Передплатити Підтримати

Біжить і у дощ, і в спеку...

29-річний ультрамарафонець з Івано-Франківщини Микола Таран любить солодощі і планує прожити до 104 років

Це знаменита медаль, яку Микола Таран виборов у норвезькому Осло.

«Біг — мій стиль життя і моє натхнення! Це чудова можливість продовжити молодість», — сказав журналістці «ВЗ» 29-річний спортсмен родом з Рожнятівського району Івано-Франківщини Микола Таран. Його спортивне псевдо — Нік. Це відомий в Україні і за кордоном ультрамарафонець (спортивний біг на довгій дистанції — від 40 до 100 кілометрів). Хлопець був представником від України на марафоні 42 км у Лос-Анджелесі і став першим українцем, який двічі (!) першим фінішував на змаганнях у Норвегії.

Микола за освітою інженер з буріння на­фтових і газових свердловин. Закінчив Івано-Франківський національний техніч­ний університет нафти і газу. Працює на лісово­му підприємстві Івано-Франківщини. Вдома ви­рощує вазони…

Бігом захопився у студентському віці. Також ходив на плавання, займався важкою атлетикою. Після закінчення навчання в університеті бігу не закинув. У 2016 році випадково дізнався про ма­рафонські забіги. «Мій перший забіг був в Оде­сі — 21 кілометр. Пригадую, тоді була страшенна спека… Показав один з найгірших результатів — година і 59 хвилин».

У 2018 році Микола подолав і стокілометро­ву дистанцію — у Києві, на Трухановому острові. Каже, результат йому не зарахували, бо по до­розі загубив свій номер. До дистанції примчав за 12 годин.

«Тоді був проливний дощ, і думки були лише про те, де заховатися, — пригадує спортсмен. — Марафон, яким найбільше пишаюся, — у Лос-Анджелесі. Я став першим українцем, який успішно фінішував на довгій дистанції у США».

Запитую, чому так любить біг? «Хочу у сто років згадати про яскраві моменти з молодос­ті, — пояснив Микола Таран. — Хочу прожити до 104 років. А потім — подивлюся… (Сміється. — Авт.). Та головна мотивація у бігу — якнайдов­ше бути молодим. Адже біг робить організм молодшим, витривалішим. А ще біг мене дис­циплінує!».

Ультрамарафонець із Прикарпаття не має шкідливих звичок, але іноді зловживає солодо­щами. «Не можу без солодкого — пляцків, цу­керок, — каже Микола. — За раз з’їдаю цілу шо­коладку. Можу собі дозволити, бо всі калорії зганяю на довгих дистанціях».

Батьки переживають за сина, аби, бува, щось не трапилося під час марафону. Радять Миколі покинути біг, мовляв, «побавився і досить!». «При цьому батьки підтримують моє хобі матеріаль­но, — зазначає Микола Таран. — Щоб поїхати на марафон до Лос-Анджелеса, потрібно було ви­тратити на квитки дві тисячі доларів. Гроші по­зичив тато. На марафон у Норвегії витратив 700 доларів».

Не бігом єдиним. Микола Таран мріє підко­рити вершину К2, що у Пакистані — другу за ви­сотою гірську вершину після Джомолунгми (її висота — 8 611 метрів над рівнем моря). «Мені нецікаво підкорювати вершини, де вже було ба­гато експедицій, — каже. — Завжди краще брати ту, де ще мало хто був. К2 не настільки розкруче­на, як інші гірські вершини, тому цікаво потрапи­ти саме туди».

Звернула увагу, що руки марафонця прикра­шені татуюванням. «У мене їх багато, — хвалиться Микола. — Є красиві троянди, є спортивні лозун­ги на кшталт „У здоровому тілі — здоровий дух!“. „Набив“ на тілі геометричні фігури, лева».

До речі, серце хлопця вільне, тож уточнила, які дівчата подобаються бігуну. «Спортивні, під­тягнуті дівчата, — відповів. — Щоб дівчина була впевнена у собі, мала мету і рухалася з нею по життю».