Передплатити Підтримати

Операція «Демеркуризація»

«Ртуть з розбитого термометра не можна збирати голими руками й викидати у смітник чи зливати у каналізацію!» – застерігає фахівець

Розлиту ртуть не можна збирати ні віником, ні пилососом. А потрапить на килим – доведеться його викинути. Фото з архіву “ВЗ”

До літа залишається лише місяць, але, схоже, термометри, у тому числі ртутні, ще довго залишатимуться у топі аптечних продажів. Підвищення температури тіла — один зі симптомів Covid-19, а як показав досвід минулого року, цій хворобі, на відміну від грипу, сезонність не притаманна. Тож доки ми усі не вакцинуємося, мусимо бути напоготові. Зокрема треба подбати, щоб у домашній аптечці був простенький парацетамол, який збиває температуру і, відповідно, прилад, який її вимірює.

«Ртутний термометр — наш надійний по­мічник, але якщо він розіб’ється, то відразу перетво­рюється на велику загрозу для здоров’я», — каже головний спе­ціаліст Управління держав­ного нагляду за дотриманням санітарного законодавства ГУ Держпродспоживслуж­би у Львівській області Роман Якуц.

Із ушкодженого термометра витікає ртуть — метал срібляс­то-білого кольору. За звичайних умов ця рідина, розпадаючись на велику кількість кульок, почи­нає випаровуватися, поширюю­чись таким чином по всьому при­міщенню.

Пари ртуті не можна побачи­ти неозброєним оком. Не мають вони й запаху, а тому їх можна ви­явити лише за допомогою спеці­альних приладів. Особливо не­безпечними є приховані джерела ртутних парів — краплі ртуті, що є під плінтусами, покриттями, на меблях тощо. З парами цей важ­кий метал легко проникає в орга­нізм людини, потрапляючи у ле­гені, а вже звідти, з кров’ю, до інших життєво важливих органів — печінки, нирок, серця, шлунко­во-кишкового тракту, головно­го мозку. Будь-яка кількість ртуті, що потрапляє в організм, стано­вить небезпеку для здоров’я лю­дини.

«Хронічне отруєння парами ртуті проявляється запаморо­ченням, головним болем, части­ми позивами до сечовипускан­ня і випорожнення, зниженням нюху й смаку, тремтінням кінці­вок, — перелічує фахівець. — Го­стре отруєння виникає при швид­кому потраплянні ртуті в організм у великій кількості (при концен­трації парів ртуті у повітрі понад 0,2 мг/м3) та проявляється мета­левим присмаком у роті, посиле­ним слиновиділенням, кровото­чивістю ясен, онімінням щелепи, нудотою і блюванням, болями у животі, різким сухим кашлем, ядухою і підвищенням темпера­тури тіла до +38°С… +40оС. За важких отруєнь парами ртуті че­рез декілька днів настає смерть».

«Крім термометрів, — нагадує Роман Якуц, — ртуть також міс­титься у люмінесцентних та де­яких енергозберігаючих лампах, які у жодному разі не можна вики­дати разом із побутовим сміттям, а необхідно здавати для утилі­зації спеціалізованим підприєм­ствам».

Розбився ртутний термо­метр. Що робити?

Необхідно негайно виклика­ти фахівців з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, які ути­лізують ртуть і проведуть демер­куризаційні роботи. Зробити це можна, зателефонувавши за но­мером 101. Якщо з певних при­чин немає можливості провести демеркуризацію або спеціаліс­ти відповідної служби не можуть зробити це оперативно, може­те самостійно очистити примі­щення. Насамперед необхідно обгородити місце, де розбив­ся термометр, звільнити примі­щення від людей, зачинити двері і відчинити вікна. У жодному разі не можна створювати протягу — пари ртуті легко переносяться повітряними потоками на великі відстані у вигляді стійкої «хмари»!

Перед дверима приміщення, в якому розлилася ртуть, необ­хідно покласти ганчірку, змочену хлорвмісним розчином (напри­клад, доступним відбілюючим і дезінфікуючим засобом «Білиз­на»).

