Передплатити Підтримати

Зізнання у коханні мовою живопису

У Львівській національній картинній галереї ім. Бориса Возницького відкрилася виставка робіт художника Романа Жука

Фото автора

Назва виставки поетична — «Я все ж тебе кохаю…». Власне і самі 30 робіт, представлені на ній, різноманітні й багатогранні, як кохання. Портрети, натюрморти, пейзажі… Важко сказати, якому виду живопису художник віддає перевагу. Деякі картини гіперболічні, інші — з прозорими натяками на щось більше, ніж зображено на полотні, ще інші викликають моторошні і незатишні відчуття. Роман Жук однаково переконливий як у своїх світлих і оптимістичних картинах, так і в тих, які балансують на межі песимізму і депресії. Поруч із життєствердним полотном — невелика картина із відтятою головою Івана Хрестителя…

Фото автора

Роман Жук родом із Тлу­мача, зростав у Коло­миї, навчався у Львові. Останні 30 років мешкає в Амстердамі. Директор Львів­ської національної галереї Тарас Возняк називає Жука «іконою якщо не українського, то точно галицького художньо­го бомонду».

— Він є справді класиком, — каже пан Тарас. — Класиком українського трансавангарду. Роман Жук, попри те, що прой­шов школу авангарду, «школу Сельського/Звіринського», на переломі 80−90-х років став са­мостійним і вже трансавангард­ним митцем. Творчість Романа Жука — це повернення європей­ської традиції в її найкращому виконанні. У цьому останньо­му сенсі Жук є митцем не лише українським, бо так себе декла­рує, попри те, що 30 років меш­кає в Амстердамі, але насправді глибоко й закорінено європей­ським. Через нього на свій ме­тамодерний спосіб промовляє як сучасність, сьогодення, так і традиція — від грецької архаїки до Мерилін Монро.

Фото автора

На відкритті виставки «Я все ж тебе кохаю…» був присутній і сам Роман Жук.

— Ваша виставка має дуже поетичну назву. Проте дале­ко не всі картини, представ­лені на ній, відповідають та­кому почуттю, як кохання…

— Не знаю, що ви маєте на увазі під словом «кохання», — каже Роман Жук. — Можливо, ви розумієте це почуття дещо інак­ше, ніж я. Мабуть, ваше бачення кохання — це коли хлопець кохає дівчину, а дівчина — хлопця…

— Не обов’язково…

— Ну, гаразд. От, наприклад, навіть оцей натюрморт без ко­хання я не намалював би…

— Маєте на увазі, все, що творить митець, без цього почуття неможливе?

— Так, мистецтво не може від­бутися без почуття кохання.

— У назві вашої виставки звернення: «Я все ж тебе ко­хаю…». Мається на увазі кон­кретна людина?

— Не обов’язково. Можу звер­татися цими словами до мисте­цтва, живопису, життя тощо. Це широке поняття.

— На виставці представлені ваші роботи раннього періоду й написані нещодавно. Ви 10−12 років тому і ви зараз — на­скільки змінилися і наскільки змінилися ваші картини?

— Важко сказати, — не знаю. Можливо, я раніше був розум­нішим.