Передплатити Підтримати
  • You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • Невістка тягала по судах свекруху, щоб вибити більше грошей на загиблого колишнього чоловіка – бійця АТО

Невістка тягала по судах свекруху, щоб вибити більше грошей на загиблого колишнього чоловіка – бійця АТО

Ще й хотіла другу нерідну дитину записати на нього!

Мати щодня оплакує сина. Фото автора

В Озерці Ківерцівського району здалеку видно дім, у якому жив Руслан Калуш. Над ним майорить жовто-блакитний стяг. Він — спогад матері про сина, що віддав життя за свою землю, за Україну.

Дім Руслана Калуша видно здалеку. Фото автора

Мамі Галині Борисівні важко дають­ся слова.

— Він був доброю дитиною, — опус­тивши зажурені очі, згадує жінка. — Хазяїн був. Без нього не тільки ми, а й хата, двір — все осиротіло.

Мама вдруге вийшла заміж, коли хлопець був малим. Володимир став для хлопця істинним батьком та дру­гом.

— Русік (так ласкаво називали Рус­лана в родині. — Авт.) завжди відчував Володину підтримку, радився з ним як з рідним, — розповідає Галина Бори­сівна. — Як син біля батька, старався біля нього всього навчитися. У нас на­родилися донечки, але чоловік ніколи не робив різниці між дітьми.

Коли Руслан повернувся з армії, сам взяв жінку з дитиною. Хлопчика визнав за свого й, кажуть рідні, у ма­лому Андрійкові душі не чув. Та зго­дом сімейне життя не зладилося, пара розбіглася. Руслан почав стосунки з Оксаною, а його дружина Світлана не­вдовзі від іншого народила дитя…

Аж тут у життя Руслана Калуша уві­рвалася війна.

— Повістку йому принесли додо­му, коли Русік був на роботі, — розпо­відає згорьована мати. — Працював майстром по машинах у Луцьку. Дзво­ню йому, кажу: «Повістка є». Він корот­ко відказав: «То добре». Приїхав, взяв бумаги і на другий день пішов у війсь­ккомат.

Аби зібрати Руслана на війну, мати пай продала. Кохана жінка, з якою тоді зустрічався, допомогла все інше купи­ти — бронежилет, одежу, чоботи теплі.

Минали день за днем, тиждень за тижнем. На душі материнській було неспокійно. Постійно запитувала сина, як там, чи не голодний, чи не на­ступає ворог. Він відмовчувався. Беріг неньку, бо саме перенесла операцію.

Тим часом мало не щодня Украї­на оплакувала нового героя, що заги­нув від ворожої кулі чи осколка. Сумна звістка застала й Галину Борисівну. Як зараз пам’ятає: саме була на роботі. Аж тут до неї прийшли і кажуть: «Крі­пітеся… Ваш син-герой загинув…». Землі не стало під ногами.

Материнські очі тонуть у сльо­зах. Про останні хвилини життя сина жінка знає небагато. Розповідає, що її Русік загинув 1 серпня від кулі снай­пера біля села Мар’янівки на Донеч­чині. Авто ГАЗ-66, яким їхав з по­братимами, підірвалося на міні та перекинулося. Разом з Русланом Ка­лушем загинули ще кілька хлопців. Поховали його 7 серпня 2014-го року. Несли труну Героя вулицями села до храму на руках. Віддали останню шану, доземно вклоняючись під зал­пи автоматів.

А буквально за два тижні пережи­ла Галина Борисівна ще один похо­рон. Бо не витримав важкої звістки про втрату сина вітчим Руслана. Так загризся, що й сам віддав Богу душу.

Одному Господу відомо, як тяжко далися жінці ті дні і ночі. А тут ще один клопіт додався: невістка захотіла по-своєму переділити кошти, виділені на загиблого героя.

— Руслан всиновив Андрійка, то йому належиться частка по батьку. Але невістка Свєта вирішила після смер­ті Русіка на нього ще одну, меншу, ди­тину записати. Все через ті гроші. Я кажу їй: «То ж не Русланова дитина». А вона вперлася: «Нє, то Руслана!» Аж на останньому суді призналася, коли я сказала, що подаю на ДНК… От ска­жіть, нащо було мене, старшу жін­ку, тягати по тих судах? Як я й так піс­ля двох похоронів ледве ноги по світу тягнула.

А Руслан знову приходить до ма­тері, тільки тепер у снах. Як завжди, турбується про неньку, просить, щоб не лише про нього пам’ятала, а й про себе не забувала. А вона гля­не на орден «За мужність» III ступеня, яким Руслана Калуша нагородили по­смертно, — і знову вмивається слізь­ми…

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • Невістка тягала по судах свекруху, щоб вибити більше грошей на загиблого колишнього чоловіка – бійця АТО