Передплатити Підтримати

«Україна належить до країн, що не цікаві для компаній-виробників вакцин»

Ірина Микичак – про те, як пандемія вплинула на реформу медицини та коли чекати на вакцинацію

Фото з архіву Ірини Микичак.

На якому етапі в Україні епідемія, які корективи вона внесла у реформу медицини, як вакцинуватимуться українці? Про це розповіла «ВЗ» заступниця міністра охорони здоров’я.

— Пандемія Covid-19 — лише одна з нескінченної низки смертельних атак ві­русів, — розпочала розмо­ву пані Ірина. — Вони муту­ють, змінюють свій склад. Завдяки строгій дисциплі­ні у Китаї вдалося завер­шити епідемію швидко та з мінімальними наслідка­ми. В європейських країнах все складніше. Вірус боля­че вдарив по людях похи­лого віку. У багатьох краї­нах Європи, як, наприклад, у Британії, ліжок у стаціо­нарах значно менше, аніж в Україні… Досі не синтезова­но жодного препарату, який має специфічну етіотропну дію на Covid-19 і може його подолати.

Проблеми забезпечення наших лікарень з’явилися не сьогодні. Вони були і вчора, і десять років тому. Медиків ніхто не чув, нові лікарні із сучасними інже­нерними мережами ніхто не будував. А вірус ніби чату­вав. І вдарив, випробовуючи на міцність медичні систе­ми різних країн. У нас фахо­ві лікарі, вони самовдоско­налюються, мають великий досвід, клінічну інтуїцію, а ще готовність на виправда­ний ризик у екстраординар­них ситуаціях. Наприклад, досвід лікування пневмо­ній. Тепер з’явився новий унікальний досвід. Насам­перед — дотримання вимог інфекційного контролю. У нас не було традиції вико­ристовувати кисневу тера­пію для дорослого населен­ня. Є протоколи первинної респіраторної реанімації, у пологових стаціонарах обов’язково має бути до­ступ дитини до кисню за­лежно від ситуації, тобто лікування гострого респіра­торного дистрес-синдрому. Це у нас є, і було у неонато­логії. У клініках для дорос­лих згідно з протоколами МОЗ такого не було перед­бачено, тому кисневих ме­реж було небагато.

— Яка ситуація сьогодні у лікарнях України?

— Пікове навантаження у стаціонарах було у верес­ні-листопаді, зараз пово­лі знизилося. Як і казали на початках, лікування у стаці­онарах потребуватиме не більше 20% пацієнтів з тих, хто захворіє. З них — до 10% потребуватимуть інтенсив­ної терапії. Так і є. Ліжок, які забезпечені адекват­ним стаціонарним киснем, наразі вистачає. Не кон­центраторами, які — тимча­сова річ, а саме стаціонар­ним надходженням кисню. Нашим медикам вдалося втримати ситуацію. Такого височенного рівня леталь­ності, який мали італійці, іс­панці і навіть американці (а ясно, що не можна порів­нювати наше і їхнє забез­печення медичної галузі), у нас не було.

— Планові операції від­мінено?

— Ні. Планова госпіталі­зація не скасована. Але у нас завжди була надлиш­кова госпіталізація. Чому на Заході значно менше ліка­рень, ніж в Україні? Країни з сильною економікою ра­хують гроші. Пацієнт, який має, скажімо, гастрит чи тонзиліт, не лягає у стаціо­нар. У нас є практика «лягти у лікарню, прокапатися» раз чи двічі на рік, а за кордоном такого немає. Пологи тепер три дні, як у світі, і додому, а не 7−10 у стаціонарі. Зміню­ються протоколи. Колись ін­фаркт сім місяців лікували, а тепер — за два тижні до­дому.

— Реформа в україн­ській медицині і пандемія ковіду збіглися у часі. Чи вплинула пандемія на ре­форму?

— Звичайно, бо не дає можливості адекватно реа­лізувати реформу. Ті ресур­си, які можна було викорис­тати для важливих напрямів у медицині (онкологія дитя­ча чи доросла, наприклад, або складна реконструктив­на хірургія), йдуть на паці­єнтів з ковідом, на закупів­лю засобів індивідуального захисту для медиків. Це не мінус, але відволікання ко­штів. Загалом, пандемія має різноплановий вплив на реформу у медицині. Бага­то сімейних лікарів під час епідемії перевели роботу в онлайн. На це нарікають па­цієнти, але так легше збе­регти кадровий ресурс.

