніше?

— Мабуть, «Йшла на каву, по­пала на забаву». Це настільки близька тема для будь-якого. Багато переглядів має відео про копання картоплі, бо тема близька народу.

— А на вулиці вас впізна­ють?

— У моєму селі впізнають (сміється. — Г. Я.). Особливо діти. Просять сфотографувати­ся. Дорослі вітаються здалеку, хоч я більшості з них і не знаю. У місті іноді впізнають, але не так часто, як в Оброшині. Бо ж біль­шість людей знають Бабу Нюсю, а не мене. Були випадки, коли йшла вулицею, а хтось як закри­чить: «Баба Нюся!». Від несподі­ванки аж підстрибую (сміється. — Г. Я.).

— Ваш гумор з галицьким діалектом розрахований в основному на західний регі­он. Чи розуміють ці жарти на півдні і сході України?

— Мене дивиться вся Украї­на, і навіть російськомовна ау­диторія. Одна жінка з Росії мені написала: «Мені настільки по­добається цей діалект, що я по­чала вчити українську мову». Іноді читаю коментарі росій­ською, мовляв, «слухаю і на­солоджуюся». Хтось пише: «Я не все розумію, але намагаю­ся вловити зміст. Скажіть, що означає ось це слово і ось це». Відповідаю усім, бо хочу, щоб і українську мову, і діалект зна­ли в усіх куточках планети. Мені пишуть і з Польщі, і з Канади. До прикладу, Наталія Попович, яка знімає відеосюжети про жит­тя української діаспори у Кана­ді, також зі мною спілкувалася. У Баби Нюсі був прямий ефір з канадською «Бабою Наталею». Пані Наталя одягнула хустку і на правах «ровесниці» спілкувала­ся з Бабою Нюсею.

— Звідки у вас акторський талант, адже за освітою ви не актриса?

— Я — випускниця Львівської політехніки, закінчила факуль­тет «Облік і аудит», працювала бухгалтером, зараз у відпустці з догляду за дитиною. Мабуть, ак­торські задатки успадкувала від батька. Пригадую, він коли роз­повідав якісь історії про старих дядьків і про те, які збитки тато з друзями робили цим дядькам, ми від реготу катулялися по під­лозі. Тато зображував кожного дядька — це був справжній те­атр. Тато так і казав: «Мені треба було йти на сцену». Мого бать­ка нема серед нас уже 16 років. Мама побачила мою любов до сцени, і віддала мене у Народ­ний театр «Оберіг» в Оброшині. Я там з 8-го класу відшліфовува­ла вміння триматися на сцені та перевтілюватися в інші образи…

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • «Головним моїм «університетом» була електричка. Саме там я наслухалася і галицького колориту, і цікавих історій, і обмовлянь сусідів»