Передплатити Підтримати

Міф про кримську «толерантність»

Толерантність у Криму лише на виставках, а у житті навпаки – дискримінація за ознаками національності, віросповідання, культури тощо

Ілюстрація: УП

У Криму показово відзначили Міжнародний день толерантності. Зазвичай він відзначається 16 листопада, коли у 1995 році на 28-й Генеральній конференції ЮНЕСКО була урочисто проголошена «Декларація принципів терпимості». У Криму ж його відзначатимуть аж до нового року, доки у Кримському етнографічному музеї проходитиме виставка «Толерантність: мистецтво жити разом».

У цьому нічого дивного нема. Всі, хто відзначає міфічні для себе свята, завжди намагаються перевершити інших або гучністю, або карколомністю, або тривалістю «праздніка». Ось тільки толерантність у Криму лише на виставках, а у житті навпаки — дискримінація за ознаками національності, віросповідання, культури тощо.

У експозиції на виставці представлені роботи фотохудожників, тут можна оглянути традиційні костюми народів, які проживають на території Криму, — росіян, українців, кримських татар, вірмен, греків, болгар, чехів.

І все б нічого, але після анексії у пресі Криму міцно утвердилась мова ворожнечі, коли українців називають хохлами і бандерівцями, твердять раз за разом, що «української держави як такої не існує, а є Малоросія і Новоросія», або називають Україну «фашистською». В «Крымской правде», наприклад, заперечують існування самих прав людини. Там навіть слово «толерантність», пишуть зі знущильним підтекстом — «толерастія». Недавно в газеті опублікували статтю «А у нас свои ценности», автор якої заперечує приналежність Криму до цивілізованого світу з його цінностями, пише, що «нужно идти своим путем». В статті йдеться, що кримчани «не забыли обо всех тех зверствах, которые творили предки нынешних жителей ЕС на крымской земле». Важко зрозуміти, що автор має на увазі після всього, що зробила з Кримом Росія в XVIII столітті і пізніше після анексії 1783 року під час тривалої окупації.

Газета окупаційної «держради» Криму пише, що «у всі періоди своєї історії Крим був поліетнічним, ніколи його економічний і культурний розвиток не було пов'язано тільки з одним народом або однією культурою». Але кримчани не забули про літо 1944 року, коли сталінська влада з поліетнічного Криму зробила моноетнічний, депортувавши за лічені дні понад 250 тисяч кримських татар, греків, вірмен, німців, болгар. Оскільки в Сімферополі на той час цех чоботярів був справою виключно вірмен, у місті стало неможливим відремонтувати взуття, бо не залишилось жодного вірменина-чоботаря. Після депортацій Крим лежав у руїнах до 1954 року, коли був переданий Україні, бо на півострові не лишилось робочих рук. Однак мета сталіністів була досягнута — у Криму торжествувала моноетнічність фактично з одних росіян.

Якраз за незалежності України, з 1991 до 2014 рік, в Криму дійсно розквітала кожна національність. Всі мали свої національно-культурні об’єднання. Кримське телебачення вело передачі на семи мовах, маючи свої національні редакції — кримськотатарську, вірменську, болгарську, німецьку, українську, грецьку. Такого не було в Криму до того ніколи. Хоч і тоді левову частку ефіру займали передачі російською мовою. Так український Крим проявляв толерантність до російської мови…

Тому найперше, що постраждало в окупованому Криму, це атмосфера толерантності. Зокрема, росіян і російської окупаційної влади до інших національностей. Була викорінена українська мова в школах, перереєстрована лише частина національно-культурних об’єднань, виключно тих, що підтримували політику російської експансії, почалося переслідування громадських активістів та журналістів, які писали правду про окупаційний режим.

І саме цю правду намагається приховати російська пропаганда, в тому числі і цинічним «святкуванням» Дня толерантності, і виставками, які спотворюють реальність.

Цьогорічне святкування «толератності», наприклад, присвячене переважно вірменам. У сімферопольському аеропорту відкрито пам’ятник Івану Айвазовському, в музеї демонструється виставка мідного вірменського посуду, які самі ж вірмени викупили для музею.

Насправді окупаційна влада, використовуючи вірмен, що живуть на півострові, веде пропаганду фальшивої толерантності. Хіба могли вірмени забути депортацію 1944 року, адже ні росіяни, ні центральна влада, ні діячі культури, ні, нарешті, російське ВМС навіть не вибачилися перед вірменами, як і перед іншими націями, за злочин депортації. А хіба могли вірмени-патріоти вибачити Росії її нинішню зраду у Нагірному Карабасі, коли надії на захист від Москви розвіялись як і «міфи про толерантність».

А про яку релігійну толерантність росіян в Криму можна говорити, коли зараз окупаційна влада переслідує послідовників мусульманського релігійного віровчення «Хізб ут-Тахрір», а також християнської течії «Свідки Єгови», представники яких поневіряються у російських тюрмах?

​Під час того, як директор етнографічного музею Юрій Лаптєв розповідає про толерантність до вірмен в Криму, чи пригадують вони події, зокрема, липня 1778 року, коли під орудою Олександра Суворова з Криму було виселено понад 30 333 християн, зокрема 13 316 вірмен, а також заодно і 15 812 греків, 162 волохи, 664 грузини та 379 католиків? І поголовно в 1944 році?

​Кримські татари, наприклад, пам’ятають, що до того, як наважитись на поголовну депортацію 1944 року, російська влада попри запевнення 1783 року Катерини II про дружбу, толерантність і охорону, вдалася до локальних депортацій вже у 1784, 1787, 1788 та пізніших роках. І що трагедія 1944 року визнана геноцидом, через який лише у перші роки виселення народ втратив понад 46,2% свого складу. ​

​Нинішні кримські заходи про удавану толерантність є нічим іншим, як намаганням російської пропаганди у черговий раз замилити кримчанам очі і приспати їх пильність. Щоб нові депортації, репресії та дискримінації були ще успішнішими для російської влади…