Передплатити Підтримати

«Маленький Ізраїль»

Журналіст «ВЗ» побувала в Умані на могилі цадика Нахмана, яка є місцем паломництва хасидів

У правому кутку – брама у синагогу. Там не можна фотографувати. Навіть хасид мені помахав пальчиком. Фото автора

Окрім своєї давньої козацької слави, місто Умань відоме своїми незвичними гостями, хасидами, та їхніми витівками, про які вже розповідають легенди. Щороку на юдейський Новий рік (Рош га-Шана), до Умані з’їжджаються близько 40 тисяч паломників-хасидів із усього світу (населення Умані — 90 тисяч. — Г. Я.). Наслухавшись від водіїв і керівників турагенцій про те, що там зазвичай робиться протягом двох тижнів, уявляла, що Умань в середині вересня перетворюється на своєрідний Армагеддон… Кажуть, декому з хасидів так подобається там бути, що залишаються і на свято Суккот, яке відзначають на 15-й день нового року. Утім, хасидам цього року через карантин не пощастило помолитися на могилі цадика Нахмана. Зате мені поталанило минулими вихідними потрапити на свято Суккот і увійти у священне і намолене місце, на могилу рабі Нахмана, що в уманській синагозі.

На старому єврейсько­му цвинтарі 1810 року було поховано рабі Нахма­на із Брацлава, більш відомого як цадик Нахман. Правнук раби­на, відомий під іменем Баал Шем Тов (Власник Доброго Імені), був одним із фундаторів хасид­ського руху. Хасидизм («хасид» означає «благочестивий») — це містичний релігійний напрям юдейського віросповідання, за­початкований у 30-х роках XVIII століття на Поділлі, у середови­щі єврейської бідноти. Благочес­тивий Нахман заповідав відвіду­вати його могилу на єврейський Новий рік (Рош га-Шана).

Сутність хасидизму полягає у тому, що вся земля наповнена Богом. Відповідно, вчинки і сло­ва людини мають значний вплив на дійсність. Найбільше на небо діє молитва, яка є звільненням людини від матеріальних кай­данів і сприяє злиттю з Богом. Роль найважливішого посеред­ника у цьому процесі відіграє цадик, який рятує душі євреїв на Землі. Цадик був не просто нащадком спадкового звання Баал Шев Това, він був духо­вним суддею і наставником єв­рейської громади.

Вхід у «місто у місті», де живуть хасиди. Фото автора

Після Другої світової війни територію старого єврейсько­го кладовища було передано під житлову забудову. Могила Нахмана опинилася під фунда­ментом одного з приватних бу­динків. З кінця 1980-х років ми­нулого століття паломництво брацлавських хасидів до моги­ли цадика Нахмана набуло ма­сового характеру.

Коли наш автобус заїжджав до Умані, я очима шукала бодай одного хасида у довгому чор­ному плащі, чорному капелюсі, з пейсами… Не побачила жод­ного. У готелі на моє запитан­ня, скільки цього року у них було паломників, дівчина на рецепції зробила «квадратні» очі. «Вони мають свій квартал у районі ву­лиці Григорія Косинки. Хтось орендує житло там, хтось вже давно має власну квартиру».

Наступного дня, після екскур­сії дендрологічним парком «Со­фіївка», ми поїхали у єврейський квартал. Залишили автобус тро­хи далі, бо «чужим» заїжджа­ти на цю територію не можна. Коли зайшли за ворота, склада­лося враження, що потрапили в Ізраїль. На будинках написи ів­ритом, вивіски на крамницях так само. На вулицях повно сміття, зокрема паперу, будинки не ре­монтували, мабуть, ще від часу їх будівництва… На вулицях дуже людно. І усі в чудовому настрої: веселяться, як у селі на храмово­му празнику. Біля місцевого ко­шерного ресторанчика зустріли чоловіка у білому вбранні — роз­давав маленькі книжечки з мо­литвами російською мовою та ів­ритом. Ще здалеку чули музику і спів. Складалося враження, що тут гуляють весілля.

На будинках написи івритом, вивіски на крамницях також. Фото автора

Це хасиди завершували тиж­неве святкування Суккот — єв­рейське осіннє свято, яке від­значають у єврейському місяці Тішрей. Особливістю свята Сук­кот є заповідь жити в особливо­му наметі, що називається суккА. Дослівно назва свята перекла­дається як курінь, тому його ще називають Свято кущів. Суккот триває сім днів, і весь цей час прийнято жити у таких куренях — у пам’ять про хмари, які захи­щали євреїв від спекотного сон­ця у Синайській пустелі. У такому курені їдять і п’ють, зустрічають гостей, танцюють і навіть сплять. Курінь (суккА) повинен мати що­найменше три стіни, але стоя­ти просто неба. Головний еле­мент куреня — дах, який колись робили з гілок або очерету. За­раз роблять з більш міцних ма­теріалів. Покрівля сукки повинна захищати від сонця, але водно­час у неї має потрапляти дощ, і обов’язково має бути видно зір­ки. Віруючі ще раз нагадують собі, що їхнє життя в руках Бога. Якщо дощ заливає курінь, його можна покинути.

