Передплатити Підтримати

«Ми – єдиний театр в Україні, який протягом доби показуватиме вистави нон-стоп»

Перший академічний український театр для дітей та юнацтва святкує 100-літній ювілей

Фото автора

А ви любите пригоди? Особливо коли не треба виходити чи виїжджати далеко, а вам усе на блюдці з блакитною облямівкою подадуть у театрі актори? Саме такою є вистава Першого театру «Маленька Баба-Яга», яку представлено на суд глядачів у рамках святкування 100-літнього ювілею цього театру.

ЗА українською міфологією, Баба-Яга — родоначальниця і «бабуся» усіх ві­дьом у світі. А «Маленька Баба-Яга» у постановці акторів Першого лише вчить­ся чародійства і наполегливо готується до іспитів, щоб стати справжньою відьмою. Їй допомагає вірний друг — Ворон Абра­хамс. Натомість зла Тітка Румпумпель створює перешкоди. Однак Маленька Ба­ба-Яга ладна усе подолати, аби тільки по­трапити в омріяний світ дорослих відьом, танцювати разом з ними у Вальпургієву ніч на горі Блоксберг… Які ще сюрпризи готує Перший театр у рамках ювілейно­го святкування, журналістці «ВЗ» розповів директор-художній керівник Першого академічного українського театру для дітей та юнацтва Юрій Мисак.

— Попри те, що «Маленька Баба-Яга» на сцені нашого театру йде вже близь­ко п’яти років, і діти, і дорослі, і артис­ти її люблять, — каже Юрій Орестович. — Цю виставу ми показували у Києві, і там її сприйняли «на ура». Там багато фоку­сів, жартів…

— Як плануєте відсвяткувати сто­літній ювілей театру?

— Планували розпочати святкування ще торік. І напланували багато заходів, але у наші плани втрутився ковід. Мені не подобається помпезне одноденне чи навіть тижневе святкування заради пом­пезності. Тож запланували 100 подій — прем’єри, бенефіси… Цьогоріч ми стис­нули всю нашу програму до кількох днів, але, сподіваюся, все буде цікаво. 17 бе­резня у нас відбудеться «День живих афіш» — у театральній вітрині артисти на­живо представлятимуть ту чи іншу виста­ву. Та, на мою думку, одним із найцікаві­ших театральних заходів є цілодобовий театральний марафон, який називаєть­ся «Перший NON-STOP». Я виношував цю ідею ще торік, однак лише тепер мо­жемо її втілити. Ми — єдиний наразі театр в Україні, який протягом доби показува­тиме вистави. Це не лише наша фішка, а й можливість показати вистави театру упродовж доби.

— Сподіваєтеся, глядачі о 4-й ранку зможуть дивитися виставу? А як хтось захропе?

— Не сумнівайтеся: охочі дивитися вночі виставу вже є. Хоча не можемо бути певні, що зал буде забитий. Але ж не пла­нуємо забивати вночі зали ущерть, нема такої думки. Хочемо привернути увагу до спектру репертуарної афіші, до конкрет­них людей, які у ньому працюють, до те­атру загалом.

— До 100-ліття ставили нові вистави?

— Якщо говорити про прем’єри, то у нас їх вийшло три. Дві з них — вечірні ви­стави — «Король олень» і «Два джентль­мени з Верони». Ми оголосили, що від­криваємо дворик «Перший: просто неба», і ці дві вистави планували зіграти у дворику. Але життя внесло корективи: поки готували вистави, актори почали хворіти, тож у дворику не змогли зігра­ти. Але зате зіграли на сцені. Багато но­вих глядачів, які ніколи не були у нашо­му театрі, у нас з’явилися саме завдяки цим двом виставам. Ще одна «родзин­ка» — нова вистава за казкою Марка Кро­пивницького «Івасик-Телесик» — «Пливе човен». Цю виставу глядачі дивляться із «зав'язаними» очима. Її гасло: «Ви цю ви­ставу не побачите, зате почуєте і відчує­те». До кінця сезону плануємо випустити ще дві прем’єри.

— У час пандемії творчим людям було особливо складно. Як виживали ваші актори?

— Не можу сказати, що нам було важ­ко. Складно було перші два тижні, а потім ми почали працювати онлайн. Записа­ли багато відеороликів, майстер-класів. Артисти, режисери, балетмейстери — усі мали роботу. Головне, що ми мали мож­ливість зосередитися на репетиційній ді­яльності. З одного боку, було погано, бо працювали без глядачів, з іншого — непо­гано. Бо театр — як виробництво, в якому регулярно ставлять вистави, а часу для репетицій завжди бракує. А коли повер­нулися до зали глядачі, також довело­ся звикати до нового процесу, оскільки за умовами карантину можна було роз­саджувати їх з інтервалом два-три міс­ця. Зал виглядав напівпорожній, хоча насправді він був аншлаговий. Глядач скучив за театром!