Передплатити Підтримати

«Трансплантологія – не заміна органа як запчастини в автомобілі…»

Про її ризики й досягнення розповів завідувач відділення кардіохірургії і трансплантації серця ЛЛШМД Роман Домашич

Фото пресслужби ЛЛШМД

У Львівській лікарні швидкої медичної допомоги (ЛЛШМД) роблять ставку на трансплантацію: пересадка серця, печінки, підшлункової залози, нирок… Новини про нещодавно проведені трансплантації викликали неоднозначну реакцію. Зокрема, одні захоплювалися вчинком семінариста, який дозволив серце й інші органи мами, що померла, пересадити хворим, а дехто не схвалює такого вчинку. Є й скептики, які не вірять в успіх трансплантацій у цій лікарні. Кажуть, органи приживаються лише зрідка, зазвичай такі пацієнти помирають…

Найпопулярніші запитання з дис­кусії на тему трансплантації у соціаль­них мережах кореспондентка «ВЗ» по­ставила кардіохірургу, який вперше у Львові провів трансплантацію серця, — завідувачу відділення кардіохірургії і трансплантації серця ЛЛШМД Роману Домашичу.

— Трансплантація складається з довго­го ланцюжка, у якому кожна ланка важли­ва, — каже Роман Домашич. — Якщо вилітає якась одна ланка, починаються проблеми.

— Нещодавно помер 30-річний чо­ловік із Закарпаття, якому пересадили серце. Це була перша така трансплан­тація?

— Ні, четверта у нашій клініці, а спільно з командою Інституту серця — шоста. Потім відразу провели сьому.

— Чому помер цей пацієнт?

— Тривалий час насосна функція його серця була втрачена. З такою функцією йому залишалося жити небагато, і йому випав такий шанс у трансплантології. Сер­це жінки йому підходило за групою кро­ві, за резусом, за гістосумісністю. Тран­сплантацію проведено за абсолютними показаннями. Єдине, що вихідний стан пе­ред операцією у чоловіка був вкрай важ­ким. Кожна трансплантація має ризики. Залежить багато від донора, реципієнта, аналізів…

— У лікарні маєте все необхідне для трансплантації?

— Так. Наші пацієнти записані на листку очікування, кожні пів року здають аналізи на гістосумісність. Адже пацієнта підбира­ють не лише за групою крові, а й за гісто­сумісністю, щоб мінімізувати ризики від­торгнення до нуля. У нас найсучасніша на європейському рівні лабораторія, навче­ні фахівці, які проводять аналізи на гісто­сумісність.

Від 2003 року трансплантації серця в Україні не практикували. До 2003-го чо­тири трансплантації серця виконав карді­охірург Борис Тодуров. Перша була 2001 року. Пацієнт, на жаль, прожив лише два тижні.

Зараз трансплантацію почала активно підтримувати держава. Створено пілотні проєкти, у яких пацієнти мають стовідсот­кове фінансування від держави, бо опера­ції дорогі. Держава забезпечує пацієнтів імуносупресорами — це ті ж ліки, які отри­мують пацієнти у Європі, дорогі препара­ти.

Відбулися відповідні зміни у законо­давстві, це зіграло чималу роль у розви­тку трансплантології. Велике значення має правильне усвідомлення людьми само­го терміну «трансплантологія». Люди по­винні розуміти, що донор — це не смерть, а навпаки, чиєсь життя. Один донор може врятувати чотири-п'ять життів. Коли у сус­пільстві буде така думка, тоді трансплан­тологія широко розвиватиметься в Україні.

Фото пресслужби ЛЛШМД

— За кордоном є практика заповіда­ти свої органи?

— Є презумпція згоди і презумпція незго­ди. У нас людина може давати згоду при­життєво, що у разі чогось заповідає свої органи для трансплантації. Якщо цього не зроблено прижиттєво, то дають згоду роди­чі. Над цим працюють спеціальні комісії, які констатують смерть пацієнта. Також є комі­сії, які розмовляють з родичами.

Із 1 січня в Україні запускається систе­ма єдиної реєстрації реципієнтів і донорів. Це спростить і розвине трансплантологію в Україні. Є 36 закладів охорони здоров’я у пілотному проєкті. Великих, гадаю, зали­шиться 8−10 на всю державу. Решта відсі­ється.

Уперше в Україні пересадили підшлун­кову залозу, але людина померла. Відбу­лося гостре відторгнення. Підшлункова залоза — дуже делікатний орган. За сві­товою статистикою, приживається після трансплантації кожна третя.

— А що найскладніше пересаджува­ти?

— Серце і легені.

— Перший пацієнт у світі, якому пе­ресадили серце, теж помер, хоча ви­падок увійшов в історію…

— Крістіан Бернард у ПАР провів першу операцію з пересадки серця у світі. Люди вважають, що коли відбулася трансплан­тація, то апріорі пацієнт вижив. А насправді це дуже копітка праця — виходити пацієнта після трансплантації, реабілітувати його, підібрати імуносупресію. Є ризики відтор­гнення… Це не поміняти орган як запчас­тину у машині.

Фото пресслужби ЛЛШМД

— Дітям теж проводите трансплан­тації?

— Ні. Є двоє дітей у листку очікування, але донором для дитини може стати тіль­ки дитина. Неможливо дитині пересади­ти доросле серце. Щоб проводити тран­сплантації дітям, потрібно співпрацювати з педіатричними клініками. Є багато ді­тей з вродженими вадами і такими ано­маліями розвитку, що єдиний варіант для них — лише трансплантація. Наразі такі діти їздять на трансплантацію в Індію. За­галом, це не вихід — за шалені кошти їз­дити за кордон і витрачати на лікування у рази більші гроші, якщо це можна робити в українських клініках. Епідемія ковіду об­межила виїзд на лікування за кордон. І те­пер люди, які перебувають у листку очіку­вання за кордоном, фактично приречені. Багато людей з Індії повернулися додому. І не знають, як їм врятуватися в умовах сві­тової пандемії.