Свято Суккот у Торі має ще одну назву — «Свято збору вро­жаю». Восьмий день після свя­та називається Шміні-Ацерет. У Торі про нього сказано: «У день восьмий (Шміні) свято (Ацерет) буде у вас — ніякої роботи не ро­біть». Про це мені розповів міс­цевий хлопець Алон. За його словами, свято допомагає лю­дям усвідомити свої слабкості і вказує на важливість збережен­ня віри. Одне тлумачення гово­рить, що, встановлюючи курінь біля будинку, євреї приєднують­ся до тих, хто 33 століття тому 40 років поневірявся пустелею і, прийшовши потім на Землю обі­товану, обробляв її і радів пло­дам, які вона дарувала. За ін­шою версією, сенс у тому, щоб людина пам’ятала про бідність, навіть будучи багатою.

Біля одного з будинків вста­новили намет, у якому чоловіки частувалися, а жінки щось жва­во обговорювали на вулиці. Алон запрошував і нас, але ми відмо­вилися. Казав, що можемо поїс­ти і навіть випити алкоголю. На столі стояли пляшки з віскі. «Я би вам більше розповів, і навіть би провів екскурсію, — усміхнув­ся Алон, — за яку ви б мені мали заплатити. Але сьогодні — субо­та, шабат. Ми не працюємо і гро­шей не можемо брати».

Мене здивувало, що одні ха­сиди на голові мають капелюх, інші кіпу, а є й такі, хто у 23-гра­дусну спеку — у хутряній шапці… Як з’ясувалося, ті, хто у хутряних шапках і білому одязі, — багатші. Алон нам показав дорогу до си­нагоги. Але пояснив, що це вхід на жіночу територію, чоловікам треба синагогу обійти з іншого боку. Знімати у синагозі заборо­нено! Хто з жінок був у футболці, мусив накинути на себе величез­ну хустину, щоб прикрити руки. Оскільки усі ми були у джинсах, нам видали фартухи-спідниці. А ще дали роздруківку псалмів, надрукованих івритом у росій­ській транскрипції.

«Великий праведник — рабі Нахман з Брацлава дав обіцянку, що той, хто прийде на його мо­гилу, зробить пожертву на бла­годійні цілі і прочитає там ось ці псалми з книги Теїлім, то навіть, якщо його провина і погані вчин­ки надзвичайно великі, він до­кладе усіх зусиль, щоб врятувати і виправити цю людину».

Могила цадика Нахмана роз­ділена стіною, відтак одна час­тина могили на жіночій терито­рії, друга — на чоловічій. На плиті немає жодного напису. Можна на неї покласти руку чи прихилити голову. І бажано відійти, бо ж за вами вже вишикувалася черга. Коли людина відходить від моги­ли, не можна повертатися до неї спиною — треба задкувати. Так само, як і біля Стіни Плачу у Єру­салимі. Жінки моляться справа, чоловіки — зліва. Чоловіки можуть зайти у синагогу, лише прикрив­ши голову капелюхом або кіпою. Читати псалми можна, присівши на лаву у синагозі. Але тихесень­ко, щоб не заважати іншим. От тільки у скриньки для пожертви у день завершення свята Суккот не можна кидати грошей.

Запитую в охоронця — жителя Умані, чи то правда, що восени від хасидів потерпає ціле місто.

— Якщо думаєте, що все міс­то збагачується восени за кошти паломників, помиляєтеся. Ті, хто сюди приїжджає, як правило, за межі території не виходять, — каже охоронець. — Тут є ресто­ран з кошерною їжею. Багато хто вже має власне житло, тому при­їжджає на святкування Рош га-Шана, як до себе додому.

— Квартири тут дорогі?

— Дорогі. Чим ближче до си­нагоги, тим дорожче. Однокім­натна коштує 150 тисяч доларів. Дехто тут вже оселився, має свій бізнес. Цей район в Умані — як місто у місті. Діти мають на тери­торії садочок і власну школу, де всі предмети викладають іври­том. Є свої магазини, перукарні.

— Винайняти помешкан­ня на ці два тижні дорого ко­штує?

— Якщо квартира з євроре­монтом, а таку собі можуть до­зволити винаймати лише за­можні хасиди, менше як за тисячу доларів за добу не зна­йдуть. Звичайне однокімнатне житло дешевше — 300 доларів за добу. Але хасиди не завжди потребують фешенебельних умов — можуть і у прибудові без вигод перебути ті два тижні. Їм головне — помолитися на моги­лі цадика Нахмана.

Редакція газети «Високий Замок» дякує туристичній фірмі «Карпатія-Галич-Тур» за органі­зацію цікавої подорожі.