Пандемія гостро вияви­ла, що чимало районних лі­карень не відповідають сучасним вимогам. Якщо лі­карня малопотужна, має пів анестезіолога у штаті, то не може забезпечити роботу реанімації. Епідемія не дала можливості достовірно оці­нити статистику госпіталі­зації, тому що є відкладена госпіталізація. У країнах, які мають медичне страхуван­ня, є список очікування па­цієнтів, а в нас це сталося через епідемію, бо медики змушені відкласти надання планової медичної допомо­ги на якийсь час. Але біль­шість патологій усе-таки лі­кують у стаціонарах.

Медики перекваліфіку­валися, і це — унікальний досвід. На початках епіде­мії персонал медичний по-різному сприймав те, що почали поступати пацієн­ти з ковідом. Звільняли­ся по пів лікарні, особливо молодь, звільнялися ціли­ми змінами… Бюджет охо­рони здоров’я України не покривав і 30% потреби на функціонування і розвиток галузі. Коли на Львівщи­ні у 2017−2019 роках вдало­ся купити 10 рентгенапара­тів чи 20 ліфтів для обласних лікарень, була велика ра­дість. Коли здобули проєкт Світового банку «Онкопре­венція», дехто сумнівався у доцільності його співфінан­сування з обласного бю­джету.

— Увесь світ почав вак­цинуватися, бо хоче по­вернутися до нормально­го життя. Албанія навіть розпочала вакцинацію, а в Україні ще й кінь не ва­лявся…

— Якщо поцікавитися об­сягом вакцинації населен­ня в Україні від кору, поліомієліту і дифтерії, то були би дуже розчаровані, бо по­казники вакцинації вкрай низькі. Україна належить до країн, що не цікаві для ком­паній-виробників вакцин. Навіть вакцини від грипу торік були проблемою для України, бо план розписа­но для країн, які традицій­но закуповують вакцини для масової вакцинації насе­лення. Охоплення вакцина­цією у розвинутих країнах — 95−97% населення. Питання прихильності до вакцина­ції — одне з визначальних у формуванні планів закупі­вель. Країни, де виробили вакцини, орієнтуються на­самперед на власні ринки, тобто на країни з потужною економікою, які забезпечу­ють масштабні обсяги вак­цинації. З початку епідемії міністр і головний санітар­ний лікар постійно вели пе­ремовини і зустрічалися з представниками ВООЗ та іншими компаніями. Гадаю, в українців немає велико­го бажання вакцинуватися, і з досвіду скажу, що масо­во українці не вакцинувати­муться. Вакцинація від ко­віду буде добровільною. Вакцина в Україні буде, і це єдиний метод запобігання інфекційним хворобам.

— ЗМІ пишуть, що ки­тайська вакцина не над­то ефективна. Дає лише 60 відсотків ефективнос­ті. Це дуже мало.

— А хто знає про її ефек­тивність? Жоден вчений країни не працював з жод­ною із наявних на сьогодні вакцин.

— Чи ефективні ниніш­ні карантинні обмеження?

— Будь-які карантинні об­меження ефективні там, де люди виконують вимоги. Не треба жорсткого локда­уну, було би достатньо, аби усі мили руки і носили мас­ки. Але якщо одна маска на місяць, а ще причеплена на підборідді, то результату не буде. Щоб розірвати епіде­міологічний ланцюжок, тре­ба розірвати контакти між людьми. Значить, треба мі­німально контактувати з ін­шими людьми. Ми не мо­жемо закрити громадський транспорт, людям треба до­биратися на роботу. Але є вимоги, яких слід дотриму­ватися у транспорті. Нас пе­реконують, що найважли­вішою галуззю економіки є ресторани, бо ресторато­ри найбільше плачуть че­рез втрати від локдауну… Професор Наталя Виноград правильно сказала: дуже важливою є економіка, але життя все-таки миліше.