Підготуйте підручні засоби, необхідні для збору ртуті:

— марлеву пов’язку або респі­ратор;

— скляну банку зі щільною кришкою для збору й зберіган­ня залишків термометра чи лам­пи, зібраної ртуті та забруднених матеріалів;

— велику голку або медичний шприц, в’язальну спицю, піпетку, ґумову грушу, пластилін;

— медичну вату, лейкопластир, аркуш щільного паперу, ганчірку;

— одноразові ґумові рукавич­ки;

— поліетиленові пакети (за на­явності — одноразові бахіли, які потрібно одягнути на ноги);

— настільну лампу з подовжу­вачем або ліхтарик;

— хімічні сполуки, що містять хлор.

Може також знадобитися роз­чин йоду і перманганат калію.

Розбитий прилад помістіть у скляну банку зі щільною криш­кою, наповнену водою або хлорв­місною речовиною. У жодному разі не збирайте ртуть пилосо­сом і не викидайте її у смітник чи каналізацію!

Скрупульозно огляньте речі та поверхні, на які могли потра­пити кульки ртуті. При ретельно­му огляді підлоги, особливо пар­кетної дошки, ті місця, де були знайдені кульки ртуті, окресліть крейдою або олівцем. Намагай­теся не наступати на забруднені місця, щоб не розносити ртуть по приміщенню.

Починайте збір ртуті від пе­риферії до центру приміщен­ня. Спочатку зберіть великі куль­ки, а дрібні — «підкочуйте» одна до одної. Вони з’єднаються, і це спростить збір ртуті. Щоб пере­містити кульки ртуті на аркуш па­перу, використовуйте голку або в’язальну спицю. Будьте готові: робота ця — дуже копітка, бо куль­ки ртуті не так легко «закотити» на папір. Щоб зібрати найдрібні­ші, використовуйте лейкоплас­тир, ґумову грушу, піпетку, ватний тампон, змочений розчином хло­ру, пластилін та/або скотч. Куль­ки зі щілин паркету можна дістати в’язальною спицею, обмотаною ватним тампоном з хлорвміс­ним розчином або за допомогою шприца з товстою голкою.

Якщо ртуть потрапила на ки­лимове покриття, після демер­куризації його необхідно обе­режно згорнути від периферії до центру, щоб кульки ртуті не розлетілися по приміщенню, та помістити у великий цілий цело­фановий пакет. На жаль, такий килим уже не зможе слугува­ти елементом інтер’єру помеш­кання.

Зібрану ртуть з використа­ними матеріалами й засобами помістіть у скляну банку з во­дою або хлорвмісним розчи­ном, щільно закрийте кришкою і передайте фахівцям з ліквіда­ції наслідків надзвичайних си­туацій. Вони зобов’язані її у вас прийняти!

Місце розливу ртуті обробіть хлорвмісною речовиною або 0,2% водним розчином перман­ганату калію, підкисленою со­ляною кислотою чи оцтом (5 мл кислоти на 1 л розчину). Ртуть окислиться і перейде у нелетю­чий стан.

Якщо під рукою таких роз­чинів не виявилося, достатньо буде провести вологе приби­рання, але проводити його слід після кожного етапу демеркури­зації нагрітим до +70°С… +80°С мильно-содовим розчином з розрахунку 0,5−1,0 л/м2. Готу­ється він так: в 1 л води необ­хідно розвести 40 г тертого або рідкого мила і 50 г соди. Замість мила можна використовувати 0,3−1% водний розчин мийних побутових засобів і пральних порошків. Прибирання завер­шіть ретельним обмиванням по­верхонь водопровідною водою і витиранням насухо.

Демеркуризацію у приміщен­ні бажано проводити при темпе­ратурі не нижче +18°С… +20°С.

Після обробки зачиніть при­міщення і провітрюйте впро­довж трьох діб. Не заходьте туди самі, не впускайте дітей і домашніх улюбленців.

Ртуть потрапила на одяг. Як бути?

Спочатку промийте його у хо­лодній воді протягом 30 хвилин, потім ще 30 хвилин у мильно-содовому розчині при темпера­турі +70°С… +80°С, а після цього — ще 20 хвилин при такій самій температурі у лужному розчині і знову у холодній воді. Заборо­няється прати одяг і взуття, які контактували з ртуттю у праль­ній машині! За можливості одяг краще викинути.

Підошви взуття протріть міц­ним розчином перманганату ка­лію.

Після закінчення робіт:

  • зніміть засоби захисту;
  • прийміть душ;
  • прополощіть рот 0,25% розчином перманганату калію і почистіть зуби;
  • пийте більше сечогінної рі­дини (чай, каву, соки), оскільки ртутні сполуки виводяться з ор­ганізму через нирки.